Поза сумнівом, події в Горниці супроводжувалися неймовірними явищами, нечуваними в щоденному житті Ізраїля. Біблія ніколи раніше не згадувала про таке Боже діяння. Пророчий порив, який описується в Книзі Чисел, був тільки передсмаком того, що відбулося в Горниці. Фраза: «Усі ж вони сповнились Духом Святим» (Дії 2:4) може вказувати на деякий зв’язок із Книгою Йоіла. До того ж це підтверджує апостол Петро, який цитує слова пророка, пояснюючи зібраним поза Горницею, що трапилося. Поведінка сповнених Святим Духом апостолів настільки дивна, що численні юдеї, зібранні в Єрусалимі на свято, називають їх п’яними. На здивування визнавців юдаїзму, які походять з різних країв, прості галилеяни промовляють до них їхніми мовами. Це все є діянням Святого Духа, обіцяного дару Отця (див. Дії 2:33). Він прийшов зі Своїми дарами до зібраних у Горниці апостолів, здебільшого простих і невчених людей, які, однак, ризикнули піти за Ісусом. Ці дари перевищували їх природні здібності, схильності, вони походили не від них, але від Бога. І саме тому вони викликали таке здивування, саме тому звернули погляди присутніх на Подателя, а не на тих, які їх отримали. Петро, який стояв перед зібраним натовпом і відважно проповідував Ісуса, Якого ще недавно відрікся, відповідаючи на закиди лише служниці, є найкращим доказом того, що Божа ласка і Божі дари не є питанням заслуги, а лише незалежного рішення Всевишнього. Бог вибирає кого хоче і як хоче, Його рішення незалежні – необумовлені станом нашої релігійности чи моралі. Дивлячись на людину, Бог бачить глибше і знає, що може вчинити з нею Його ласка. Жменька наляканих учнів, яким було далеко до ідеалу побожного юдея, сповнена ласки, може, більше, ніж юрми морально досконалих, освічених і впливових фарисеїв, які не прийняли цілком безоплатного дару.
Святий Дух був вилитий на апостолів, які чували в Горниці і очікували на Нього. Природним наслідком цього було те, що тепер саме ті, які були наповнені, «виллються» поза Горницю! Вони не залишилися всередині, щоб радіти тим, що отримали, не сиділи собі, насолоджуючись своїм становищем, своїм пережиттям живого Бога, не розкошували, відчуваючи вищість над своїми співвітчизниками, які не впізнали в Ісусі обіцяного Месію, а відразу вийшли до них, щоб поділитися тим, що отримали, адже не могли і не хотіли залишати собі. Вилитий Дух не дозволив їм залишатися бездіяльними, заснути солодким сном. Будучи сповнені Ним, вони повинні були перейняти Його звичаї. Дух ніколи не залишається бездіяльним, Дух завжди діє, завжди виконує якесь завдання. Так само відбувається з усіма тими, які Його отримали. Вони не можуть і не повинні залишатися бездіяльними, а повинні щось чинити, адже мають виконати певну місію.
Проповідь, яку виголосив апостол Петро, виходячи з Горниці, і будучи сповненим Святого Духа, наповнена великою силою. Це не є якась несмілива відповідь на кшталт: «Перепрошуємо за неспокій, ми вже будемо чемними і не будемо галасувати», а смілива промова, що мала силу змінити серця слухачів. Рибалка з Галілеї навчає як книжник, а його слова мають нечувану силу. Євангелист Дука зазначає, який був ефект цієї промови: «Як почули ж оце, вони серцем розжалобились (…) І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:37,41). За цим стоїть не красномовність Петра, його соціальне становище і навіть не підтримка багатьох людей, за ним стоїть ЩОСЬ більше! За ним стоїть сам Бог. Петро не закриває собою Божого авторитету, від імени Якого промовляє. Він також не говорить довго, не намагається все пояснити. Він знає, що промовлені ним слова потрапляють просто в серця вибраних, бо це слова від Святого Духа, а не з його ораторської концепції.
Якось мені трапилася нагода слухати одного проповідника, який говорив страшенно довгу проповідь і добре усвідомлював, що говорить довго. Він аргументував це тим, що в його слухачів тоді є більше шансів краще почути його слова, адже кожен вибере з його навчання щось, що йому запам’ятається. Мене це дуже розсмішило і, правду кажучи, я поспівчувала йому, що він надто зосередився на собі, бажаючи бути великим духовним провідником, і забув, що промовляти має не він. Що більше, це була проповідь у навечер’я Зіслання Святого Духа.
Які ознаки того, що апостоли були наповнені Святим Духом? Вони не можуть спокійно всидіти, поводяться нелогічно, невідповідно і проголошують з силою Євангеліє. Саме ця Сила з Висоти, якою вони були наповнені, перемінює їхнє життя і життя тих людей, яких вони зустрічають на своєму шляху. Проголошення Євангелія із силою стає ніби мірилом того, чи той, який проголошує, наповнився Духом. Тут зовсім не йдеться про красу, естетику висловленого ним навчання, а радше про його плід. Йдеться не про те, чи хтось любить його слухати і захоплюється дотепністю його проповідей. Йдеться не про частоту відвідування інтернет-сторінки, про кількість виданих книжок і прихильників, які їздять за ним по цілому світу, з реколекцій на реколекції, із зустрічі на зустріч, а про плід. Чи його слухачі зустріли живого Бога, такого, Який не зникне, коли зникне проповідник, якого не заглушив бароковий стиль і феєричне завершення промови.
Я не думаю, що євреїв, які прибули звідусіль в Єрусалим, аби виконати свій релігійний обов’язок, захопила постать рибалки з невеличкого містечка над Генезаретським озером. Не думаю, що це була заслуга добре продуманої, цікавої і захопливої концепції проповіді. То була Сила Божа, якою він був наповнений. Після проповіді, котру виголосив Петро, виходячи з Горниці, він міг спокійно відійти, адже слова, які промовив, не були його словами, їх джерелом був хтось інший.
Та сама Сила, яка стоїть за чудом воскресення, завдяки виливанню Духа в Горниці стала часткою всіх християн. Не лише тих, які фізично були присутні там понад дві тисячі років тому, але всіх тих, які занурилися в смерть і воскресення Ісуса через отримане хрещення. Не існує слабшої версії Святого Духа, не існує розбавленої Божої Сили – є завжди той самий Бог, Який хоче Себе уділятися, виливати, наповнювати Собою, хоче діяти із силою. Реальність, описана в Діях апостолів, не є чимсь таким, що безповоротно відійшло в минуле, чимсь, що закінчилося разом зі смертю апостолів. Ми дуже часто про це забуваємо, нам часто здається, що нас це не стосується, а, втім, через хрещення ми увійшли саме в таку реальність, наповнену Силою. Проблема нашої оспалости, духовної немочі полягає не у відсутності Святого Духа, а в тому, що ми не бажаємо користуватися тим, що вже задарма отримали в подарунок від нашого Отця.