Тривога, боязнь, страх – це почуття, добре відомі кожній людині, а отже і біблійним авторам теж. Психологія розрізняє страх як почуття щодо конкретної загрози (нехай навіть такої, яка є результатом нашого суб’єктивного сприйняття) і як тривогу, котру людина може відчувати і без вагомої причини; ми все ж уживатимемо ці поняття як взаємозамінні.
Страх виникає, коли людина стикається із ситуацією, яка є або здається загрозливою, а захисні засоби видаються недостатніми. Отже, це застережний сигнал, який виконує, зокрема, і позитивну функцію, оскільки спонукає шукати шляхів уникнення загрози. Саме тому в Біблії можна натрапити на твердження, що дурнем є той, хто не відчуває страху, бо не зуміє розпізнати небезпеку: «Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються» (Пр. 22:3). Не можна, однак, дати страхові запанувати над собою – особливо настільки, щоб під його впливом чинити дії, що суперечать Божій волі, – а треба шукати шляхів визволення від нього.
Люди реагують на страх по-різному: кричать або замовкають, утікають або ціпеніють від жаху, або ж намагаються протидіяти загрозі, віддаляючи її від себе, нейтралізуючи її дію, навіть вдаючись до брехні чи шахрайства. Різними бувають також і реакції людського організму: пришвидшення або сповільнення серцебиття чи дихання, почервоніння або збліднення обличчя, гіперактивність або зомління. Страх підіймає завісу над нашою тлінністю, показує нам усе те, перед чим ми почуваємося нижчими й слабшими.
Крім того, існує страх, який відомий, мабуть, кожній людині, – страх перед занепадом, перед смертю, бо кожен чудово знає, що не уникне остаточного зотління власного тіла, а може лише його відтягти, уникаючи менших загроз. Однак перспектива смерти завжди залишається реальною, а тому страх виникає в різних ситуаціях, що хоч якось асоціюються з останнім моментом людського існування на цьому світі. А отже, відчуваючи страх, ми пізнаємо фундаментальну правду про себе, про власну тлінність і скороминучість.
Проте якщо йдеться про віруючу людину, то ця правда не лише не викликає в неї розпачу, а й спонукає її ще більше довіритися Богові. Адже сам Бог, звертаючись до людини, не раз промовляє такі знаменні слова: «Не бійся!», – які в Старому Заповіті здебільшого передано єврейським висловом al tira. Підраховано, що на сторінках Святого Письма ці слова вжито аж триста шістдесят п’ять разів, немовби для того, щоб позначити довірою кожен день року. Отож можна сказати, що Бог щоранку звертається до нас із цим фундаментальним закликом: «Не бійся!».
Особа, яка переживає страх, потребує когось, хто виявиться здатним визволити її з цього скрутного становища. Цим рятівником може стати людина, але на сторінках Біблії слова заспокоєння й утіхи дуже часто промовляє Бог. Ці слова не тільки гарантують допомогу ззовні, а й допомагають нажаханій людині самій реально оцінити ситуацію (не перебільшувати загрозу) і відродити надію на порятунок та перемогу. Іноді Бог дає людині знак як гарантію правдивости Своєї обітниці. Найчастіше, однак, цей знак теж потребує віри, не відразу є очевидним (наприклад, Мойсей чує, що підтвердженням Божої обітниці визволення буде жертва, яку ізраїльтяни принесуть Богові на цій горі, на котрій він тепер розмовляє з Богом, – а отже, це знак, який сповниться в майбутньому!).
Найчастішою причиною страху біблійної людини є таємниця, що її перевищує (особливо таємниця Бога), загроза з боку інших людей, тварин або природних стихій і, врешті, загроза, яка стосується її власного тіла (хвороби, поранення, смерть…). Щоб уберегтися від небезпеки, людина створює відповідні державні, судові, військові та інші інституції, проте якщо вони не встоять перед спокусами, котрі породжує посідання влади, то самі можуть стати джерелом страху й загрози. І тоді єдиним порятунком залишається Бог, стосовно якого людина водночас відчуває і довіру, і страх.
Біблійні автори своєю чергою наголошують, що не слід боятися язичницьких божків, бо вони цілковито безсилі. «Вони [боввани], як опудало на огірковім городі, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро це не в їхній силі!» (Єр. 10:5). А в Листі Єремії зі ще виразнішою іронією додано: «І прикрашають їх одежею, немов людей, отих богів срібних, золотих та дерев’яних, які не можуть себе захистити ані від іржі, ані від черви. Вони зодягнені в одежу з кармазину, але їм треба стирати з лиця порох, що в храмі, така його на них сила. В декотрого з них, як у людини, берло, наче в судді краю, однак він не може вбити того, хто його зневажає. Інший держить у правиці меч та сокиру, але він неспроможний оборонити себе ні в битві, ні від розбишак. З того, отже, ясно, що то не боги, і ви їх не бійтесь» (Лист Єр. 1:10-14).
У наших роздумах постараємося розглянути різні ситуації, в яких біблійна людина зазнає страху – від боязні перед самим Творцем через різні чинники, пов’язані з повсякденним життям, до страху перед жахливими явищами, пророкованими на останні часи, і перед неминучим Божим судом. Проте не сподіваймося, що біблійні книги запропонують нам якісь психотехніки, які допоможуть швидко звільнитися від страху. У біблійних авторів зовсім інші наміри. Їхня мета полягає не в тому, щоб здійснити психологічний аналіз людських почуттів, а в тому, щоб навчити віднаходити Бога та Його волю навіть за найважчих обставин.