Віра як навчальний процес? Незвична думка. Можливо, цей вислів зроджує у вас негативні спогади про людей, які силою намагалися примусити вас вірити. Хай там як, та над цією темою варто поміркувати.
* *
Фундамент довіри до Бога закладається ще в ранньому дитинстві. Про навчальний процес тут ще не може бути й мови. Довіри дитина вчиться на руках у матері та на сильних батькових плечах. Батьки та вихователі для дитини – приклад життя з Богом. У «сорочці-панцирі довіри» вона знайомиться з ритмом їхнього життя: з їхньою взаємною симпатією, з неспокійними робочими буднями, суспільними обов’язками, а також з їхніми турботами. Водночас дитя відчуває відносини своїх батьків з Богом.
Довіряючи своїм батькам, дитина зростає насамперед в їхній вірі. Мудрі батьки закладають у своєї дитини фундамент довіри Богові через власну живу віру в Нього. Проте, також і без віри батьків діти завжди відкриті на питання останніх речей. Спочатку, можливо, це лише нечіткі уявлення, які в них дрімають. Апостол Павло вказує на можливість першого пізнання Бога через сотворений світ: «Тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме.….» (Рим. 1:19-20).
Я добре пам’ятаю своє перше «богословське переживання». Тоді я був ще дошкільням. Хоч мої батьки тоді не плекали в мені жодних стосунків до християнської віри, мене явно цікавило питання Бога.
На літніх канікулах я гостював у своєї бабусі, маленької старанної жінки, яка кожного Божого дня виконувала важку працю у винограднику разом зі своїми двома незаміжніми дочками. Одного світлого сонячного дня мені дозволили супроводжувати свою хрещену маму до виноградника, вгору по містечку Маєнфельд. Для праці я був ще замалий. Отож, я сів на невисоку кам’яну стіну, яка оточувала виноградник, та насолоджувався теплим сонячним промінням. І раптом мене осінило глибоке «філософське пізнання», а саме надзвичайно чітке уявлення:
Господь має чітко визначений план життя для кожної людини. І власне за цим планом ми й живемо. «Хіба не так, тітко, – крикнув я голосно понад виноградною лозою після коротеньких роздумів. – Якщо б ми зараз не були тут, у винограднику, нас узагалі б ніде на світі не було».
«Дурниці, – глухо прозвучало з виноградної лози після недовгої паузи. – Тоді б ми були вдома на післяобідньому відпочинку».
Після того, як вона знову дала подібну відповідь на мої наступні запитання, я лише незадоволено похитав головою: «Вона просто не розуміє».
* *
На основі таких або схожих уявлень діти звертають численні запитання до своїх батьків. Тим самим вони наче переступають поріг і тепер можуть говорити про те, як «навчитися віри». Тема цих розмов значно ширша від «загального уявлення про християнську віру». Впродовж усієї історії Церкви віра захоплювала та зворушувала людей здебільшого через те, що християни справді жили нею і свідчили власним життям, що вони з’єднані з живим Богом.
Цими свідками віри в часи мого дитинства та юности були звичайні люди, які підтверджували власним життя, що для них означає Бог.
Відкрита батькова Біблія на кухонному столі кожного ранку гармонійно поєднувалася з його співом перед новим робочим днем, з його вмінням цінувати життя та зустрічатися з іншими людьми.
У моєї матері був також улюблений вислів, який надовго запав мені в душу. Мої батьки роками не цікавилися Богом. А в час уже згаданої сімейної кризи мати почала ходити на Службу Божу до сільської церкви. Завдяки проповідям священика, який згодом мене охрестив, вона віднайшла живий зв’язок з Богом. Щоправда, мати рідко про це говорила. Проте ми всі помітили, що вона дуже змінилася.
Один з її висловів про віру я не забуду ніколи: «Гайнце, відколи я живу з Ісусом, твої штани менше порвані».
Пригадую, тоді я здивовано похитав головою. Що мої штани мають спільного з Ісусом? Я був страшним розбишакою і більше часу проводив на деревах, аніж на землі. Звісно, від такого способу життя кожного вечора я повертався додому в штанах, подертих на шмаття. Мати, яка до пізньої ночі шила речі на замовлення своїх клієнток, щоб заробити на життя, сподівалася, що мій одяг служитиме мені довше. Цими словами вона хотіла мені пояснити: «Відколи Господь увійшов у моє життя, Його благословення зійшло на все, що мене оточує». Минуло багато часу, поки я по-справжньому це зрозумів і навіть особисто пережив.