Перед тим як почати вивчення книги Неемії, можна зробити кілька коротких зауважень як вступ. Минуло не більше тринадцяти років відтоді, як Ездра відправився в Єрусалим, наділений царським авторитетом і спонукуваний своєю благочестивою старанністю до праці для слави Ієгови в благополуччі Його народу, щоб «навчати в Ізраїлі устава та права» (Езд. 7:10); іншими словами, щоб знову відновити над народом авторитет закону. І тепер по Своїй благодаті й люблячій милості Бог приготував ще одну посудину благословення для Свого улюбленого народу[1].
Цей факт разючим чином ілюструє Божественний принцип. Хтось міг би подумати, що для цієї праці було б досить Ездри; але, як це часто видно в історії Божих шляхів у керуванні народом, слуга, що підходить для одного стану людей, може виявитися зовсім непридатним для іншого стану, і навіть бути перешкодою для справи Божої, якщо він буде продовжувати займати своє становище або заявляти свої домагання на лідерство. Як часто це спостерігалося навіть у Церкві! Можна навіть сказати більше. Іноді буває так, що менш духовний раб може бути використаний Богом там, де той, хто більш духовний, буде абсолютно не на своєму місці.
Так, якщо провести порівняння між Ездрою та Неемією, можна побачити, яким відданим був перший із них і як звично він звертався до Бога як до джерела своєї сили; звідси напрошується висновок, що Ездра перебував на більш високому рівні, ніж його спадкоємець (порівн. Езд. 8:21-23 з Неем. 2:7-9; Езд. 9:3 з Неем. 13:25). Проте, хоча Ездра був в Єрусалимі, саме Неемія був посланий туди в цей особливий момент. Благо, коли раб одержує своє завдання з рук Господа й, розуміючи, коли його праця для якоїсь певної мети закінчена, може піти.
У книзі Неемії, як і в книзі Ездри, ми помітимо, що Бог завжди пильнує Свій народ і раз за разом підтримує його втручаннями Своєї благодаті. Насамперед, Він послав Ездру, а потім Неемію, щоб відродити Свою справу й здійснити відновлення Свого народу. Але як було в часи суддів, так було й у цей період; і так завжди було в досвіді Церкви: кожне успішне відродження, після того як сила, що викликала його, згасала, залишало людей у гіршому й більш низькому стані, ніж колись. Причина цього очевидна: потреба у відродженні випливає з факту множення порочності й занепаду. При відродженні тенденція до погіршення на якийсь час стримується й зупиняється; і з того моменту, коли сила, що вступила в боротьбу зі злом, втрачається, порочний потік знову здіймається з ще більшою силою й розмахом. Божа благодать настільки довготерпелива, що, незважаючи на невірність і навіть відступництво Його народу, вона невпинно продовжує займатися його інтересами й благословенням.
Що стосується характеру самої книги, то ми можемо процитувати слова іншого автора: «Читаючи книгу Неемії, ми стаємо свідками перебудови стін Єрусалима, а також відновлення того, що може бути названо терміном «громадянське становище народу», але при обставинах, які остаточно підтверджують його підпорядкування язичникам». Це буде розкрито в міру вивчення цієї книги.
[1] Власне кажучи, у цій книзі немає звернення Бога до Ізраїлю як до Свого народу. Вирок «Ло-Аммі» (Ос. 1:9), як і раніше, залишався в силі, яким би не було Його благодатне втручання й діяння заради ізраїльтян.