Кажуть, Господи, що ти присутній в усіх тих, хто страждає. Але коли страждання стають занадто нестерпними, а біль охоплює все тіло, тоді я вже не маю сил шукати Тебе. Прошу Тебе подбати про мене. У цю мить дай мені знак!
* * *
Коли біль стає гострим, я почуваюся, як дитина, що посеред натовпу втратила з поля зору батька.
Це жахлива мить, коли відчуття безпорадности перетворюється на нестерпну самотність. А коли я знову бачу Тебе, то кричу: “Татку!”. Як ця дитина, біжу, щоб сховатися у Твоїх обіймах.
* * *
Коли біль не тривожить мене, у мене з’являється час на безліч перспективних планів.
Так, я шукатиму в собі істину.
Так, я віднайду шлях прощення. Не буде жодних непорозумінь між мною та моїми ближніми.
Так, я вийду звідси оновленою. Я зросту і стану кращою.
Так, я втілю в життя те, чого тут навчилася, а ті, хто страждають, будуть для мене найдорожчими створіннями, а я їм допомагатиму.
Скільки ж добрих намірів!
Але щойно відчувається наближення больової кризи, все це втрачає своє значення, а добрі наміри, здається, живуть на іншій планеті.
Господи, я ніколи не зможу бути сильнішою за цей біль, якщо Ти не поєднаєш Твої сили з моїми!
* * *
Я вирішила. Геть всі плани. Жодних проектів. Господи, вирішуй Ти замість мене.
Тоді відповідальним будеш Ти, а я матиму святий і чистий спокій.
Якщо я довірюся Тобі, то не буде жодних несподіванок. Ніхто більше не зможе обманути мене або розчарувати.
А я зможу зосередити всі сили на тому, щоб гідно витримати біль, коли він повернеться.
Але Ти будеш зі мною.
* * *
Бувають моменти, коли я вдягаю ошийник на мій мозок. Я боюся залишати його на волі. Хтозна, куди він порине? Боюся, що я не зможу слідувати за ним…
Але завжди якась дивовижна сила втручається, щоб усунути напруження. Вона неначе каже: “Довірся, не бійся”. І щоразу наприкінці дороги я віднаходжу серце, яке на мене чекає.
* * *
Біль знову відступив. Я заплющую очі та уважно слухаю.
І я чую. Це шум моря, що набігає на берег. Я чую його хвилі, що розбиваються об каміння, утворюючи багато піни.
Зачекай, каже воно мені, все мине… І я переводжу подих. І знову треба зачекати. Зачекай, зачекай, зачекай…
Поки я чекаю, бачу чайок та острів вдалині, корабель, який ніби зупинився на лінії небокраю.
Я чекаю, а море чекає зі мною.
* * *
Допоможіть мені! Поверніть мені монотонність часу, що не минає. Ту монотонність, на яку я так скаржилася ще годину тому, коли біль, здавалося, покинув мене назавжди…
* * *
Я не хочу більше бути доброю.
Я відмовляюся використовувати цю монету, щоб оплачувати послуги тих, хто доглядає за мною.
У мені закипає спротив. Я й так вже страждаю, бо фізичний біль мене розриває, а ти ще хочеш, що б я поводилася ґречно, терпеливо, делікатно та з розумінням?..
Я маю розуміти тебе?
(О, Господи, бачиш. Як я легко піддаюся спокусам… Звільни мене від зверхности. Згаси це полум’я ненависти, що охопило мене і підігріває біль у мені!).
* * *
Я б хотіла мати можливість сказати “Мені зле” так, щоб ніхто не почувався безпорадним. Або винним.
* * *
Мені погано. Коли мені добре, то мене дратує те, де я є. А коли я забуваю про те, що мене дратувало, то злюся на тих, що колупаються в моїх венах та поводяться зі мною так, ніби я якийсь предмет.
Але найважче для мене – коли ти не можеш терпіти вигляду моїх страждань!
* * *
Мені дуже погано. А ти дивишся на мене з відчуттям безпорадности й з відтінком огиди.
Але мені справді погано. Не залишайся поруч, якщо твоя присутність змушує мене удавати з себе іншу. Я вже не маю на це сил.
Мені погано. Залиш мене страждати.
* * *
Страх робить біль нестерпним.
* * *
Господи, тільки тому, що в мені лунає Твоє ж запитання “Отче, чому ти мене покинув?”, мої страждання стають і Твоїми.
* * *
Абсурдність моїх страждань зумовлює в мені ще глибшу віру. Складається враження, що страждання щодня вчить мене чогось нового.
Показна відсутність сенсу страждань кричить у моєму серці: хіба ти не бачиш і не усвідомлюєш, що все це неможливо звести нанівець? Розплющ очі! Відповідь буде перед тобою!
Якщо є відповідь, то моє серце може заспокоїтися.
* * *
Як я можу думати про любов, щедрість і силу, коли мене охоплює біль?
У такі хвилі я вже не жінка, у такі хвилі я взагалі не людина. Я почуваюся покинутою, самотньою, загубленою. Нема нікого, хто міг би зрозуміти мене, якщо хтось сам не почувався покинутим, самотнім та загубленим.
Але хтось такий є. Хтось почувався так одного вечора дві тисячі років тому…
* * *
Господи, у мене є привілейована можливість зрозуміти вимір Твоєї жертви. Я могла б обійтися і без цього. Але і Ти міг спокійно відмовитися від цього.