Якщо приємно, чому б і ні?

Яке взагалі має право Церква говорити мені, що я не можу жити статевим життям?

Запитання в реальності зводиться до того, яке взагалі право має Церква приймати рішення стосовно мого життя. Оскільки деякі Божі заповіді стосуються сексу, а Христос звелів Своїй Церкві вчити берегти все, що Він заповідав (див. Мт. 28:20), то Церква має обов’язок і право передавати нам те, що Бог об’явив з приводу сексуальної моралі. Святе Письмо чітко вказує, що Ісус дав Своїй Церкві цю місію. Відповідно Церква була б не вірною Христові, якби не приділяла уваги цьому аспектові свого покликання.

Подивіться, як чітко Ісус вказує, що дає Церкві Свій авторитет. Посилаючи учнів, щоб вони йшли та проповідували Його вчення, Ісус підкреслює: «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною» (Лк. 10:16). На Тайній вечері Ісус сказав апостолам, що Він заповідає їм Царство (див. Лк. 22:29). Раніше дав їм таку обітницю: «Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі» (Мт. 18:18).

Ісус говорив, що брами пекла не здолають тієї єдиної Церкви (див. Мт. 16:18), котра була призначена бути стовпом і основою правди (див. 1Тм. 3:15). Дав Церкві Свою особисту владу навчати, тому що знав, що не залишиться з апостолами назавжди на цій землі. Заснував Церкву з «єпископами», котрі навчають у «здоровій науці» (Тит. 1:9). Вірні мали слухатися цих наставників і покладатися на їхні повноваження, щоб не бути ошуканими різноманітними дивними вченнями (див. Євр. 13:9).

Церква оберігає своїх дітей так, як матір турбується про своїх рідних. Діти не обов’язково завжди розуміють, якими є основи материних наказів, але добре вчинять, якщо віритимуть, що її настанови випливають із люблячого серця, а не з диктаторської забаганки.

Якщо жити статевим життям до шлюбу погано, то чому це так приємно?

Не можна визначати, що вчинок є моральним, виходячи з того, наскільки він є приємним. Ґвалтівники та педофіли відчувають задоволення, але ж ніхто не сумнівається, що їхні дії є аморальними. Тим часом щось, що завдає величезного болю, може бути вчинком великої любові, наприклад, коли хтось віддає своє життя за іншого. Коли б ми вимірювали добро вчинку за його приємністю, то перелюбники були б шляхетними громадянами, а герої війни заслужили б лише на звання мерзотників.

Якщо хочете знати, чи є моральним певний вчинок, то «не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2).

Коли секс – це добре і природно, то чому б не займатися ним, коли нам цього хочеться?

Коли щось є добрим, то це не означає, що воно не підлягає обмеженню. Наприклад, якщо спати – це добре, то уяви собі, що в шкільний день ти вирішуєш спати до обіду. Приходиш до школи зі слідами від подушки на обличчі. Коли вчитель питає тебе, де ти був, позіхаєш, витираєш рештки слини з підборіддя і навчаєш його, що сон – це добре, і тому ти собі із задоволенням поспав. Додаєш, що, коли повернешся додому, мабуть, з’їси якихось там десять кілограмів тістечок, бо їжа теж є доброю.

Зрозуміло, що сон і їжа є добрими, та все ж таки існують для них якісь межі. Так само й добрий дар сексу має свої обмеження, і таким обмеженням для статевого життя є подружжя. Коли ми переносимо секс поза межі шлюбу, то це все одно, що витягати вогонь із печі. Красивий дар швидко стає руйнівною силою.

А як щодо того, що секс видається чимось природним? Припустімо, що я одного чудового дня на роботі вирішую закрутити роман із секретаркою. Повертаюся додому, а моя дружина Кристаліна питає, як минув день. Кажу їй, що робота пройшла добре, що дорога додому машиною була приємною і що я її зрадив. Почувши це, дружина викидає мої речі на газон. Аби пом’якшити її біль, пояснюю їй, що роман є чимось «природним». Не варто додавати, що це її не втішить. Вона добре знає, що той лише факт, що секс є природним, не є достатньою підставою для того, аби ним займатися.

Хоча задоволення є натуральним наслідком статевого акту, воно не є його метою. Коли плутають цілі сексу (народження дітей і подружній зв’язок) із додатковою перевагою, котрою є задоволення, то любов на цьому закінчується і починається використання іншої особи як предмета пожадливості.

Коли люди доводять, що пари мусять мати свободу займатися сексом поза шлюбом, то вони не усвідомлюють, чого хочуть. «Визволення» сексу від обмежень подружнього життя – це, як і визволення золотої рибки з її акваріуму, очевидно, погана ідея. Так само інтимність статевого життя не має бути відділена від усієї близькості, яка проймає родинне життя. Вона не має бути «вільною». Одна жінка пояснювала це так: «Так звана сексуальна свобода насправді означає безплатно робити себе доступною. «Вибір» такої свободи – це те саме, що визнати, що ти нічого не коштуєш»[1].

Якщо відділимо секс від подружжя, розчарування не уникнути. Бо пробуємо скористатися з привілеїв подружжя, не приймаючи відданості й жертви, які мають супроводжувати дар повної інтимності.


[1] Sarah E. Hinlicky, Subversive Virginity, 15.

Попередній запис

Біблія і секс

Наступний запис

Казати «ні»