У пастці уявлень

«А як настав [врешті][1] день П’ятдесятниці», – так євангелист Лука починає свою оповідь про сповнення пророцтва Йоіла. Я надзвичайно вдячна йому, що він вирішив написати саме так, а не намагався приховати нетерпляче очікування обіцяного Ісусом Духа. Минуло заледве десять днів від вознесення, а він пише: «настав врешті». А це означає, що той день був очікуваний, жаданий. Чи апостоли, зібрані разом з жінками в Горниці, усвідомлювали, що щось величне відбудеться саме на юдейське свято П’ятдесятниці? Цього ми не знаємо. Можемо лише припустити, що вони могли про це здогадуватися, бо оскільки смерть і воскресення їх Учителя ставалися в інше дуже важливе для них свято, то і П’ятдесятниця може бути пов’язана з чимось незвичайним, може, з тією подією, яку провіщав їм їхній Месія. І ось це сталося! Саме тоді Бог вирішив вилити Свого Духа! Він постановив уділити Себе людині, сповнити старозавітні обітниці. Це не випадково відбувається під час свята, але про це скажемо дещо пізніше. А поки що зосередьмося на самому виливанні, яке відбулося в Горниці. Ми вже знаємо, що апостоли чогось нетерпляче чекали. Вони знали, що живуть у час сповнення обітниць, у незвичайний, месіянський, час. Адже вони стали свідками того, чого очікували їхні предки, про що вони мріяли і молилися. Сповнилися слова Святого Письма: «І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:2-4). Так євангелист Лука описує те, що трапилося в Горниці. Хоч це було щось очікуване, але й щось нове і не зовсім зрозуміле для учасників та автора опису подій. Лука чудово усвідомлює, що описує нову реальність, яку неможливо достеменно передати людською мовою, тому використовує апокаліптичну мову. Ми читаємо що «ніби буря раптова зірвалася», про «язики поділені, немов би огненні». Щось таке, що є «ніби буря» і «мов вогонь», не зовсім є вітром і вогнем. Воно має певні риси, притаманні тому, з чим було порівняне, але не є ідентичне. Перед Лукою постає досить складне завдання виразити людськими словами щось таке, що неможливо уявити, і зробити це так, щоби згодом його читачі могли собі уявити, що тоді трапилося в Єрусалимі. Це його образне представлення, до якого він вдався з необхідности, знайшло своє відображення в мистецтві. Ми не раз бачили на іконах апостолів з вогняними язиками над головами. Вітер же намалювати важко, тож його там найчастіше немає. Ми вже так звикли до цих зображень, що схильні визнати, що Святий Дух є вогнем і вітром, забуваючи, що це тільки стихії, до яких Його прирівняно. Зрештою, щось схоже є з голубом, який з євангельських сторінок проник в іконографію, а відтак – і в нашу свідомість. Утім, коли ми заглибимося в описи євангелистів (див. Лк. 3:22; Ів. 1:32), то зауважимо, що в одному випадку сказано: «як голуб», а в другому – що Дух «сходив, як голуб», що більшою мірою стосується способу сходження, аніж форми, яку прийняв Святий Дух. Ми надто прив’язуємося до наших ікон, до наших уявлень про Бога. Моя приятелька, та сама, яка на початку мого навчання подарувала мені листівку з цитатою Томи Аквінського про ласку, іншим разом подарувала ще одну цитату того ж автора: «Коли ти вже зрозумієш Бога, коли собі Його уявиш, то це вже не буде правдивий Бог. Будеш Ним уже маніпулювати». На жаль, у цю пастку може потрапити кожен християнин. Але, коли добре вчитаємося у Святе Письмо, то зауважимо, що текст, на який ми опираємося, насправді намагається захистити нас від створення Бога на наш образ. Ми тільки мусимо уважно читати, і більше вірити словам Біблії, ніж уявленням, які сформувалися в нас під впливом культурного середовища.

Однак чому євангелист Лука говорить про подув буйного вітру і про вогонь? Очевидно, тому, що так йому описали це наочні свідки, намагаючись якнайкраще передати те, що тоді чули, як це сприйняли, порівняти це зі знайомою реальністю, щоб описати щось цілком нове. А вітер і вогонь – це великі стихії, що діють з силою! Кожен хто бував в Юдейській пустелі, знає наскільки сильний там буває вітер, що навіть неможливо втриматися на ногах. Кожен, хто здійснював паломництво на Святу Землю влітку, знає, що вітер, який там дує, може бути схожий на подув з печі, який вмить все висушує. Про силу вогню, мабуть, нікого не треба переконувати. Кожен з нас з досвіду знає, наскільки це неприборкана стихія. І саме таким є діяння Святого Духа. Саме так представляє Його нам автор Дій апостолів.


[1] «Врешті» вживається в польськомовному перекладі Біблії Тисячоліття – прим. пер.

Попередній запис

Ми живемо в час зливи!

Наступний запис

Вилився, і що далі?