Я вже говорив, що Дружба є найменш біологічною зі всіх типів нашої любови. Як окремий індивід, так і спільнота може без неї вижити. Але існує щось інше, що часто плутають із Дружбою, і чого спільнота таки потребує, щось, що хоча й не є нею самою, становить її матрицю.
У первісних спільнотах співпраця чоловіків як мисливців чи воїнів була не менш важливою, ніж народження і виховання дітей. Плем’я, яке не полювало, вимерло б так само, як і те, де б не народжували і не виховували дітей. Задовго до початку історії чоловіки збиралися разом окремо від жінок для своїх справ. Нам це було необхідно. А любити те, що необхідно робити, – риса, яка характеризує виживання. Ми, чоловіки, не тільки повинні були робити справи, нам доводилося говорити про них. Нам доводилося планувати полювання і битву. Коли все було позаду, ми повинні були все проаналізувати і зробити висновки на майбутнє. Це нам подобалося ще більше. Ми глузували і карали боягузів та партачів, вихваляли „зірок“. Ми діставали насолоду від технічних штукенцій. („Та він би мав знати, що ніколи не підійде впритул до тварини, принаймні не при такому напрямку вітру“ … „Знаєш, у мене було легше вістря стріли, тому я зумів“ … „Я завжди говорю…“ … „ А я йому тоді завалив, бачиш? Отак як я зараз тримаю цю палицю“…) По суті, ми говорили про ділові справи. Нам дуже подобалася наша компанія: ми – Хоробрі, мисливці, всі згуртовані спільним умінням, спільними небезпеками і труднощами, втаємниченими жартами – далеко від жінок і дітей. Як сказав один дотепник, чоловік з Палеоліту міг мати, а міг і не мати палиці на плечі, але в нього, поза сумнівом, був свій клуб[1]. Він міг бути частиною його релігії, як отой священний клуб курців, де дикуни з твору Мелвіла Тайпі[2] „затишно вмощувалися докупи“ кожного вечора свого життя.
Що в той час робили жінки? Звідки мені знати? Я – чоловік і ніколи не шпигував за таємницями Bona Dea[3]. Вони, звичайно, часто мали свої ритуали, де не було місця чоловікам. Коли, як іноді траплялося, сільське господарство було в їхніх руках, вони повинні були мати, як і чоловіки, спільні навики, завдання і тріумфи. Але, напевно, їхній світ ніколи не був так виразно жіночим, як чоловічий – виразно чоловічим. З ними були діти, можливо, також старші чоловіки. Але це тільки здогадки. Я можу простежити за розвитком історії Дружби тільки за чоловічою лінією.
Це задоволення від співпраці, від обговорення ділових справ, від взаємоповаги і розуміння чоловіків, які щодня проходять спільні випробування, має біологічну цінність. Якщо хочете, можете вважати це продуктом „стадного інстинкту“. Як на мене, то це алегоричний шлях до чогось, що ми всі вже розуміємо далеко краще, ніж хтось колись розумів. Це шлях до інстинкту – чогось, що відбувається цієї миті в десятках офіцерських кают-компаній, барах, загальних кімнатах, артілях і гольф-клубах. Та мені більше подобається слово Товаришування чи “Клубоговорильня”.
Одначе, це Товаришування – лише матриця Дружби. Її часто називають Дружбою, і багато людей мають на увазі своїх товаришів, коли говорять про „друзів“. Але це не Дружба в тому сенсі, який я вкладаю в це поняття. Цими словами я зовсім не хочу показати свою зневагу до суто “клубоговорильних” стосунків. Ми не ставимося зі зневагою до срібла, коли відрізняємо його від золота.
Дружба виростає з простого Товаришування, коли двоє або більше товаришів виявляють, що в них є спільні бачення чи інтереси, чи навіть смаки, які не властиві іншим і які до цього моменту кожен вважав своїм винятковим даром (чи тягарем). Типовим виявом початку Дружби буде щось на зразок: „Що? І ти теж? А я думав, що то тільки я“. Можемо собі уявити, як серед тих первісних мисливців і воїнів окремі індивіди – можливо, один на сто чи тисячу років – побачили те, чого не бачили інші: що олень був не тільки їстівним, але й красивим, що полювання було не тільки необхідним, але й цікавим; як мріяли про те, щоб їхні боги були не лише могутніми, але й святими. Але поки ці проникливі особи будуть вмирати, не знайшовши рідної душі, нічого (як я підозрюю) з цього не вийде; мистецтво, спорт, чи духовна релігія не народиться. Тільки тоді, коли двоє таких людей – із несамовитими труднощами і напіввираженою незграбністю або, навпаки, напрочуд швидко відкривають одне одного, обмінюються своїм баченням, – саме тоді народжується Дружба. І вони швидко опиняються разом серед безмірної самоти.
Закохані шукають усамітнення. Друзі знаходять цю самотність довкола себе, цей бар’єр поміж ними і натовпом, хочуть вони цього чи ні. Вони би з радістю його зменшили. Перші два були б раді знайти третього.
[1] В оригіналі обігруються два омоніми: „club“ – палиця і „club” – клуб.
[2] Herman Melville. Typee: A Peep at Polynesian Life.
[3] Bona Dea – лат. Блага Богиня, богиня в древніх римлян, пов’язана з родючістю і достатком.