Виклик Царства. Матвій 5-7

Знаменита Нагірна проповідь (Мт. 5-7) більше відома завдяки своєму духовному та моральному повчанню. Справді, важко сказати кращу проповідь, яка б містила в одному все: Блаженства, Отче наш та заповідь любові ворогів!

Проте є одна річ, яку недобачають стосовно Нагірної проповіді. А саме: настільки вибухонебезпечним було її послання і наскільки Ісусові слова мали сколихнути світ багатьох з тих, хто слухав Його тоді біля підніжжя Галілейского пагорба.

Нове бачення

«Любіть ворогів ваших». «Блаженні милостиві». «Підстав… і другу щоку». Цими словами Ісус не просто встановлював цілковито нові, дуже високі етичні стандарти. Христові повчання з Нагірної проповіді, певно, мали вплив на християн усіх часів, але треба розуміти, що для людей Свого часу Ісус зробив дуже специфічний виклик. Ісус пропонував нове бачення – нове бачення того, що означало бути Божим народом.

Національна криза

Євреї того періоду переживали важкі часи. Вони переживали національну кризу. Римські правителі панували на їхніх землях, забирали в них гроші, насилували їхніх жінок. Багатьох єврейських священиків та місцевих провідників громад убивали і замість них призначали людей за прямою вказівкою Риму чи Ірода. Тисячі євреїв, які намагалися чинити спротив Римському праву, було страчено.

Таке насильницьке оточення давало численні виклики тим, хто намагався залишатися вірним Божим заповідям. За Торою, лише Бог був Царем і Він мав правити Своїм народом через нащадка царя Давида. Жоден чужинець не мав права управляти євреями (Втор. 17:15). То що мали робити добрі євреї? Чи було правильно підкорятися римській владі в особі кесаря, Пилата та Ірода, який зрадив панування Ягве?

Тоді поставало питання податків та десятин. Під пануванням римлян, які наклали важкий тягар податків, для багатьох євреїв було досить важко платити данину кесареві та десятину, яку вимагав давати їхній закон для Бога. Тож кому треба було бути вірним, Римові чи Ягве?

Також існував ризик асиміляції. У часи, коли римляни заселяли юдейські землі тисячами власних громадян, запроваджуючи там свої поганські практики та стиль життя, для євреїв ставало щораз важче зберігати свою ідентичність як святого Божого народу, відокремленого від інших націй. Щоразу, коли меншу культуру заполоняла більша, панівна культура, поставала реальна загроза асиміляції. Таким чином, у часи Ісуса збереження нації для євреїв було життєвою необхідністю.

Різні стратегії

Єврейський народ на цю кризу відповідав різними способами. Хоч усі вірили, що Бог колись визволить тих, хто залишиться вірним завіту, існували різні опінії про те, хто є тими вірними євреями. Одним із пекучих питань юдаїзму першого століття було: «Що означає бути правдивим вірним євреєм у часи утисків?»

Одна з груп, фарисеї, казали, що вірність означає наслідування Божої святості. У єврейській мові «святий» буквально означає «відокремлений», і фарисеї наслідували Божу святість через відокремлення себе від чогось чи від когось, що було не святе. Вони робили це через строге виконання законів у спосіб, який чітко відрізняв євреїв від їхніх поганських ближніх. Таким чином, вони уникали певного виду їжі, тварин, посуду, а найбільше – певного типу людей, приміром, грішників, митників та поган (неєвреїв). Такі незначні деталі, як що ви їсте, як їсте і з ким їсте, були важливими політичними та релігійними символами. Це були символічні способи виявлення вірності Божому завіту посеред поганської культури. Таким чином вони мовби казали: «Я не такий/а, як погани. Я справжній єврей/ка, частина вірного Божого народу».

Ще одною групою були ессени, які наголошували на відокремленості, але в набагато вищому ступені. Вони закликали до відокремленості від суспільства взагалі. З римською окупацією та зіпсованістю єврейських провідників в Єрусалимі залишатися вірним, перебуваючи в суспільстві, було надалі неможливо. Багато ессенів пішло в пустелю, де вони заснували спільноти монашого типу, заявляючи, що лише вони є тими, хто залишився вірним Божому завіту.

Ще інші євреї вірили, що святість можна осягнути лише тоді, коли проженуть римлян зі своєї землі. Ці революціонери наполягали, що лише Ягве має бути царем над Ізраїлем. На їхню думку, підкорятися кесареві чи Іроду означало відмовляти Богові в Його праві бути правдивим ізраїльським царем. Таким чином, багато євреїв були готовими зі зброєю повстати проти римлян, коли настане слушний час.

Становлення етапу

В юдаїзмі першого століття можна знайти багато розбіжностей. Хоч більшість народу вірила, що Бог прийде визволити вірних євреїв через Месію, були різні думки про те, що означало бути частиною вірних, коли Царство врешті настане. Ісус прийшов на цьому складному етапі та започаткував Свій царський рух у північному регіоні Ізраїлю, що звався Галілея, навчаючи словами: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17).

Оповістіть це на горі

Від початку Ісусове прилюдне служіння було, наче блискавка. Народ зі всієї Галілеї та з-поза неї зійшовся, щоби Його побачити. Чому Він був таким популярним? Його послання та дії казали про це все: тепер прибуло довгоочікуване царство (Мт. 4:17, 23-25). Ісус пропонував учення, яке євреї прагнули чути. Багато євреїв почало покладати свої палкі надії на Нього. Вони гадали, що Ісус визволить їх від ворогів та відновить царство Ізраїлю. Тож нічого дивного, що Ісусова популярність так стрімко зростала!

Після того, як Ісус привернув багато учнів, Він вирішив повести цей великий натовп на Галілейську гору, щоби подати їм особливу науку про Царство. Сама така дія могла спричинити в Його учнів міркування про те, що може трапитись далі. У ці дні Галілейські пагорби були місцем пристановища для юдейських повстанців, які планували свої виступи проти іноземних поневолювачів. Печери в цих горах були добрими сховищами. Не так давно до цього група бунтарів ховалася там під час жорстокого конфлікту з царем Іродом.

Тож коли Ісус повів Своїх послідовників на гору в Галілеї, можливо, дехто запитував себе, чи Він, бува, не готує повстання, як Юда-галілеянин зробив це на схилах галілейського пагорба поколінням раніше. Чи Ісус заявить про те, що Він цар Ізраїлю та поведе народ на битву за царство? Натовп очікував на Його слово.

Попередній запис

Три удари, і він щезнув. Матвій 4

Наступний запис

Царський рух. Матвій 5-7