«Господь моя сила та щит мій, на нього надіялось серце моє, й Він мені допоміг, і втішилося моє серце, і співом своїм я прославлю Його!» Пс. 28:7
Для того серця, яке знаходить радість у дрібних речах, у всіх речах, кожний день, – це дивовижний дар. Анонім
Однією з рис радісної людини є спроможність бачити далі себе і своїх обставини, усвідомлюючи, що вічне важливіше, ніж дочасне, і роблячи ставку на майбутнє. Як це не парадоксально, але, зосереджуючись на вічному, ми також маємо визнавати важливість теперішнього моменту. Тому що це той час, коли ми вибираємо радість. Це час, коли ми любимо. І це також час, коли ми дякуємо за доброту, якою Бог наповнив цей момент для нас.
Широко розплющте очі: практикуйте подяку
Коли мої діти вчилися в середній школі, вони брали участь у щорічній місіонерській подорожі до Мексики разом з нашою Церквою. Після повернення з такої подорожі відбувалася святкова зустріч, на якій учні ділилися зі сім’єю та друзями досвідом та уроками, що їх здобули в дорозі. Щоразу я нетерпляче чекала на цю зустріч, знаючи, що почую історії про те, як змінюється життя.
Завжди відбувалося одне і те ж. Учні один по одному вставали й розповідали – часто крізь сльози – про те, як вони зближувалися з Богом та своїми ровесниками. Передусім вони говорили, наскільки вдячні Богові за матеріяльні благословення, які Він зіслав їм. Багато тих учнів ніколи раніше не виїжджали за межі США і зовсім не були готові до життя, яким щодня мусить жити більша частина світу. Вони заїкалися й затиналися, намагаючись переповісти, які приголомшені були, побачивши страхітливу бідність, брак предметів першої необхідности і всю складність життя, з якими стикається пересічний мексиканець. Знову і знову з їхніх уст злітали слова: «Я такий вдячний».
Я добре розумію їхні почуття. Побувавши за останні десять років у двадцяти одній країні, я мала не одну нагоду побачити все те спустошення, бідність, хвороби, які корумповані верхи сіють серед тисяч таких самих людей, як ми. Моє серце не раз розривалося від усіх цих страждань. Кожного разу, опиняючись за межами своєї зони комфорту, я промовляла слова, які говорили наші школярі: «Я невимовно вдячна».
Але вам не потрібно далеко мандрувати, щоб сповнити вдячністю своє серце. Вона прийде до вас, коли ви розплющите свої очі, щоб побачити Божу доброту нині, тут і тепер.
У Посланні до колосян 4:2 читаємо: «Чувайте, широко розплющивши очі в подяці» («Послання»). Радість корениться в подяці. Ваше серце не буде радісним, якщо водночас не буде вдячним. І якщо ви вдячна людина, то неминуче будете відчувати радість. Ті, хто може хвалити Бога, спізнають також радість. А ті, хто відчуває радість, будуть дякувати Богові. Радість і вдячність завжди невіддільні.
Ми всі здебільшого ходимо з велетенською духовною пов’язкою на очах, зосереджуючись на тому, чого не маємо, замість того щоб дякувати за те, що маємо. «Чому вона може цілий день їсти шоколад, і це ніяк не відбивається на її стегнах? Чому вона одружена, а я ні? Чому в неї такі діти, а в мене такі? Чому вона дістала підвищення, а я – ні? Чому вони живуть отам, а мені доводиться тут? Чому я молилася про те, щоб одужала близька людина, і цього не сталося, тимчасом як її близька людина одужала?» Як застерігає К. С. Л’юїс, ми маємо схильність «відкидати добро, яке Бог пропонує нам, тому що в той момент сподіваємося якогось іншого добра».
Замість того, щоб сповнюватися вдячністю за неймовірну Божу доброту, щедрість і прихильність, нас засліплюють наші незаспокоєні потреби, і ми звинувачуємо Бога в тому, що Він не дбає про нас. Радість просто не може виростати посеред невдячности.
Коли ваше серце не бачить Божої доброти, ви не будете говорити Йому «дякую». Ви не будете відчувати радости, тому що тратите свою енергію на те, чого не маєте, що вам не подобається у власному житті, що, на вашу думку, мало би бути інакшим. Ви нехтуєте все, що Бог уже вчинив і далі чинитиме у вашому житті.
У Старому Заповіті ми читаємо про те, як ізраїльтяни будували вівтарі, щоб висловити подяку Богові. Вони не лише збудували вівтар у скинії і храмі, але й зводили пам’ятники під час своїх подорожей, дякуючи Богові за те, що Він вчинив в їхньому житті.
Наприклад, у Книзі Ісуса Навина 4 Бог сказав Ісусові Навину вибрати дванадцятьох людей, одного з кожного племені Ізраїлю, які мали взяти дванадцять каменів з ріки Йордан і покласти їх там, де стояли священики, що несли ковчег заповіту.
Після того, як вони це зробили, Ісус Навин сказав до ізраїльтян: «Коли взавтра запитають вас ваші сини своїх батьків, говорячи: Що це за каміння? то познайомте ваших синів, говорячи: По сухому перейшов був Ізраїль цей Йордан, бо Господь, Бог ваш, висушив воду Йордану перед вами, аж поки ви не перейшли, як зробив був Господь, Бог ваш, морю Червоному, яке Він висушив перед нами, аж поки ми не перейшли, щоб усі народи землі пізнали руку Господню, що сильна вона, щоб боялися ви Господа, Бога вашого, по всі дні» (І.Н. 4:21-24).
Люди передали ті камені прийдешнім поколінням – як вівтар, який символізував те, що вчинив Бог. Бог знав, що цей народ непам’ятливий. Але люди послухалися Божої заповіді і поставили знак, який нагадував про Його присутність в їхньому житті, щоб згодом вони і так само ті, хто прийде після них, пам’ятали про Його доброту.
Ми з вами навряд чи зведемо кам’яний пам’ятник у своєму дворі цього тижня. Однак я закликаю вас піти на прогулянку в наступні кілька днів і знайти камінь – досить великий, щоб він привернув вашу увагу, коли ви його побачите. Принесіть його додому, поставте на своєму столі чи кухонній поверхні, і нехай ця річ повсякчас нагадує вам, що треба дякувати Богові за те, що Він присутній у вашому житті. Цей камінь пам’яти зможе знову наповнити вас вдячністю. А ви тоді зможете хвалити Бога, як цар Давид у Псалмі 126:3: «Велике вчинив Господь з нами, були радісні ми!».
Дехто з вас, можливо, зможе навіть піти далі і стати жінкою вдячности – хоч би задля того, щоб ще більше примножити свою радість. Роками моя люба братова Чондел веде журнал подяки, записуючи щодня одну річ, за яку вдячна Богові. У деякі дні це «дякую» зовсім коротке, як-от: «Дякую Боже, за вівторкове тако[1]» або: «Дякую Тобі, Боже, за дощ», або: «Дякую Тобі, Боже, за мого терплячого чоловіка». Не дивно, що вона має і вдячне, і радісне серце.
[1] Мексиканська страва – Прим. ред.