Я чув, що Біблія нічого не говорить про секс до шлюбу. Чи це правда?
Хто вважає, що Біблія мовчить на тему статевих стосунків до шлюбу, той небагато часу присвятив її читанню. Поняття «дошлюбний секс» відсутнє у Святому Письмі, бо замість нього в Писанні вживано слово «розпуста». Це поняття знаходимо в таких фрагментах, як Перше послання до коринтян, де апостол Павло говорить:
«Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники […] Царства Божого не вспадкують вони! А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму» (1Кор. 6:9-10,13,18-20).
У Першому посланні до солунян (розділ 4) святий Павло пише: «Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і погани, що Бога не знають. […] Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення. Отож, хто оце відкидає, зневажає не людину, а Бога, що нам також дав Свого Духа Святого» (1Сол. 4:3-5,7-8). В іншому місці Біблія нагадує нам: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим» (Еф. 5:3).
Отож, у Писанні згадки є, але в питанні йдеться про щось інше. Той, хто каже, що Біблія нічого не говорить про дошлюбний секс, часто намагається заглушити власне сумління. Нечистота руйнує нашу віру. Коли провадимо неморальний спосіб життя й при цьому ходимо до церкви, то треба ж нам якось упоратися з напруженістю між тим, як живемо, і тим, у що віримо. Якщо наша поведінка не відповідає нашим релігійним поглядам, то щось одне має піти, щоб інше залишилося.
Коли це напруження зростає, починаємо шукати способів, аби викрутитися з моральної проблеми, на кшталт: «Біблія не говорить, що це погано». Коли ж вони зовсім відсутні, навпомацки шукаємо хоч якої-небудь причини, аби зовсім покинути віру. «Я думаю, що у вірі немає сенсу», – говоримо. Або: «Мене не цікавить релігія, з якої зробили організацію». «Маю сумнів, чи біблійні рукописи достовірні». «Не слухатиму Церкви, бо церковні провідники самі не завжди живуть згідно з її (Церкви) вченням». Завжди вдасться знайти щось, що зіб’є нас з дороги пізнання істини та рівняння на неї. Можна проголошувати, що шукаєш «духовності», а не «релігії». Викликом для нас таких стають слова св. Павла: «Вони твердять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками» (Тит. 1:16). Якщо ми любимо Бога, то будемо Йому слухняні. Коли ж ми неслухняні, не можемо стверджувати, що ми Його любимо[1]. Подібно говорить св. Августин: «Якщо в Євангелії віриш у те, що тобі подобається, а те, що не подобається, – відкидаєш, то не Євангелії віриш, а собі»[2].
Люди, що перебувають у такій ситуації, мають навернутися до Христа й дозволити Йому змінити себе. Божий закон – це не тягар. І Він – не суворий, вимогливий бос, який гнобить нас правилами, щоб ми їм сліпо підкорялися й провадили жалюгідне життя для його задоволення. Він хоче виховувати нас як Своїх синів і доньок, дисциплінуючи нас, аби ми могли бути вільними для любові. Його закони існують тому, що Він нас любить і хоче, щоб у цій любові ми мали і свою частку.
«Ісус тебе любить». Часто ми це чуємо, але чи дозволяємо, щоб ця звістка дійшла до нас? А може, Він – Бог любові – не хоче руйнувати нашого життя? Може, Бога цікавить наше інтимне життя не лише щоб переконатися, що ми не дозволяємо собі забагато? Може, Він заснував Церкву, аби нас привести до істини? Коли звернемося до Бога зі щирим та смиренним серцем, то пізнаємо правду, і правда визволить нас. І ми не будемо обплутані ілюзією, ніби Бог і Його Церква намислили забрати нашу свободу.
Чи не варто було б нам прийняти, що люди керуються різними цінностями, коли йдеться про секс? Треба бути реалістами: від моменту написання Біблії часи змінилися.
Під час опитування, проведеного в США в штаті Род-Айленд, 1700 учням VІ-ІХ класів ставили запитання: чи це нормально, що хлопець примушує дівчину до статевих стосунків, коли вони зустрічаються понад півроку. Дві третини хлопців відповіли ствердно – і тієї ж думки була половина дівчат! 86% чоловічої половини класу вважали, що немає нічого поганого у зґвалтуванні власної дружини, а 24% визнали, що прийнятним є зґвалтування дівчини, з котрою зустрічаєшся, якщо на неї було витрачено «багато грошей»[3]. Сучасна культура говорить нам, що коли щось нам приносить задоволення і ми цього хочемо, то мусимо це мати. А далі – підемо на все, аби лиш догодити собі. Та коли такий спосіб мислення закладається у свідомість молоді, то доходить до того, що школярі не бачать жодної проблеми у зґвалтуванні.
Чи ви погодитеся «схвалити» відповіді цих учнів як «людей, які керуються іншими цінностями»? Без сумніву, часи змінилися від пори, коли була написана Біблія, та чи залежить моральність учинку від того, де і в який час ти живеш, або від того, скільки людей з тобою погоджуються? Коли б, наприклад, змайструвати машину часу, наскільки далеко в майбутнє треба було б перенестися, аби розбещення дітей стало моральним? А коли б перенестися в минуле й провести опитування серед охоронців гітлерівських концтаборів, більшість із яких відповідатимуть, що вбивати євреїв – це щось добре, то чи мало б це означати, що ми маємо бути відкритими й прийняти ці їхні інші цінності? Навіть сьогодні якби мене судили за вбивство продавця та магазинну крадіжку, гадаєш, суд визнав би мене невинним лише тому, що я «визнаю інші цінності»?
Сподіваюся, ти погодишся зі мною в такому твердженні: незважаючи на те, як сильно змінюються часи, ці вчинки завжди будуть неморальними. То чому ж тоді, коли йде мова про заповіді, котрі стосуються статевого життя, люди вважають, що моральність є суб’єктивною і з-поміж десяти заповідей можна вільно вибирати? Моральність – об’єктивна, і правильно сформована совість уміє це розгледіти. Ніхто не любить, коли йому говорять, що те, чого він хоче, – це погано, але не ми є господарями добра і зла. Маємо перебороти спокусу судити Божі закони за нашими мірками й почати оцінювати наші стандарти за Його законами.
Нам не дано творити собі власних, приватних систем цінностей. Як апостол Павло застерігав нас: «Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться. Але ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благовісника, сповняй свою службу» (2Тим. 4:3-5).
Хоч наша цивілізація втратила відчуття гріха, Бог завжди ставиться до гріха серйозно. Поглянь на розп’яття, на Хрест – там Його відповідь для нас. Гріх – це завжди гріх, і тому Христовий заклик до святості стосується кожного, всюди й у всі часи. Христос висуває до нас вимоги, власне, у царині етичних цінностей, які стосуються сексу. Просить про багато, бо знає, що може багато дати. Не можемо ухилятися від відповідальності, кажучи, що «хочемо бути собою» або «хлопці такими є і будуть». Тим, як ми користуємося даром нашої сексуальності, ми будемо або славити Бога, або кривдити.
Запитай у самого себе: «Чи насправді я хочу єднання з Богом?» Якщо так, то найкоротшою дорогою є проста й повна смирення чесність. Оскільки Бог є правдою, наша єдність із Ним залежить від того, чи хочемо ми підпорядкувати наше життя правді. Маємо любити правду і прагнути її кожною частинкою нашої істоти, незалежно від того, наскільки це може бути незручно. Святе Письмо говорить: «За правду борись аж до смерти, тож за тебе й Господь Бог змагатиметься» (Сир. 4:28). Це чесність серця, котру Бог прагне знайти в нас. Один чоловік зауважив: «Для того щоб перевірити, чи переживає хтось своє життя в підпорядкуванні Богові, небагато знайдеться тестів, кращих за цей: подивитися, що він робить зі своєю сексуальністю. Бажання сексу настільки сильне й істотне, що панування над ним і послух Богові в цьому сенсі є істинним знаком шанування»[4]. Як сказав Ісус під час молитви про чашу в Гетсиманському саду: «Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» (Лк. 22:42). Якщо кажемо, що любимо Бога, але надалі хочемо встановлювати правила, коли йдеться про статеве життя, то ми просто дбаємо про задоволення наших ідолів. Маємо спитати самих себе: «Чи хочу я знехтувати Божою волею, щоб виконати свою, чи знехтувати своєю, аби виконати Божу?»
[1] Див. Ів. 14:23-24.
[2] Святий Августин Аврелій, «Сповідь», 20:2.
[3] J. Kikuchi. Rhode Island develops successful intervention program for adolescents, в: National Coalition Against Sexual Assault Newsletter. Fall 1988.
[4] Henry Cloud and John Townsend. Boundaries in Dating. Grand Rapids, Mich.: Zondervan 2000, 252.