Одна з моїх найдорожчих приятельок, Ді, має п’ятьох дітей, і двоє з них – з церебральним паралічем, а одна, Меган, – з важким церебральним паралічем.
Одного дня, коли Меган була молодшою, Ді сиділа на підлозі зі своїми іншими чотирма дітьми. Вони сміялися та лоскотали одне одного, роблячи всі ті безглузді речі, які полюбляють діти. Меган лише сиділа у своєму візку, тужливо спостерігаючи за всіма їхніми дурощами.
Ді вирішила піднести Меган з візка і посадити її просто на підлогу серед братів та сестер. М’язи Меган дуже тугі, і вона майже не здатна контролювати власні рухи, тож сидіння на підлозі зі своїми галасливими братами і сестрами було для неї досить небезпечним. Але в ту хвилину, коли Ді посадила її на підлогу, на її лиці розквітла усмішка завбільшки з Монтану. Було видно, яким захватом сповнило її оте перебування серед гурту пустотливих малюків. Ді, що стояла біля цілої купи своїх безцінних дітей, сказала собі: «Я люблю цю мить!»
Чи мала Ді за кілька хвилин посадити Меган назад у візок? Так. Чи оте сидіння на підлозі змогло покращити стан Меган? Ні. Чи ця утішна мить витягла жало обмежень, болю чи скрути? Але коли Меган розкрила своє серце, щоб жити в тому моменті, вона розкрила своє серце для радости.
Через кілька місяців я ішла берегом зі своїм сином, який зіткнувся із серйозними проблемами. Він не ходив до школи, як мої інші діти – і мусив робити все інакше. Мене смутило те, що відбувалося в його та моєму житті.
Ми пішли подивитися на приливні басейни в день після великої бурі, тож плавник і сміття лежали на піску. Пляж був чудовий. Небом пливли чорні хмари, які відповідали моєму настрою. Я невпинно думала: «Мені це не до вподоби, Боже. Я хочу, щоб він тішився звичайним життям, як усі інші діти його віку. Це так сумно».
Зненацька мені пригадалася розмова, яку ми мали з Ді за кілька місяців до того. Я поставила на павзу невпинний потік своїх думок і подивилася на сина. У той момент він, сміючись, вистрибом мчав по берегу, ухиляючись від хвиль і доганяючи мартина. Я сказала: «Боже, я люблю цю мить!» Ситуація не змінилася; проблеми залишилися такими ж складними, якими вони були ще кілька хвилин тому, однак, інакше поглянувши на свій біль, я відчула мир. Мить радости не усуває болю, однак створює простір для радости.
Щоб досвідчувати радість щодня, навчіться жити в теперішньому моменті. Зауважте, що я сказала «в», а не «заради». Жити заради моменту безвідповідально і може призвести до рішень, про які ви можете шкодувати. Можливо, ви вже маєте власні докази того, що насправді значило для вас жити заради теперішнього моменту.
Живучи в теперішньому, ми дістаємо змогу усвідомити, що Бога можна знайти в кожну мить, байдуже, радісна вона чи сумна. Як перфекціоністка, я завжди чекаю досконалого моменту, перед тим як зможу радіти йому. Але ніщо не буває ніколи досконалим! Саме тому Біблія заохочує нас «використовувати час», щоб чинити добро (див. Еф. 5:16). Використовуйте теперішній момент сповна. Використовуйте його, щоб чинити добро. Використовуйте кожну нагоду, щоб вибирати радість.
Проблема в тому, що ми жадібні. Ми не хочемо лише моменту. Нам потрібні тижні, дні, місяці й роки. Нам потрібне ціле життя. І якщо в нас не буде довгих приємних і вільних від стресу відтинків часу, думаємо ми, то ми не зможемо відчувати радости.
Однак іноді ми не маємо нічого, крім теперішнього моменту. Та ми з вами можемо вирішити, що маємо цей момент і можемо любити його. Ми не заперечуємо того, що маємо проблеми. Ми не стверджуємо, що наше життя – це чудовий дарунок з гарненьким бантиком згори, і що все в ньому сплановано заздалегідь. Усе це просто значить, що теперішній момент – це дар від Бога, і ми тішимося ним. Ми любимо його.
Майк Мейсон пише: «Рішення тішитися теперішнім змінює не тільки теперішнє, воно змінює мій погляд на минуле і запалює надією майбутнє».
Я більше не вимагаю, щоб момент тривав довше, ніж може тривати. Я не вимагаю, щоб момент був чимось більшим від того, чим він є: коротким проміжком часу, який дав нам милостивий Отець. І я спробую видобути з цього моменту всю радість, яку він має, бо не знаю, коли настане наступний.
Ми рідко задоволені нинішнім днем; марнуємо надто багато часу, жалкуючи за минулим, яке не повернеться ніколи, і, бажаючи зробити все по-іншому, або тратимо свою енергію, тривожачись і переймаючись невідомим майбутнім. У тому й тому разі ми нехтуємо або применшуємо НИНІШНІЙ день.
У Псалмі 118:24 читаємо: «Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!» Спробуйте зробити таку вправу: повторіть цього вірша вголос, щоразу наголошуючи на іншому слові.
- Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
- Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
- Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
- Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
Вас неабияк здивує те, як оживає цей вірш. Щось зміниться глибоко у вашій душі, і ви перестанете наполягати, що Бог дав вам дні, тижні, місяці роки, життя. Ви перестанете чекати ідеального часу, щоб розпочати нове життя. Ви станете втішатися моментами свого життя вже віднині.
Якщо ви хочете, щоб радість у вашому серці зростала, то маєте вирішити, що незалежно від того, чи страждаєте ви тепер, чи ні, це момент, в якому ви є тепер. У цьому моменті ви можете знайти Бога.