Як наповнити змістом своє життя? Як досягти щастя? Як вповні стати чоловіком чи жінкою? Ці питання поставали завжди і ще більшою мірою постають сьогодні у світі, який дає небагато орієнтирів, де ніхто не погоджується на готові рішення і де кожен, здається, змушений сам знайти відповідь на них. На практиці більшість наших сучасників, що не терпить норми, накинутої ззовні, намагається якомога більше користати з теперішнього життя і вибудувати собі щастя на власний манер залежно від образу, який вони собі створили. Образу, який залежить від виховання, культури та досвіду кожного, але який також значною мірою сформований (свідомо чи ні) культурою нашого оточення та засобами масової інформації. Крихке щастя, яке вони намагаються збудувати, зазвичай не витримує випробувань хворобою, поразками, розставаннями, різними драмами, які трапляються в житті кожного. Життя, здається, не дотримується всіх обіцянок, які дає в молодості.
Усе ж, я вважаю, що людське життя є прекрасною пригодою. Незважаючи на тягар страждань та розчарувань, яких воно иноді завдає, у ньому можна знайти спосіб, в який зростатимемо в людяності, у свободі, у внутрішньому мирі та розвинемо всі свої здібності до любови та радости, що закладені в нас.
Проте це можливо лише за однієї умови: відмовитися керувати життям, не прагнути самим програмувати своє щастя, а дозволити життю вести себе як у щасливі хвилини, так і в складних обставинах, навчаючись розпізнавати та приймати усі поклики, які адресуються нам день за днем.
Я вжив слово «поклик», яке буде головним у цій книжці. Це просте, але дуже багате поняття є, на мій погляд, засадничим в антропологічному та духовному планах. Людина не може реалізувати себе лише через втілення в життя планів, які вона розробляє. Мати плани і мобілізувати свій розум та енергію, щоб здійснити їх – легітимний, ба навіть необхідний процес. Але на мою думку, цього недостатньо і це може призвести до численних розчарувань у разі поразки. Розроблення та втілення в життя проектів обов’язково повинно супроводжуватись иншою позицією, врешті-решт, більш рішучою та плідною: слухати поклики – непомітні, таємничі запрошення, які адресуються нам упродовж усього нашого життя; надавати більшого значення слуханню та відкритости перед плануванням та будівництвом. Я тішуся, що вповні реалізувати себе як люди ми можемо лише в тому разі, якщо відчуваємо поклики, які день за днем нам адресує життя, і погоджуємося відповісти на них. Поклики змінитися, зрости, стати більш зрілими, збагатити свої серця та розширити світогляд, вийти з обмежености своїх серця та думок, щоб прийняти дійсність у більш відкритий та довірливий спосіб.
Ці поклики отримуємо через події, через приклади осіб, до яких так чи инакше маємо певний стосунок, через бажання, які народжуються в нашому серці, через прохання когось із близьких, через зустрічі зі Святим Письмом та багатьма иншими способами. Вони йдуть від Бога, який дав нам життя, який не перестає турбуватися про нас, який із ніжністю бажає вести нас шляхами життя і який постійно втручається – у дуже непомітний спосіб, часто невідчутний, проте ефективний – у життя кожного зі Своїх дітей. Ця присутність і дія Бога хоча, на жаль, і залишаються прихованими для багатьох, стають видимими для тих, хто вміє слухати та бути відкритим.
Бог є Богом не мертвих, а живих. Він не перестає кликати нас багатьма способами, таємничо, але реально, щоб надати кожному життю цінности, краси, плідности, які перевищують усе, що ми можемо передбачити й уявити, як про це говорить апостол Павло: «А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь» (Еф. 3:20-21).
Було б шкода позбавити себе цієї дії Бога і замкнутися в надто вузькому оманливому світі лише наших особистих планів.
Серед численних покликів, які нам адресує життя, насправді є лише один єдиний поклик Бога. Цей поклик знаходить свою найповнішу і найсвітлішу форму в тайні Христа. Відчуваючи його та відповідаючи на нього, людина знаходить найкращий шлях реалізації своєї людської природи та відкриття справжнього щастя, яке здійсниться в славі прийдешнього світу. Саме це стверджує апостол Павло в Посланні до ефесян, де він говорить про надзвичайну надію, яку відкриває нам поклик Бога в Христі: «Щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його» (Еф. 1:17-19).
На наступних сторінках ми покажемо важливість та плідність цієї думки, перш ніж переглянемо деякі головні моменти звернення: події життя, Боже слово (якому ми присвятимо великий розділ), бажання, які Святий Дух пробуджує в наших серцях.
Ми наголосимо також на тому, що кожен поклик Бога є покликом до життя. Наше перше покликання – жити, а поклик може йти від Бога, тільки якщо він кличе жити в більш інтенсивний і гарніший спосіб та приймати з більшою довірою людське життя таким, яким воно є в усіх його складових: тілесній, психічній, почуттєвій, розумовій та духовній.
Я завершую це вступне слово зауваженням до авдиторії, до якої звернена ця книжка. Я розглядатиму поняття «поклик» у християнському контексті та значенні, бо я переконаний, що Біблія, а особливо Євангеліє, є найглибшим словом, яке коли-небудь було сказане про людське життя, словом, яке найбільше просвітлює. Але багато речей, про які йтиметься далі, може стосуватися будь-якої людини. Насправді, якщо розглядати поняття «поклик» дещо глибше, то виявляємо, що воно притаманне людському життю. Насамкінець, подаю кілька прикладів, які стосуються слів відповідальність, свобода, бажання.
Такий важливий у моральному плані концепт, як концепт відповідальности (відповідати за…), передбачає, певною мірою, існування поклику, вимоги. Відповідати за свої вчинки – це не лише бути відповідальним за їхні наслідки перед иншими, але також стверджувати, що ці вчинки зумовлені покликами (добрими чи поганими…), які нам адресовано. Так само не можна надати справжньої суті поняттю свобода, якщо, у той чи инший спосіб, не буде стверджено певної форми поклику. Якщо ми не хочемо, щоб свобода була чимось довільним, а отже, неважливим, потрібно, аби свобода людини, здатність робити вибір була викликана чимось, що є вищим за неї. Така засаднича реальність, як бажання, за винятком якщо його розуміють лише як психічний витвір, продукт алхімії поривів, повинна трактуватися у своїй глибинній природі як поклик. Поза иноді суперечливою різноманітністю бажань, які живуть у людському серці, глибше існує єдине бажання (бажання повноти, щастя…). Якщо ми хочемо вшанувати його, взяти його до уваги як щось серйозне, вповні людське, а не лише розглядати його як потребу чи прагнення, то треба бачити в ньому слід поклику, що йде здалеку, не від людини.
Не можна уявити людство, де б людина не відчувала поклику ще більшою мірою стати людиною. Звідки йде цей поклик? Де його джерело? Це – засадниче питання усього життя. Я чітко залишаюся в рамках християнської відповіді, але вважаю, що роздуми, які подані далі, можуть зацікавити будь-яку людину доброї волі.