Іноді буває так, що краще поставити три крапки. Не сказати про все до кінця, про весь той досвід, який перетворився на знання. Бо те, чого ми не сказали, прагнення чогось більшого є благословенним! Завдяки цьому ми очікуємо самого Бога, не усвідомлюючи цього. Ми хочемо заспокоїтися, але тільки Він може нас заспокоїти. Що більший голод і спрагу ти відчуваєш, то краще, адже отримаєш сповнення відповідно до Божої щедрости, яка перевищить твою уяву. Це прагнення, яке ти носиш у собі, не є твоєю заслугою, його неможливо сформувати і досягнути шляхом внутрішньої дисципліни. Це прагнення є ласкою, яку дає Дух. Ти його отримуєш цілковито безоплатно, керуєш ним своєю волею і на свій розсуд надолужуєш недоліки. Бог дає тобі це прагнення, а те, що ти з ним зробиш, є вже твоїм вибором.
У мені жевріє маленька надія, що коли ти дійшов до цього місця в книжці, у тебе з’явилося хоч якесь прагнення, що тебе хоч трохи притягує дійсність, пов’язана з Духом, і що ти хотів би пережити Його більше і краще. Сподіваюся також, що насправді те, що ти прочитав, було тільки невеличкою частиною оповіді про Святого Духа, якого ти досвідчуєш у повсякденному житті. Не зупиняйся на цьому! Іди далі. Можливо, слова, які ти тут знайшов, перевернули щось у твоєму житті. І це найкраще, що ти міг пережити, крім прагнення досвідчити Духа. Це нелегкий, але дуже цінний досвід у пізнанні Бога. Він може сам збудувати в тобі Свій образ наново, з неабиякою скрупульозністю і справжнім Божим розмахом.
Те, що ви мали нагоду прочитати в цій книжці, є нічим іншим, як описом моєї зустрічі з Духом, моїх з Ним відносин. Мені не хотілося, щоб усе, що тут викладено, набрало форми наукового трактату – не такою була моя мета. Я намагалася повести тебе дорогою, якою йду сама, і не зарікаюся, що це єдиний шлях для відкриття сутности Святого Духа. Це було б нерозумно і нелогічно: Він може відкритися тобі зовсім іншим чином, на цілком іншому шляху. Адже Він Бог! Він незбагненний! Всіма можливими способами я старалася не поміщати Його в рамки, зроблені відповідно до наших уявлень. Тому я не наполягаю на тому, що ти розпізнаєш Його таким самим чином, що й я. Однак, може, захочеш Його шукати, щоб Він тебе знайшов, здивував?
Дух, Який створює, промовив до мене зі сторінок Книги Буття та Євангелія. До тебе Він може промовити з псалмів, книг пророків, Книги Об’явлення або з твого життя. Чудо створення світу, а згодом чудесна поява в лоні Міріям з Назарету тіла Ісуса – це для мене прояв могутности, яку посідає Всевишній. Поглянь на життя Міріям – другої Єви, яка показує нам, що може трапитися з людиною, яка приймає ласку, яка дозволяє Святому Духові торкнутися її. Він не перестав володіти цією силою в ту мить, коли втілення стало фактом, Він надалі має її, Він діє як Божа Сила і ані на хвильку не призупинив прекрасну змогу чинити чуда і наповнювати ласкою. Лиш одне Його слово, Його сходження на творіння може змінити усе твоє життя, надати йому цілком іншого виміру. Він може з нічого створити все.
Він може також об’явити себе тим, хто будить зі сну гріха і смерти. Він буде тією рушійною силою, яка відновить тебе, твоє життя, а також Церкву. Колись я почула, що будь-яка віднова – це віднаходження спадщини. Крокуючи життям, ми обростаємо непотрібним мохом, до нас чіпляється щось таке, що створює дистанцію між нами та Богом. Спадщина Церкви також потребує очищення від непотребу, який віддаляє, який становить лише перешкоду і є ніби тягарем, без потреби накладеним на плечі бігуна, котрий прямує до мети. І Бог все це передбачив! Він не залишив нас самих! Він послав Духа, щоб Той з хірургічною точністю відрізав те, що стримує рухи, що обмежує доступ до Отця, що перешкоджає єдності. Цей Дух увесь час перебуває в Церкві! Він постійно живе у всіх, які Його прийняли. Його дія з часом посилюється і стає щораз більш інтенсивною. Чому? Бо Бог не може дочекатися, коли настане час єднання Агнця з Нареченою!
Дух, в Якого я вірю, і який живе в мені, не має ані хвилини спочинку. Він постійно перебуває в русі, перед Ним постійно є якась місія. І, що найважливіше, Він не хоче відпочивати, хоче виливатися. Він не скупий і ощадливий. Він хоче виливатися більше, ніж ми можемо прийняти! Як злива, яка залишає калюжі «на потім», через яку вулиці стають суцільними потоками. Саме такий мій Дух. Він не дивиться на заслуги, на досягнення духовної дисципліни, а дарує Себе абсолютно безоплатно, з ласки. Він хоче занурити нас у Собі, не покропити Собою, не запропонувати походити з Ним, а занурити. Життя християнина повинно бути схожим на підводне плавання, а не на гру з лійкою. Це не ексклюзивізм, який може собі дозволити тільки дехто, тільки вибрані. Це щоденність християнського життя, з якої більшість, мабуть, не користає. Твоє життя може бути багатим! Бо Бога маєш у достатку! У твоєму серці вилилася Божа любов, твоє людське серце носить у собі сутність Бога!
Лише Дух, Який є Богом і Який був тобі даний, є справедливим. І саме в тому наша надія! Його справедливість, яка має силу перекрити нашу неправду. Він стоїть біля нас і каже обвинувачу: «Замовкни!». А коли Бог щось говорить, то так мусить статися. Немає виходу. Він є Параклетом, Який має силу оправдовувати – не тому, що ми невинні, а тому, що Його справедливість перевищує наші провини. Ми можемо втішатися свободою і справедливістю, яку з Ним маємо. Це щирий, безкорисливий дар Бога, Який є марнотратним у Своїй доброті.
Свобода, оправдання, викуп від засудження – усе перелічене вже є неймовірним і абсолютно дивовижним, але це ще не все! Цим не вичерпується Божа щедрість, на цьому на закінчилися Його несподіванки. На цьому не закінчилося діяння Духа. Він визволяє нас і чинить абсолютно вільними! І це ще не кінець! Богові цього не вистачає, Він прагне для нас чогось ще більшого! Він нас всиновлює! Завдяки Ньому наші відносини з Отцем правдиві, дійсні, вони є не лише красивою метафорою й поетичним образом. Ми – Його діти, а Дух, Який перебуває в нас, є доказом цього. Не ми взиваємо власними силами, а Він нас підтримує, завдяки Йому наш голос чутний, наш голос є голосом сина і доньки, а не когось цілком чужого. Син і донька інакше використовують блага свого Отця, ніж раб, вони інакше поводяться в маєтку, в якому мешкають разом з Татом, ніж слуга. Бог не хоче, щоб ми тайкома, не зводячи на Нього очей і бажаючи залишитися непоміченими, прокрадалися, беручись до обов’язків, котрі повинні виконати. Він очікує радости, сміливости дитини, яка знає, що її Батько ні в чому їй не відмовить.
Той Дух, Який нас всиновлює, Який взиває з нами до Небесного Тата, має також інше завдання. Він готує Наречену до приходу Нареченого. Саме Він організовує шлюб. Він є приятелем Нареченого, Який подбає про найменшу деталь приготувань і разом з Нареченою кличе Нареченого на приготовану урочистість. Але для того, щоб це могло здійсниться, треба пробудити в Коханій прагнення з’єднатися зі своїм Чоловіком. І жодного силування! Це спецзавдання: пробудити в Нареченій нестримну любов до її Нареченого, пригадати їй про все, що було вчинено, щоб шлюб міг відбутися. Хто як хто, але саме Дух є найкращим «агентом» для спецзавдань.
Він є не тільки товаришем, «мешканцем» наших сердець. Він перебуває у всіх, які запросили Бога у своє життя. Ти ще Його не зустрів? То ж може якраз настав час закликати Його і чекати на Його появу. Але не думаймо, що Він зробить це так, як ми запланували. Переживи Його в собі, у своєму житті, сам напиши Його власну біографію крізь призму твого життя. Саме ти мусиш відкрити Його таким, Який може створити для тебе увесь світ «тільки» словом, Який може підняти твоє життя з попелу і зробити тебе воїном, Який прагне вилитися в достатку, щоб ти ніколи не відчував спраги, Який стоїть біля тебе і Своїм оправданням закриває твій гріх, Який кличе в тобі «Тату!» і кличе «Прийди!». Це має бути не книжне знання, а твій досвід.
Ранок, пахне ранньою весною, і аж не віриться, що в Польщі, здається, вночі, випав сніг. Я стою на балконі помешкання, в якому зупинилася в Єрусалимі. Я бачу перед собою вузьку, заставлену машинами вуличку, яке веде просто до стін Старого міста. Коли я підводжу очі, то бачу, як переді мною здіймаються мури, що захищають серце Єрусалиму. Не перестаю радіти, що я повернулася, що знову тут! Не так давно я залишила це місто з великою тугою в серці; я прагнула повернутися сюди, і це сталося! Зараз воно пробуджується зі сну, поволі, ліниво, як і належить у суботній день. Я глибоко дихаю, буцім усім своїм єством хочу втягнути запах ранньої весни. Зелені дерева в невеличкому саду під моїм балконом нагадують про красу, якою обдарована ця земля. Свіжий легкий вітерець нагадує мені про делікатність Духа, про Його великі, але й сповнені тонкощів наміри стосовно цього міста, Церкви, цілого світу. І все в мені промовляє, що я Його знову сьогодні переживатиму, що Він керуватиме кожною зустріччю, яка мені сьогодні трапиться. І це буде Його реальна присутність, настільки реальна, що її не злякає навіть швидкий темп цього візиту у Святому місті.
Уже за мить я збіжу сходами вниз, щоб зануритися в місто, яке Бог полюбив «понад усі селища Яковові» (Пс. 87:2), переконана, що зустріну Його там, на вузьких вуличках, в обличчях перехожих, в історіях, які почую, у молитві, підслуханій біля Стіни плачу і на Вія Долороза. Я вже впевнена в тому, що сьогодні Він мене знову здивує, і проявить Себе інакше, ніж я припускала, але хочу вірити, що я розпізнаю Його і нині на крок наближуся до зрозуміння великого плану, який Він має для всього людства. Не сумніваюся лиш в одному: тут, на землі, я ніколи не зможу сказати, що я достатньо пізнала Його і більше мені Його шукати не потрібно. Ця подорож не закінчується на землі, і навіть тоді, коли нам здаватиметься, що ми вже досягли мети, виявиться, що перед нами вічність у присутності незбагненного Бога – Святого Духа. Він перестав би бути собою, якби виявилося, що вже використав усі несподіванки на етапі нашого земного життя. «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1Ів. 3:2). Хіба ця перспектива не прекрасна?
КІНЕЦЬ