Що я відчував, коли вперше прийняв Тіло і Кров Ісуса Христа? Це був довгий процес. Перш ніж мене допустили до Євхаристії, я перебував у монастирі упродовж шести тижнів. Причастився я вперше в церкві св. Марії. Я дуже чекав цієї миті. Коли я думаю про це, то мені пригадується історія св. Юрія, описана в житіях святих. Його мати була християнкою, а батько – мусульманином. Мати часто брала сина до церкви. Вона часто приймала таїнство Євхаристії. А син міг лише дивитися на це. Після закінчення Літургії хлопець споживав частинки просфори, неосвяченого хліба, який священик благословляє під час приготування Чесних Дарів. Її може отримати кожен учасник Літургії. Святий Юрій завжди захоплювався святим Причастям. У його житії читаємо, що коли він був хлопцем, то часто задумувався про те, що якщо йому настільки смакує звичайний хліб, то наскільки чудовішим мали б бути Тіло і Кров Христа. І хоча Євхаристія була для нього чимось настільки важливим, він не міг до неї приступати. Одного разу він зізнався матері, що хотів би бути християнином і причащатися. Жінка підготувала сина. Врешті Юрій прийняв хрещення і приступив до Євхаристії, якої так сильно прагнув. Однак радість не тривала довго. Про все дізнався батько-мусульманин. Спочатку він картав сина. А потім наказав арештувати його, катувати і врешті-решт стратити. Так святий Юрій став мучеником.
Історія святого Юрія дуже пригадує мені моє перше споживання Євхаристії. Я також дуже довго очікував на дар, приготований для мене. Я прийняв це таїнство з рук єпископа Антонія, який відвідував наш монастир, а постійно працював в Англії. Після того, як мені уділили Євхаристію, я відчув, що ніби віднайшов свою ідентичність. Я прийняв у своє єство Когось, кого ніколи раніше не торкався. Смак та незвичність євхаристійного Хліба були чимось цілком іншим, ніж смак просфори, яку я раніше споживав після кожної Божественної Літургії. Кожного разу, коли я згадую свою першу Євхаристію, то пам’ятаю про св. Юрія, його прагнення та жертву, яку йому довелося скласти. Я впевнений, що св. Юрій також пам’ятає про мене.
Відмінність між ченцем та священиком
Іноді люди запитують мене, яка відмінність між ченцем та священиком. Я думаю, що відмінність дуже виразна. Перш ніж я став священиком, то упродовж кількох років був ченцем, звичайною людиною. У той час усі мої зусилля та зосередження концентрувалися довкола монашої келії. Таке розуміння чернечого життя я успадкував зі свого попереднього навчання, з грецької та коптської духовної літератури. Чернець – це хтось, хто мешкає у своїй келії і там молиться. Його життя приховане від світу. Я навчився цього і намагався жити згідно з цим принципом. Перші п’ять років монастирського життя я провів самотньо. Я зосереджувався на тому, як самотність та тиша відкривають перед нами небесні брами. Я молився, читав псалми і практикував Ісусову молитву. Увесь час я пам’ятав про свою Матір, яка обійняла мене.
Після єрейських свячень я пізнав інший вимір духовного життя. Я почав служити Божественну Літургію. Участь у жертвуванні Бога людині багато змінила в моєму житті. Справи, які раніше були лише словами, бо я знав їх лише зі спостереження, тепер стали моїм призначенням. Можливість торкатися самого Бога, брати до рук Його Тіло та Кров, перебувати в близькості з Ним, дуже на мене вплинули. Я дуже рідко служив Літургію в монастирі. Найчастіше я молився опівночі в ґроті св. Антонія. Щоб дійти до нього, треба приблизно сорок хвилин. Божественну Літургію ми служимо там разом із дияконами, які працюють у реколекційному домі. Звичай служіння Євхаристії ми почерпнули із фрагмента Євангелія про нерозумних та мудрих дів. Завжди, також опівночі, ми повинні бути готові до приходу Жениха. Ми всі є втіленням цих дів. Якщо в наших лампах є олива, то вони яскраво світитимуть, і Господь дозволить нам увійти на весільну учту. Божественну Літургію я служу в ґроті св. Антонія, оскільки він є моїм отцем та опорою. Це він звів фундамент мого монастирського життя. Він є тим, хто прийняв і благословив мене.
У ґроті святого Антонія
Святий Антоній поблагословив мене бути ченцем саме в цьому місці. Ночами я відвідував ґрот, де упродовж тридцяти п’яти років жив цей святий. Коли св. Антоній прибув на місце, то вже був духовним учителем. Він жив як Мойсей. Його духовна сила, яку він отримав від Бога, була надзвичайною. Його ґрот великий і округлий. Вхід до нього довгий та вузький. Щоб туди потрапити, треба протискатися. А коли вже увійдеш, то складається враження, що ти перебуваєш ніби в лоні матері або в гробі, який цілком відокремлений від зовнішнього світу. Стоїмо посеред скель та молимося. Над вівтарем висить копія ікони Христа з гори Синай. Кожної миті Божественної Літургії, особливо під час слів встановлення Євхаристії та причащання, я усвідомлюю, наскільки велике прагнення Ісуса бути разом із нами. Перш ніж Ісус сів з апостолами споживати Тайну Вечерю, сказав, що дуже хоче спожити з ними цю пасху. Він хотів поділитися зі Своїми учнями Своїм Тілом та Кров’ю. Я також відчуваю це прагнення. Як священик я знаю, що присутність Христа – це велика сила. Його присутність наповнює та збагачує зібраних. Раніше, коли я був лише ченцем, ще до прийняття єрейських свячень, то коли брав участь у Божественній Літургії відчував своєрідну заслону. Відколи я став священиком і беру до рук хліб, на нього сходить Святий Дух. Хліб, який я тримаю в руках, вже не є звичайним хлібом. Я вірю в правдиву присутність Христа в Євхаристії. Переміна хліба й вина на Тіло та Кров Ісуса відбувається не завдяки моїй силі, а завдяки силі й дії Святого Духа. Я сам є свідком цього. У моїх руках і в моїй присутності відбувається втілення Христа. Я почуваюся дослівно залежним від святого Причастя. На Божественну Літургію до ґроту св. Антонія я ходжу не тому, що хочу, а тому, що мушу. Взимку, упродовж двох або трьох місяців, коли я страждав від холоду та труднощів добирання до ґроту, то припинив брати участь у Божественній Літургії. У результаті, я набагато більше страждав через відсутність Євхаристії ніж через холод та труднощі подорожі. Духовна посуха та вигнання, які я відчував, були жахливі. Більше ніколи я б не хотів відчути такого відчуження.