Один із співробітників помер, коли я працював останній рік у дитячій лікарні; він присвятив понад двадцять п’ять років факультету медицини університету. Співробітник обіймав посаду професора і завоював повагу та захоплення як із боку спеціалістів, так і пацієнтів, особливо за дослідження та внесок у медицину. Цей лікар досягнув вершини успіху в обраній сфері, що забезпечувало певний статус та фінансову винагороду. Він дуже добре жив відповідно до стандартів цього світу.
Після його смерти на зборах працівників колега з відділення зачитав поминальне слово. Потім голова зборів попросив за звичаєм встати і вшанувати померлого хвилиною мовчання. Я не знаю думок інших впродовж цих шістдесяти секунд, але скажу вам, що крутилося в голові в мене.
Господи, невже так буде з усіма? Ми працюємо в поті чола і прагнемо завоювати місце в житті, щоб вразити своїх співробітників компетентністю. Ми переживаємо за найменші дрібниці. І врешті-решт, навіть для найздібніших все досягнуте стає надбанням історії і підсумки нашого життя вписуються в п’ятихвилинне поминальне слово і шістдесят секунд мовчання. Всі зусилля здаються нікчемними, Господи.
Мене здивували запитання про смерть нашого колеги. Куди він відійшов? Чи житиме він у кращому світі? Чи побачимо ми його там знову? Чому він народився? Чи його досягнення бачив і відзначив Бог? Чи Бог цікавиться тією чи іншою людиною? Що є виявом життя, окрім проведення досліджень, професорства та дорогих машин? Двісті п’ятдесят вчених чоловіків та жінок не мали що сказати, і ця хвилина мовчання немовби символізувала нашу неспроможність вирішити такі глобальні проблеми.
Коли я подумав про послання християнства та значення хреста, то відчув полегшення. Святе Письмо дає єдине задовільне пояснення, чого ми тут і куди прямуємо. Смерть для християнина не пов’язана з невідомістю. Швидше це є важливим початком вічного життя. Тому ми можемо проголосити, навіть на могилах наших близьких: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор. 15:55).
Для сімейного чоловіка особливо важливо знати відповіді на ці складні запитання, він повинен вміти провадити свою сім’ю в правильному напрямку. Якщо чоловік прийме духовну відповідальність, як заповідає Бог, то і сім’я наслідуватиме його приклад. «А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31, виділення додано). Це дуже важливе питання, і я просто зобов’язаний присвятити цей розділ основному плану спасіння. Можливо, для когось із читачів це буде перше розуміння християнського послання, я молитимуся за усвідомлення найважливішого з описаного.
Колись я не міг знайти відповіді на складне богословське запитання. Я не міг збагнути, чому Бог послав Свого єдиного Сина померти в муках на хресті на горі Голгофі. Я вважав, що Бог, Сотворитель всесвіту, мав владу над усім. Бог мав би дати Йому владу панувати над усім. Тому я вважав, що Бог міг використати будь-який інший план спасіння. Але Він не зробив цього.
Якось не логічно, аби Бог допустив страждання та смерть Свого Сина на хресті. Я не міг зрозуміти, чому Він завдає Собі такого смутку та горя заради нас, коли міг би виконати план спасіння в не такий болісний для Нього спосіб. Я замислювався над цим, коли був ще незрілим християнином і не міг знайти відповідей на ті чи інші запитання. Я знав усі наперед підготовлені відповіді в недільній школі, яку я відвідував, і міг процитувати Святе Письмо. Але жодне з пояснень мене не задовольняло.
Цікаво озирнутися назад і замислитися над тим, що турбувало нас колись. Тепер я краще розумію план Божого спасіння і його значення. Розуміння спасіння дуже важливе для мене, бо в ньому – суть християнства.
Перед викладанням своїх висновків про Божий план хочу зазначити, що я не є ні священиком, ні пастором, ні богословом. Я не обізнаний у галузі богослов’я. Проте трошки знаю греків та євреїв. Греки мають заправку в Лос-Анджелесі, а євреї – продуктовий магазин у Сан-Дієго (натяк на те, що представники цих націй вміють добре торгувати – прим. перекл.). Це не дуже вдалий жарт, але він дуже влучно відображає те, що я не можу говорити кваліфіковано, як бібліст. Однак саме відсутність глибоких знань у названій галузі допоможе мені спілкуватися з іншими небогословами загальнодоступною мовою. Сподіваюся, мене пробачать ті, для кого пояснення виглядатимуть надто просто.
Ось моє розуміння плану спасіння й обґрунтування неминучости смерти Ісуса. Почнемо з розуміння природи Бога. Відповідно до Святого Письма Всемогутній має дві непохитні риси: Він є любов та справедливість. Вчинки Бога відображають ці два аспекти, і жодна з Його дій не суперечить цьому.
Любов та справедливість виглядали особливо очевидними, коли створювали Адама та Єву. Безперечно, можна було «запрограмувати» перших людей любити Його та прислуховуватися до Його законів. Адам із Євою тоді би перетворилися на високотехнологічних роботів або маріонеток. Проте Він все ж таки запрограмував розум нижчих тварин: пташки будують гнізда за особливою технологією, а вовки вбивають поранених лосів, коли немає іншого виходу.
У нас із Ширлі колись жила гарненька маленька собачка Сігі, і ніхто не міг її приборкати. Наприклад, вона не припиняла гавкати, коли дзвонили у вхідні двері, навіть якщо я погрожував її вбити за розбуджену дитину. Собачка так пожадливо їла, ніби не харчувалася ніколи в житті. Бог заклав інстинктивну поведінку в Сігі (деякі з інстинктів я хотів обмежити), яка спрацьовувала автоматично і без навчання.
Але Господь не заклав інстинктивної поведінки в людину і залишив їй право на навчання. Цим можна пояснити цілковиту безпорадність немовлят – найбільш залежних від усього створінь. Вони не можуть нічого робити самостійно, але з часом перевершують найрозумніших тварин із вродженими реакціями. Така наша людська природа.
Тому, наділяючи нас свободою вибору, Бог приділив особливе значення в житті любові. Він хотів від нас вірности, але не поспішав цього вимагати. Однак від часу надання вибору ми не можемо уникнути гріха. Я чув про спекуляції християн на обговоренні того, що було б, якби Адам та Єва не вчинили непослух перед Богом. Відповідь проста. Якби Єва з Адамом не згрішили, то це трапилося би з наступним поколінням. Зрештою, якби ніхто ніколи не вчинив гріха, то людина не мала би правдивого вибору.
Як ми знаємо, Адам та Єва згрішили і Бог стикнувся з найбільшою дилемою усіх часів. Він безмежно любив людей і тому пробачив Своїм неслухняним дітям. У Біблії написано: «Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Пс. 103:13). Я розумію таку аналогію і шкодую своїх дітей, коли вони зробили щось не так. Я їх пробачаю.