Взаємні звинувачення

Один із найстаріших прийомів, яким діти втягують батьків у свої суперечки, є взаємні звинувачування. Якщо діти починають перекладати провину на плечі одне одного, ви, послухавши розповідь однієї дитини, будете змушені вислухати всіх інших. Я пропоную батькам ніколи не слухати ніяких скарг. Певна річ, потрібно вміти відрізняти, коли дитина просто звалює провину на брата або сестру, а коли йдеться про щось серйозне. Наприклад, якщо дівчинка жаліється, що її сильно побив старший брат, на це потрібно відповідно реагувати. Однак найчастіше діти просто розповідають батькам, що робить старший брат або сестра.

Якщо відчуваєте, що ніхто нікому не завдає шкоди, просто скажіть: «Любий, я впевнена, що ти сам даси собі раду. Ви зі сестрою можете порозумітися». Так ви повідомите дитині, що не маєте наміру піддаватися і дозволяти використовувати себе або керувати собою. Ще раз наголошую: деколи скарги дітей бувають цілком обґрунтовані. Однак якщо дитина просто намагається маніпулювати вами, щоб домогтися свого, – мусите швидко діяти, щоб запобігти цьому. Інакше ви просто потрапите в пастку. Бігатимете по колу, а кожна дитина пробуватиме переманити вас на свій бік.

Коли ви дозволите дитині таким чином маніпулювати собою, то невдовзі неминуче опинитеся в ролі судді, який мусить швидко ухвалити рішення, володіючи лише скупою і необ’єктивною інформацією, отриманою від однієї або обох дітей. За таких умов практична дисципліна функціонує неправильно. Якщо це можливо, тримайтеся здалеку від дитячих непорозумінь і суперечок. Дайте дітям змогу самим відповідати за свої вчинки. Коли виникне така потреба, втрутьтеся, але такі випадки треба обмежити до мінімуму.

Знаю одну матір, яка придумала власний спосіб зберегти дистанцію в таких ситуаціях. Щоразу, як хтось із трьох її дітей приходив скаржитися, вона уважно вислуховувала його. Якщо йшлося про звичайне «Браян ударив мене» або «Вікі не дозволяє мені бавитися», то відповідала: «Дякую», – і нічого не робила. Але коли скарга стосувалася справжньої, серйозної провини або конфлікту, під час якого двоє дітей нападали на одну, тоді вдавалася до відповідних дій. Невдовзі її діти зрозуміли, що якщо просто скаржаться, вона ігнорує їх, і перестали приходити до неї з такими повідомленнями. Натомість почали інформувати її про серйозні випадки.

Попередній запис

Діти, що мудрують і огризаються

Наступний запис

ЩОДЕННА БОРОТЬБА