Світ втрачає розум через різного роду винаходи.
Америка особливо переймається через це: найбільш безглуздий приклад, який я можу навести, – це винахід електричної зубної щітки. Справді, навіщо вимагати від дорослої людини, щоб вона рухала рукою вгору-вниз протягом трьох хвилин? Незабаром, як мені видається, буде придумано пристрій, який буде опускатися зі стелі, у той час ви будете дрімати в ліжку з відкритим ротом. Ви розплющуєте вранці очі і – будь ласка! – ваші блискучі зуби готові до зустрічі з новим днем.
Але коли ми говоримо про проповідь Євангелії по всьому світі, про навернення людей до Христа чи про духовне зростання, не може бути ніяких „винаходів“. Коли апостол Павло прощався з Ефеською церквою, збираючись до Єрусалиму, він сказав: „Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої… Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки“ (Дії 20:24,31).
Кожного разу, читаючи ці рядки, я майже фізично відчуваю схвильованість Павла як лідера. Павло був першопрохідцем у справі світового євангелізму, він пройшов тернистий шлях і показав нам дорогу. Тих, хто іде за ним, також чекає нелегка дорога. Ісус шукає людей, які готові присвятити весь свій час служінню Царю царів. Ви не можете стати солдатом в армії Бога тільки на літній сезон. В армії США популярна система, відома як короткотермінова вербовка. Підписуючи контракт за цією схемою, ви можете служити в армії протягом трьох чи чотирьох років. Служіння в армії Ісуса Христа не може проходити за таким принципом. Ісус закликає нас служити в Його армії все життя, до самої смерті.
Подібне ставлення до служіння ми бачимо в присвяті Павла. У сучасному житті християни часто використовують військові терміни просто для красивого слівця, проте ми знаємо зовсім небагато про воєнне життя, обираючи доріжку „звичайного християнства“.
У країнах Середземномор’я в І ст. скрізь зустрічалися і солдати, і військові споруди. Апостол Павло, безперечно, мав чітке уявлення про те, що означає бути солдатом. Він також чудово пізнав не на словах, а на власному досвіді, що таке фізичні страждання. І, незважаючи на все це, він писав Тимофієві: „А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса!“ (2 Тим. 2:3). Павло не випадково використовував терміни, пов’язані з військовою тематикою. Вибір, який стоїть перед кожним зрілим християнином, полягає ось у чому: чи готові ви стати професійним солдатом в армії Бога, чи ж бо таємно мрієте стояти на трибуні і махати платочком, проводжаючи загони християн на битву із сатаною? Щоб пройти необхідну підготовку і стати солдатом Ісуса Христа, вам доведеться відмовитися від багатьох речей, але все ж подібних хвилюючих переживань ви не зможете відчути ніде.
Коли я вперше пішов на служіння як євангеліст, відразу після свого навернення, переді мною постала мета – закликати людей віддати своє життя Господу і слідувати за Ним. Усі мої молитви були спрямовані до Бога з проханням допомогти мені в цьому. На сьогоднішній день я прошу Бога послати мені солдат, які зможуть вести справжню війну за людські душі. Якщо ми не завербуємо солдат у нашу армію і не мобілізуємо всі наші сили, то ніколи не зможемо привести світ до Ісуса. Причина, через яку більшість навчених християнських служителів трудяться для Бога серед 10 відсотків всього населення планети (у Великобританії, США, Канаді і Новій Зеландії), дуже проста: ми відчуваємо брак солдатів.
Ви, вірогідно, належите до певного народу та соціального прошарку, ви розмовляєте рідною для вас мовою, ви звикли до певного типу продуктів і стилю одягу. Ви надаєте перевагу специфічному клімату і любите свою культуру. Більшість людей також є членами певної соціальної групи. Ось чому місіонерські організації не схильні до того, щоб приймати в свої ряди літніх християн, вважаючи їх надто консервативними і такими, що не можуть змінитися в нових культурних умовах. Легко існувати у звичному християнському кліматі, співати гімни в церкві, молитися, приходити на зібрання і взагалі жити життям християнської субкультури. Вас можуть вважати прекрасним і зразковим християнином, сповненим Божими благословеннями та правильними фразами.
Проте в нас зовсім не залишилося військового духу і бажання перемагати цей світ, нам не вистачає жаги ризику, пригод та страждань. Чи не вважаєте ви, що це частина Божого плану, коли свідки Єгови проявляють надлюдські здібності в проповіді свого вчення, затьмарюючи християн за всіма параметрами? Ми не любимо визнавати (і зазвичай не говоримо про це в церкві), що церква мормонів у Солт-Лейк-Сіті випускає більшу кількість місіонерів, ніж усі християнські школи у Великобританії, Канаді, Австралії і Новій Зеландії разом узяті. В їхній армії нараховується 24 000 молодих людей, які готові працювати на повну силу. Кожний із них бере відповідальність навернути як мінімум двох людей за рік. На кожного новонаверненого (включаючи відвідування будинків і квартир), за їхніми підрахунками, витрачається понад 500 годин.
Церква мормонів зараз повсюдно поширена на Британських островах. Я пам’ятаю школярку шістнадцяти років, яку зустрів в одному з міст, де проходила євангелізація. Вона по чотири години проповідувала людям своє вчення. Дівчина приходила на зустрічі організації „Обітниці миру“ тільки для того, щоб збирати імена й адреси можливих контактів. Одного разу вона з’явилася в платті, на якому був великий знак питання. Якщо люди підходили і запитували, що це означає, то вона говорила: „Це просто значок, щоб ви підійшли і запитали мене, для чого я його ношу, а потім я можу вам сказати, що є членом Церкви святих останніх днів і запрошую вас поговорити на цю тему, якщо це вас зацікавить“. Їй було всього шістнадцять років, і все ж вона знала Книгу Мормона вздовж і впоперек, також вона знала багато чого з Біблії. Що робить пересічна християнка у віці від шістнадцяти до двадцяти одного? Запитайте про це пересічного християнина в цьому віці.
Більшість людей, яких я зустрічав, сповідують прив’яле християнство, яке просто неспроможне більше викликати в них інтерес. Якщо ви недавно стали християнином, то вам слід вжити заходів безпеки, щоб не заразитися хворобою застійного християнства. Духовний портрет християнина зі стажем інколи викликає жаль. Коли я прийняв християнську віру в “Меддісон-Сквер-Гардн” багато років тому, я горів бажанням проповідувати Благу Звістку, і це бажання досі не згасає. Але часто при відвідуванні однієї із багатьох хороших євангельських церков (будь-якої деномінації) під час недільного богослужіння я не відчуваю жодного натхнення. Ви сидите на проповіді, і наприкінці першої години ви відчуваєте, ніби пройшлися пішки до Північного полюсу і повернулися назад. У церквах сьогодні так мало радості, ніби ми були спасенні для того, щоб сумувати і журитися, але фактично ми були спасенні для того, щоб служити. Подібне служіння – це цілковита свобода. Свобода свіжа, дієва і жива.
Мені здається, що причина суму і безжиттєвості віри більшості християн полягає в тому, що вони не беруть участь у битві, не використовують свою зброю, не виступають проти ворога. Молоді християни часто нагадують солдат мирного часу. Вони сидять, відчуваючи, що зовсім не вписуються в оточуюче мирне середовище, грають у карти і мирно бесідують. Багато християн ведуть себе таким чином, ніби вони встигли придбати квиток зі знижкою на швидкий поїзд, який прямує на небеса. Але Бог створив нас не для того, щоб ми жили життям, яке купили за мінімальною ціною. Якою була Його мета? Ми були створені не тільки для того, щоб отримати спасіння і повернутися до свого початкового стану. Ні, Бог хотів, щоб ми отримали максимальну радість від життя з подостатком. „Я прийшов, – сказав Ісус, – щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали“ (Ів. 10:10). Моя молитва до Бога стосовно читачів цієї книги полягає в тому, щоб після її прочитання вони могли повторити слова Павла: „Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання“ (Флп. 1:21).
І все ж картина церковного життя не така вже і темна. У багатьох куточках землі я зустрічав молодих людей, які мріють розбудити сплячих людей та привести їх до Ісуса Христа. Багато християн чудово розуміють, що для служіння Господу Христу армія має бути в повній бойовій готовності. Багато людей знають, що заповіді Христа слід виконувати. Це основа основ, на якій тримається все інше. В Євангелії від Івана ми читаємо: „Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам“ (Ів. 14:21). Але все ж більшість моїх знайомих думають, що, відвідуючи церкву двічі в неділю, вони сильно зростають духовно, а якщо приходять ще й на молитовне зібрання в середині тижня, то стають просто суперпосвяченими. Християнам було дано повеління молитися, але все ж таки молитва регулярно проголошується лише протягом кількох хвилин наприкінці богослужіння. У нас величезна кількість різних тлумачень Біблії та християнських книг, у нас дуже багато фільмів про християнське життя, але так мало справжніх воїнів молитви. Цей дефіцит у молитовному служінні зводить нанівець усі зусилля місіонерів. Це шкодить справі Євангелії. Молитва є невід’ємною частиною військової служби.
Ми не повинні гратися в солдатиків. Моя молитва до Бога полягає в тому, щоб ця книга підштовхнула вас до ефективного служіння на ниві Божій і показала вам деякі із видів зброї послідовників Христа. Я прошу Бога, щоб ця книга допомогла вам, коли ваша християнська дорога стане важкопрохідною. Сподіваюся, що також вона допоможе вам жити життям любові, яке відобразить у вас Господа нашого Ісуса Христа повною мірою.