Сама Біблія вже є свідченням вдалого діалогу між релігіями. Бо автори Старого Заповіту постійно пов’язують юдейську віру в Ягве з поглядами, які вони винесли з власного оточення. У пізніх творах Старого Заповіту юдейська мудрість пов’язана з грецькою народною філософією.
У Новому Заповіті автори описують Ісуса з різних точок зору. Матвій сприймає Його на основі юдейського богослов’я. Марко бачить Його радше з позиції римлян. Лука змальовує Ісуса і Його проповідування таким чином, немов Він мав грецьку освіту, і це викликає захоплення. Іван зображає нам образ Ісуса, Який дає відповідь ностальгії гностицизму. Павло говорить про Ісуса завжди з позиції свого фарисейського вишколу та в діалозі зі стоїчною філософією. Пізніші його Послання виявляють впливи елліністичних способів мислення. Еллінізм визначався різними релігійними течіями, як, наприклад, перською релігією, таємничими культами, єгипетською релігією та поглядами і практиками грецьких філософських шкіл, які не тільки проповідували мудрість, а, подібно до піфагорійської школи, знали практику розважання та духовний супровід.
Коли ми дивимося на Ісуса з різних позицій, нам розкривається повнота Його мудрості. Тоді ми не змішуємо Його з іншими релігіями, а розуміємо Його таїнство. Ми, християни, не можемо стверджувати, що вже збагнули Ісуса в Його повноті. Ми лише частинно пізнали Його. В діалозі з іншими релігіями та культурами розширюється наш кругозір, щоб ми щоразу більше пізнавали таїнство Ісуса Христа і Бога, Якого Він звіщав.
Ісус виповнює тугу всіх релігій. Деякі релігієзнавці поставили Ісуса на один щабель з іншими релігійними постатями античності. Коли вони читають про народження від діви великих грецьких героїв, то біблійна вість про народження Ісуса є для них нічим іншим за те, що вони знаходять у рамках Біблії. Коли Біблія говорить про Ісуса як про Сина Божого, то це для них означає, що Ісус був людиною, наділеною благодаттю в релігійному сенсі, як, наприклад, Будда чи Лао-Цзи.
Проте на це можна подивитись і інакше: Біблія відповідає на ностальгію людей, як це відображається в багатьох міфах та легендах. Але Біблія водночас вчить, що Ісус Христос походить від Бога і є єдиним у своєму роді Словом Бога до людей. У Посланні до євреїв апостол Павло порівнює діяння Ісуса з діянням пророків і попри те виділяє неповторне та особливе явище в Ісусі: “Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї ” (Євр. 1:1-3).
Як християни ми не повинні боятися діалогу з іншими релігіями. Ми можемо бути вдячними за те багатство, яке знаходимо в інших релігіях.
Бог, – як кажуть Отці Церкви, – посіяв насінину Свого Логосу також і на ріллі інших релігій. І це насіння зійшло. Рання Церква прийняла багатство інших релігій у свою Літургію та духовність. Вона тлумачила Ісуса Христа на тлі грецьких міфів. Вона підхопила духовні традиції свого оточення та переформувала їх. Тож грецькі священні місця, до яких тягнулися побожні пілігрими, щоб заночувати в храмі та під час сну почути пораду і пережити зцілення від бога зцілення Асклепія, перетворилися в християнські центри паломництва. Християнство ніколи не нехтувало мудрістю інших релігій, а вміло інтегрувало її.
Таким чином ми можемо й сьогодні в діалозі з іншими релігіями приймати в нашу віру те, що поглиблює нашу любов до Бога та збагачує наш зв’язок з Ісусом Христом. Апостол Павло дав у руки солунянам критерій, як їм ставитися до релігійних традицій свого грецького оточення, в якому вшановували грецьких, римських та східних богів: “Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!” (1Сол. 5:21).