Один бізнесмен повністю віддав своє життя Христові. Невдовзі після цього він втратив високооплачувану керівну посаду. Цей чоловік шукав іншу роботу, але через скорочення виробництва майже не залишилося вакантних місць. Його сім’я потерпала від фінансових негараздів, і він почав тривожитися дедалі більше – зростали рахунки, а на свої молитви він не отримував відповіді.
Він залишався без роботи впродовж року. Одного суботнього вечора він почув, як я розповідав про те, що слід бути вдячним за все. Раптово в нього з’явилася думка, що в Бога, мабуть, була серйозна причина залишити його без роботи, і він почав дякувати Богові за своє безробіття і за кожну пов’язану з цим проблему, від якої були змушені страждати він і його сім’я.
У неділю він увесь день хвалив Бога і раптом усвідомив, що його побоювання і обурення щодо цієї ситуації зменшуються. Натомість він почав відчувати щиру радість.
У понеділок вранці задзвонив телефон. Інший керівник хотів дізнатися, чи погодиться він працювати в нього.
“Так, я готовий”, – сказав чоловік.
“Коли ви зможете почати?”
“Завтра”.
“Тоді приходьте о 9-й ранку”.
На своїй новій роботі він отримував чудову платню, але найважливішим було те, що в нього був прямий щоденний контакт з групами інших бізнесменів. Завдяки його розповідям про Христа вони один за одним приймали Господа як свого Спасителя.
І одного дня він сказав мені: “Поки я ніс у серці іскру страху й образи через цю ситуацію, я перешкоджав Богові зробити з моїм життям те, що бажав Він. Як тільки я зміг повірити Йому і почав хвалити Його за те життя, яке в мене було, Він почав діяти і поставив мене туди, куди мав намір поставити”.
Молода вчителька проводила літню відпустку в горах, коли від директора школи надійшов лист – її викликали на збори щодо розподілу роботи на наступний рік. Вона не отримала листа, і коли згодом не з’явилася на зборах, її уроки віддали комусь іншому.
Повернувшись з відпустки, вона виявила, що стала безробітною.
Спершу вона запанікувала і вже хотіла повернутися до своїх батьків, що мешкали в іншому штаті. Заняття в школі розпочиналися через два тижні, а вільних місць у цій околиці не було; і вона мала важкі фінансові зобов’язання після навчання в коледжі.
Ця молода леді саме прочитала “В’язницю хвали” і вирішила, що її теперішня ситуація – це добра нагода випробувати на практиці те, про що вона тільки-но дізналася. Вона свідомо вгамувала свою паніку, подякувала Богові за те, що Він дозволив їй втратити роботу, і за Його досконалий план для її життя.
Упродовж двох днів вона хвалила Бога, змагаючись зі спокусою поринути у відчай. Третього дня сусід розпочав з нею розмову через огорожу.
“Ти могла б викладати в християнській школі, – сказав він. – Чому б тобі не зателефонувати директорові школи, в яку ходить мій син?”
Молода вчителька зробила це і дізналася, що посада вчителя перших класів залишалася вакантною. Вона пішла на співбесіду й отримала роботу.
“Я знала, що Бог здатен вирішити цю ситуацію, тому що я так вірила Йому, що могла хвалити Його! – сказала вона. – Якби я, як зазвичай, почала панікувати і втекла до батьків, то могла б досі залишатися без роботи і скаржитися на Бога за те, що Він не дбає про мене”.
Нова робота влаштовувала її набагато більше, аніж попередня. Вона могла вільно ділитися своєю вірою в класі і відкрито молитися з усіма дітьми, в яких виникли проблеми.
Бог мав досконалий задум і місце для молодої вчительки і бізнесмена. Він зачинив їм двері на ту роботу, якої бажали вони, і відчинив перед ними інші – коли вони почали покладатися на Нього і хвалити Його за своє безробіття.
Кривда і страх, нарікання і скарги стають причиною затримок у розгортанні Божого задуму для нашого життя. У Нього є досконалий розклад часу, і ми маємо усвідомити, що Його час не завжди збігається з нашим.
Я завжди був пунктуальним і гордився своїм умінням організовувати і правильно використовувати “Господній час”.
Але одного разу я добирався літаком до Ель-Пасо, Техас, де мав виголосити промову на бізнесовому форумі. Я нетерпляче поглядав на годинник. Було майже пів на третю дня, а я планував прибути на засідання о другій. “І що доброго може бути в тому, що я спізнюся на свою промову?” – дивувався я.
“Чому Ти дозволяєш цьому статися, Господи?” – запитав я дещо роздратовано. Єдиною відповіддю було інше запитання:
“Чи вдячний ти за те, що спізнився?”
“Річ не в цьому, – сперечався я. – Ті люди, які організували мій приїзд і оплатили мої витрати, сподіваються, що я прибуду туди вчасно. І саме вони мають вчитися бути вдячними”.
“Чи вдячний ти?” – не вгавала думка.
Раптово я усвідомив істину. Насправді я не турбувався про людей, які мали прийти на засідання. Засмученим був саме я. Я не вірив у те, що Бог правильно діє в цій ситуації. Я нервувався і сперечався через те, як Він керує моїм часом.
“Мені шкода, Господи, – прошепотів я. – Я таки вірю, що Ти знаєш, як найкраще використати мій час. Якщо Ти дозволяєш мені спізнитися, це має стати частиною Твого досконалого задуму, і я дякую Тобі за це. Я передаю розподіл мого часу у Твої руки і вірю, що Ти обернеш це на добро”.
Я зручно вмостився у своєму сидінні і полегшено зітхнув. На моєму годиннику була 2,45, але я відчував цілковитий спокій. У цю мить поруч пройшла стюардеса, і мій погляд спинився на її годиннику. Він показував 1,45.
Я піднявся зі сидіння. “Міс, на вашому годиннику 1,45. Ви впевнені, що він іде правильно?”
“Так, сер. Ми щойно перетнули інший часовий пояс, і тепер 1,45”.
Я усміхнувся. “Дякую, Господи, що Ти навчив мене, як безглуздо хвилюватися про час”.
Поки тривав політ, минула друга година, і я відчув новий приплив неспокою. О 2,15 ми мали приземлитися в Ель-Пасо, але мені здавалося, що я все одно на кілька хвилин спізнюся.
“Господи, мені соромно за свою нетерплячість, – пробурмотів я. – Але я ніколи раніше не спізнювався на засідання і не розумію, чому Ти дозволяєш статися цьому тепер”.
“Чи ти вдячний?”
“Гаразд, Господи”, – сказав я. “Я буду вдячний. Дякую Тобі, що зараз 2,20 і що я саме там, де я є”.
Коли я зійшов з літака, мій годинник показував 2,25.
Я дістав з кишені розклад форуму, щоб перевірити адресу, і мої очі спинилися на часі засідання. Воно починалося о 2,30!
Я побіг до найближчого таксі. Це чудово, Господи, – думав я. – Ти дав мені урок про те, що Тобі слід довіряти в розподілі мого часу.
Таксист з очікуванням дивився на мене. “Сер, вам куди?”
“Ель-Пасо, Гілтон Інн, – сказав я, важко дихаючи. – Я маю бути там якомога швидше!”
Водій хихикнув і показав на будинок через дорогу.
“Ось він, прямо перед вами!”
Я зайшов у зал засідань і поглянув на свій годинник. Було рівно пів на третю. Люди підходили до стола голови, і я прилаштувався за ними, щоб зайняти своє місце.
Божий розклад точний аж до хвилини. Як чудово знати, що ми дотримуємося Його часу.
Нехай за часом у вашому житті стежить Він. Він приведе вас туди, куди хоче і коли хоче, якщо ви будете покладатися на Нього. Його розклад доречний для кожної ділової зустрічі і кожної хвилини вашого життя. Бог не примушує нас дотримуватися Свого розкладу; але якщо ми передамо свої дні й години в Його руки, Він буде дбати про те, щоб ми дісталися в потрібне Йому місце згідно з Його часом.
Це не означає, що ми можемо сидіти в м’якому кріслі і казати: “Якщо Бог хоче, щоб я потрапив у те місце, Він понесе мене туди. А поки що я посиджу і подрімаю”.
Ми повинні добре виконувати свою роботу, але не треба хвилюватися про час. Ми маємо робити все, що від нас залежить, – вчасно прокидатися зранку, заздалегідь готуватися до ділових зустрічей і дякувати Йому за все, що відбувається, навіть якщо ми несподівано затримаємося або нам перешкодить балакучий сусід чи вередлива дитина.
У Бога є подвійна мета, коли Він вчить нас хвалити Його і довіряти Йому в усьому. У ситуації вивільняється Його сила. Понад те, вона притягує інших до Нього.