До цього часу я намагався лише описувати, не даючи оцінки. Але тепер неодмінно постають певні моральні питання, і я не повинен приховувати власних поглядів. Я не наполягаю на них, а радше пропоную їх на розгляд, залишаючи простір для поправок кращих чоловіків, кращих закоханих і кращих християн.
Колись панувала думка, і, можливо, багато простих людей досі її поділяють, що духовна загроза Еросу майже цілковито криється в плотському елементі всередині нього, що Ерос є „найблагороднішим“ чи „найчистішим“, коли тілесні стосунки зведені до мінімуму. Старші моральні теологи були впевнені, що небезпека, якої варто остерігатися в подружжі, криється в руйнівному для душі заглибленні в почуття. Проте, згодом буде зауважено, що у Святому Письмі – інший підхід. Св. Павло, відмовляючи своїх новонавернених від подружжя, нічого не говорить про цей аспект питання, хіба що не радить тривале утримання від статевого життя (1Кор. 7:5). Він боїться саме надмірних турбот, потреби постійно догоджати, зважати на свого партнера, численних клопотів буденного життя. Саме подружжя як таке, а не подружнє ложе, може перешкоджати нам безнастанно служити Богові. А може, св. Павло має рацію? Із власного досвіду скажу, що саме практичні й розсудливі клопоти цього світу, навіть найменші та найпрозаїчніші (в межах і поза межами подружжя), найбільше відволікають. Мурашиний клаптик дрібних турбот і рішень про справи наступної години втручалися в мою молитву частіше, ніж будь-яка інша пристрасть чи потяг. Велика, постійна спокуса подружжя полягає не в чуттєвій насолоді, а (цілком відверто) в пожадливості. З усією належною пошаною до середньовічних наставників я не можу не згадати, що всі вони були безженними і, можливо, не знали, що Ерос робить з нашою статевістю; зовсім не загострюючи, він стишує безперервну надокучливу природу простого потягу. І не шляхом елементарного задоволення. Ерос, не зменшуючи прагнення, робить стриманість легшою. Він, поза сумнівом, схильний до надмірного захоплення Коханою, що справді може бути перепоною для духовного життя; але не схильний до загалом чуттєвого захоплення.
Реальна духовна загроза Еросу як цілісности лежить, на мою думку, деінде. Я ще до цього повернуся. А зараз хочу поговорити про небезпеку, яка на сьогодні, як мені видається, особливо чигає на акт любови. Тут я не погоджуюся не з людським родом, а з багатьма тими, хто говорить від його імені. Гадаю, нас усіх закликають сприймати плотське надто серйозно; у всякому разі, з хибним типом серйозности. Усе своє життя я є свідком сміховинного і зловісного возвеличення сексу.
Один автор говорить нам, що плотське повинно проходити через подружнє життя „урочистим, сакраментальним ритмом“. Юнак, якому я охарактеризував одну з його улюблених новел як „порнографічну“, відповів з непідробним замішанням: „Порнографічна? Як це може бути? Вона так серйозно все описує“, так ніби серйозна міна – це свого роду моральний дезінфекційний засіб. Наші друзі, прихильники Темних Богів, серйозно намагаються відновити щось на зразок фалічного культу. Наша найсексуальніша реклама зображає цілу подію у формі екстазу, інтенсивности, благоговійного запаморочення, рідко з натяком на веселість. А психологи так закрутили нам голову надзвичайною важливістю повної статевої сумісности й неможливістю її досягнути, що мені здається, деякі молоді пари тепер кохаються, розклавши на нічних столиках і всюди довкола себе повні зібрання творів Фрейда, Крафт-Ебінга, Гейвлока Еліса та Доктора Стоупса. Веселий старий Овідій, який ніколи ані не ігнорував мухи, ані не робив із неї слона, був би доречнішим. Ми досягнули стадії, на якій ніщо не є таким потрібним, як вибух старого доброго реготу.
Але ми почуємо у відповідь: це справді серйозно. Так, чотирикратно так. По-перше, з богословського огляду, бо це участь тіла в подружжі, яке, за волею Божою, є містичним образом союзу між Богом і Людиною. По-друге, я ризикну це назвати субхристиянським чи поганським або ж природним таїнством, – наш людський вияв та участь у природних силах життя і плідности – подружжі Неба-Батька і Землі-матері. По-третє, на моральному рівні, з огляду на обов’язки та виняткову вагу стану батьківства. І насамкінець, воно наділене (не завжди) великою емоційною серйозністю в умах його учасників.
Але їсти – це теж серйозно: з богословського огляду – як знаряддя Священного Таїнства; з етичного – з огляду на наш обов’язок нагодувати голодного; з соціяльного – бо стіл з прадавніх часів – місце для розмов; з медичного – про це знають усі, хто страждав на розлади травлення. І все-таки, ми не приносимо стосів паперу з державними документами за обідній стіл, ані не поводимося так, ніби ми в церкві. Лише гурмани, а не святі майже отак чинять. Тварини завжди серйозно ставляться до їжі.
Ми не повинні ставитися до плотського цілковито серйозно. Щобільше, цілковита серйозність призводить до насильства над людською природою. Не випадково в кожній мові й літературі світу є повно жартів про секс. Можливо, багато з них нудні чи огидні, і майже всі – з «бородою». Але нам слід наполягти на тому, що вони втілюють ставлення до плотського, яке, зрештою, створює набагато меншу загрозу християнському життю, ніж шаноблива серйозність. Не потрібно намагатися знайти абсолютне в тілі. Накладіть заборону на гру і сміх у ліжку закоханих, і ви можете впустити фальшиву богиню. Вона буде навіть фальшивішою від грецької Афродити; бо греки, навіть поклоняючись їй, знали про її „пристрасть до сміху“. Маса людей має рацію у своєму переконанні, що Венера – це частково комічний дух. Ми зовсім не зобов’язані співати всі наші любовні дуети на манер Трістана та Ізольди: трепетні, розпачливі, з думкою про вічність; натомість, співаймо часто, як Папагено і Папагена.
Сама Венера жорстоко нам помститься, якщо ми приймемо її (часткову) серйозність за чисту монету. І зробить вона це двома способами. Один із них дуже комічно, хоча й без комічного наміру, проілюстрував сер Томас Бравн, коли сказав, що служіння їй – це „найдурніший вчинок, який мудрий чоловік робить за все своє життя; також ніщо так не пригнічує його охололу уяву, коли він почне обмірковувати, на яку дивну і негідну дурницю він пішов”. Але якщо б він, для початку, поставився до цього акту з меншою урочистістю, він би не переживав цього „пригнічення“. Якщо б його уява не була введена в оману, її охолодження не принесло б такої відрази. Але Венера має іншу, гіршу помсту.
За своєю суттю це – глузливий, бешкетний дух, набагато більше схожий на ельфа, ніж на божество, він робить з нас забавку. Коли всі зовнішні обставини найсприятливіші для його прояву, він зробить так, що один із закоханих чи обидвоє будуть зовсім неприхильні до нього. Коли будь-який зовнішній вияв є неможливим і годі обмінятися навіть поглядами – у поїздах, у крамницях і на нескінченних вечірках – він раптово захопить їх своїм шаленством. Через якусь годину, коли час і місце будуть сприятливими, він загадково відступить, можливо, лише від одного з них. Скільки ж хвилювань це викличе, яку огиду, жаль до себе, підозри, зранене марнославство і всю цю сьогоднішню балаканину про „розчарування“ – у тих, хто його обожнював! Але розсудливі закохані сміються. Це все частина гри; гри стилю „вільна боротьба“, а ривки, падіння і лобові зіткнення потрібно трактувати як гру шибайголови.
Бо це ніщо інше, як один із Божих жартів, що така висока, така явно трансцендентна пристрасть, як Ерос, може бути сполучена в несумісному симбіозі з тілесним бажанням, яке, як і будь-яке інше бажання, нетактовно виявляє свій зв’язок із такими буденними чинниками, як погода, здоров’я, дієта, кровообіг і травлення. В Еросі нам іноді здається, що ми літаємо; Венера дає нам раптову судому, яка нагадує нам, що насправді ми – повітряні кульки на мотузці. Це невпинне свідчення правди, що ми – змішані створіння, раціональні тварини, споріднені з одного боку з ангелами, а з іншого – з котами-самцями. Погано бути нездатним зрозуміти жарт. Ще гірше – не розуміти божественний жарт, створений, щоправда, за наш кошт, але також (хто сумнівається?) для нашого безмежного добра.