Спілкуючись з молоддю, яка завжди знаходиться на шляху пошуків незвіданого, мені часто доводилося чути одне й те саме запитання: “Що є справжнім ядром християнства? Чим відрізняємося ми, християни, від буддистів, індуїстів чи мусульман? Що об’єднує нас, а в чому ми відрізняємося від інших релігій?”
Сьогодні важливо, щоб представники різних релігій вели між собою чесний діалог, в якому не возносили б себе, а виявляли взаємну повагу один до одного. Однак діалог означає також дотримання власної позиції та намагання з цієї позиції виявляти розуміння до інших. В діалозі завжди йдеться про те, щоб вчитися від інших, а не змішувати все разом. Кожен учасник діалогу повинен ліпше усвідомити свою власну сутність.
Ми, християни, частково втратили свою сутність. Багато християн більше не усвідомлює, що є центральним стержнем їхньої віри. Цією ж книгою я хотів би підтримати християн у пошуках їхньої власної сутності та допомогти їм розвіяти “туман непевності”.
Притому для мене не йдеться про католицьку чи євангелістську конфесію. Звісно, що я розглядатиму сутність християнства як виходець з католицької традиції, який цією традицією живе. Проте мені важливо розкрити в цій книзі – наскільки вдасться – сутність християнства незалежно від конфесії. Своїми адресатами я бачу представників також інших релігій чи християн, які відірвалися від свого християнського коріння і знову пошукують за ним.
Я хотів би тільки розставити деякі акценти. Кожен мусить вирішити сам, що для нього в християнській вірі є вирішальним. Бути віруючою людиною, як на мене, означає заново постійно здавати собі звіт стосовно того, що мене провадить, чим я живу і для чого я живу; знову й знову запитувати себе, що важить для мене Ісус Христос; як я – як християнин – зараджую собі з вагомими проблемами людського життя: зі стражданням і провиною, недугою та смертю, працею і буднями, любов’ю та пристрастю.
Тим-то в цій книзі я хотів би не лише теоретично розмірковувати про зміст християнської віри, а й дослідити те, як я, будучи християнином, опановую власне життя та ставлюся до того, що мене день у день “розпинає”.
Це не є догматична книга, яка викладає положення християнської віри чи найважливіші догми Церкви, а радше звіт християнина: що для жене особисто означає Ісус Христос та християнська віра на 61-му році життя і 42-му році християнського монашества. Тут я керуюся закликом святого Петра: “Завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом. Майте добре сумління” (1Пет. 3:15-16).
Та перш ніж дати відповідь іншим, я мушу дати відповідь самому собі. Яка віра провадить мене? Що за надія надихає, окрилює та сповнює мене?
Я бажав би відповідати на ці питання, зважаючи на інші релігії, однак я не є фахівцем у цій справі. Наприкінці 60-х років я ближче зацікавився буддизмом і кілька років практикував дзен-медитацію. Мої пізнання інших релігій пов’язані або з читанням літератури, або з конкретними зустрічами з представниками цих релігій. Проте я надто мало обізнаний з іншими релігіями, щоб давати їм якусь оцінку. Тому все, що я про них писатиму, залишиться суб’єктивним судженням. Як у буддизмі, так і в індуїзмі є багато святих писань та тлумачень, складних філософських та богословських систем. Я не претендую висвітлити все, що там вивчають, але намагатимуся шанувати ці вчення та досвід, який за ними стоїть.
В діалозі релігій не йдеться ні про змішання релігій, ні про створення “суперрелігії” – нової релігії поза усіма релігіями, отож не може бути мови ні про транс-конфесійну, ні про транс-релігійну форму духовності. Вона не сприймала б належно традицій окремих релігій і запроектувала б щось абстрактне, що нікому не принесло б користі.
Не можна висловитись, що всі християнські думки є нічим іншим, як тим, що, наприклад, виражають буддисти чи індуїсти, тільки іншою мовою. Це призвело б до загальної зрівнялівки. Вважати, що релігія – це лише щось зовнішнє або що все зводиться до єдиного внутрішнього досвіду, який перевершує усі конкретні релігії, на мою думку, є ілюзією. Бо без релігії неможливо здобути досвіду. Кожен досвід також пов’язаний з конкретною мовою. Звичайно, є мовчання, яке перевищує мовлення. Є також досвід, який залишає позаду конкретні форми релігії. Проте думка, що можна позбутися конкретних релігій, щоб присвятитися чистому досвіду, призведе до нової догматики, ще більш обмеженої за догматичні засади різних релігій. Тоді якийсь конкретний досвід буде запроваджено як абсолют та піднесено його до рангу догматики, який не терпить жодного протиріччя. Індійський єзуїт (колишній дзен-майстер) Ама Самі вважає: “Немає досвіду без інтерпретації чи мови” (Samy 428). Тому не йдеться про те, щоб змішати дзен з християнством. Радше християнин мусить “пройти” через досвід дзену і тоді знову повернутися до свого християнського способу мислення. Завдяки цьому його християнський досвід збагатиться і переміниться.
Кожен релігійний шлях – якщо ним свідомо прямувати – веде до глибокого досвіду. На цій площині досвіду ми можемо обмінюватися ним з різними релігіями і намагатись взаємно розуміти один одного. Коли ми стаємо на площину досвіду, ми зближаємося внутрішньо. Буддистські монахи, наприклад, розуміють вислови святих Отців, давніх християнських монахів. Їхні слова видаються їм знайомими. І навпаки, розповіді дзен-майстрів можуть внутрішньо промовляти до нас. Вони зворушують нас і викликають подібні переживання.
На площині досвіду ми не сперечаємося між собою, а обмінюємося ним. Однак кожен, звісно, буде пояснювати свій досвід по-своєму. І для цього вдаватиметься до власних головних релігійних зразків. І відповідно потребуватиме мови своєї релігії. Шлях до досвіду, який перевищує мову і релігію, завжди провадить через образи і символи та догматичні системи, а не повз них.
Коли я намагаюся окреслити суть християнства, то хоча мені й хочеться це зробити з щиросердечним почуттям довіри і великою вдячністю до багатства християнського вчення і традиції, та водночас не бажаю принизити інших релігій або ставити християнство вище від них. Та, незважаючи на це, ми не можемо оминути питання щодо претендування на абсолютність. Таке претендування характерне також буддистам та мусульманам. Воно, зрештою, притаманне кожній релігії, її внутрішній сутності. Питання в тому, як сьогодні говорити змістовно про це, не вивищуючи себе над іншими.