Одна з найбільш важливих речей, які ми можемо зробити для страждаючої людини, – це відновити відчуття значення чи важливості отриманого досвіду.
Фактично, проблема в тому, що ми вже передаємо значення хай навіть дуже відносне. Коли я читаю семінари на тему болю, інколи я ілюструю цю тему, закликаючи аудиторію до участі. Я прошу їх використати римський жест «великий палець догори» чи «великий палець донизу»: палець догори, якщо біль, про який я говорю, прийнятний, коли це неприємність, яка викликає співчуття, і палець донизу, якщо біль неприйнятний і викликає мало співчуття. Зазвичай я отримую наступну реакцію.
Перелом ноги під час катання на лижах. Пальці догори – всі без винятку. Те, що спочатку було спотиканням під час підйому на канатній дорозі, після багатьох переказів перетворюється на подвійне сальто з вільним падінням зі скелі. Друзі висловлюють свої здогади з дотепними зауваженнями, і страждалець фактично стає героєм. Увага майже варта всього того болю.
Проказа. Пальці донизу. У своїй співпраці з д-ром Полем Брендом мені довелося зустріти немало пацієнтів з проказою. Вони наполегливо вимагають називати їхню хворобу «хвороба Хансена» тільки з однієї єдиної причини: через те, як люди реагують на репутацію прокази. Хоча в дійсності хвороба в усіх відношеннях відрізняється від стереотипу, який склався, людина з проказою і далі підлягає осуду, а не співчуттю. Самотність є одним з найгірших аспектів цієї хвороби.
Грип. Різні реакції. Хтось тримає пальці донизу, бо ніхто в дійсності не в захопленні від лихоманки, блювання і ломоти в тілі. З іншого боку, грип, будучи універсальною хворобою, викликає здебільшого співчуття. Всі ми знаємо, як при цьому почуваєшся. «Не переймайся, – кажемо ми. – Посидь кілька зайвих днів вдома. Віднови свої сили».
Свинка. Реакція залежить від віку, який ви маєте на увазі. Діти зі свинкою здебільшого викликають співчуття. Їх пестять і роблять щось приємне, можливо, дозволяють зайвий раз подивитися телевізор і пригощають морозивом. Я й досі з ностальгією пригадую свій дитячий досвід захворювання свинкою. Дорослий зі свинкою – це свого роду жарт, навіть не дивлячись на те, що для дорослої людини свинка становить більшу небезпеку.
Перелік продовжується. Геморой, дуже болісний стан, але соціально є темою, що викликає сміх. СНІД: яку реакцію отримує жертва СНІДу? Я знаю кілька людей зі СНІДом, і вони чують досить чітке повідомлення від церкви: «Від мене ти симпатії чи співчуття не дочекаєшся. Ти заслужив свої страждання, як покарання від Бога. Тримайся подалі». Мені важко придумати більш жахливішу хворобу, ніж СНІД чи таку, яка викликає ще менше співчутливої реакції, аніж СНІД.
Мігрені, пошкодження в’язів шиї, рак – кожна з цих хвороб має складну «репутацію», і витонченим, а інколи надто крикливим способом ми сповіщаємо страждаючому кінцеве значення, яке полегшує чи ускладнює можливість справитися з хворобою.
Я почав вірити, що головний внесок, який можуть зробити Християни, – це вберегти людей від страждань з хибних причин. Ми можемо «вшанувати» біль. У своєму найважливішому значенні кожен біль – це біль; не так важливо що є джерелом цього болю, головні болі при мігрені, чи горло, що болить через інфекцію стрептококу, чи біль сильної депресії. Першим кроком у допомозі страждаючій людині (або в прийнятті свого власного болю) є визнання, що біль – важливий і вартий співчутливої реакції. У такий спосіб ми можемо почати приписувати болю певне значення.
На дещо іншому рівні Християни вкладають у страждання ширший набір цінностей. Як відвідувачі Клавдії Клекстон, ми можемо громадити розпечене вугілля на голови страждаючих. Ми можемо ще більше додати їм почуття вини: «Ти що, не молилася? Хіба в тебе немає віри, що Бог зцілить тебе?» Чи ще більше спантеличувати: «Хіба це диявол посилає біль? Просто природна випадковість? А може це Бог навмисне вибрав тебе, як приклад для інших?» Біль – це безсумнівний провокатор почуття вини, як я дізнався з досвіду. Всі ми робимо те, чого не повинні, і коли нас вражає біль, дуже легко винуватити себе в тому, що сталося.
У контексті страшних страждань, навіть слова, сказані з добрими намірами, можуть спричинити шкідливий ефект. «Бог напевно так сильно любить вашу доньку, що вирішив забрати її додому скоріше», – спокутуємося ми сказати, залишаючи згорьованих батьків з бажанням, щоб Бог любив їхню доньку не так сильно. «Бог не дасть тобі тягаря, важчого, ніж ти зможеш знести»; страждаюча людина може хотіти мати слабшу віру, яка можливо достойна легшого тягаря.
Я розпитав достатню кількість людей, що терплять страждання, щоб зрозуміти, що біль, спричинений такого роду відвідувачами, може перевищити біль самого захворювання. Одна жінка, добре відома в Християнських колах, дуже гостро змалювала муки, спричинені порушенням мандибулярних (щелепних) сполучних тканин. Цей біль мучив її все життя. Але, за словами жінки, вона стала відчувати його значно гостріше, коли Християни написали їй лист з осудливими зауваженнями, побудованими на їхніх улюблених формулюваннях про те, чому Бог допускає страждання. Можливо, головний внесок, який можуть зробити Християни, – це вберегти страждаючих людей від страждань з хибних причин. А ми можемо «поважати» їхній біль.
Похований скарб
Дотримуючись біблійного зразка, наше дослідження значення повинне рухатися в прогресуючому напрямку, до результатів страждань, а не зупинятися на їх причинах.
Чесно кажучи, для мене страждання так і залишалися б безглуздими, якби ми всі наші зусилля витратили на запитання «Чому?», на яке неможливо дати відповідь. Чому Солженіцин був вимушений провести вісім років у страшному виправному таборі, невже тільки для того, щоб написати в листі до друга слова недбалої критики Сталіна? Чому мільйони євреїв були змушені померти, невже, щоб здійснилась примха ненормального диктатора? Такі страждання безглузді самі по собі, і такими й залишатимуться, аж поки страждаючий, як шахтар у пошуках алмазів серед покладів вугілля, не знайде в них цінності.
Віктор Франкл, який побував в одному з гітлерівських таборів, сказав: «Відчай – це страждання без значення». Франкл і Бруно Беттельхайм знайшли значення в жорстоких стражданнях голокосту: спостереження за поведінкою людських істот в екстремальних умовах таборів дало їм усвідомлення, яке сформувало основи всіх їхніх наступних праць. Для Елі Візеля і інших поняття «терплячий свідок» набуло значення. Зараз вони посвячують себе тому, щоб вшанувати тих, хто не вижив.
У в’язниці Достоєвський зосереджено вивчав Новий Заповіт і життя святих. В’язниця стала для нього і згодом для його співвітчизника Солженіцина тяжким випробуванням релігійних вірувань. Обоє описують процес, в якому груба реальність людського зла переконала їх у потребі викуплення. Потім, через живі свідчення віруючих у таборах вони побачили можливість переміни, трансформації. Як вишукано сказав Солженіцин у своєму класичному творі Один день з життя Івана Денисовича, віра в Бога може й не виведе вас з табору, але її достатньо, щоб дожити до кінця кожного дня.
Хоча мої власні страждання в порівнянні зі стражданнями цих першопрохідців здаються зовсім тривіальними, я також прагну отримати від них певне значення. Я почну з біблійної обітниці, що страждання можуть породжувати в мені щось достойне. Я переглянув перелік, схожий на той, який запропоновано в Римлян 5, де Павло говорить про терпеливість, досвід і надію. «Як стражданнями можна всього цього досягти?» – запитую я себе. Вони приносять терпеливість, або наполегливість, стримуючи мене і змушуючи повернутися до Бога; вони приносять досвід, звертаючись до резервів моєї внутрішньої сили. Я продовжую перелік, питаючи, як може Бог бути причетним до надання значення процесу страждання.
Джон Донн говорив про страждання як про щось на зразок «скарбу в золотих злитках». Оскільки він ще не має вигляду монет чи готівки, злиток не завжди допомагає нам брати на себе витрати тут, на землі. Але коли ми стаємо ближче і ближче до дому, до неба, скарб, «який може знаходитися в його нутрощах, як золото в шахті», набирає вічної цінності, ваги слави[1]. Якщо ми звертаємося до Бога з довірою, саме горе чи нещастя може бути спасительним, допомагаючи сформувати наш характер за образом самого Христа.
Можна використати більш сучасну аналогію, щоб виразити ту ж думку. Страждання можуть стати тим, що економісти називають «заморожений актив». До певного часу вони виглядають не зовсім схожими на актив, але поступово ми можемо почати знаходити в них значення, тривале, постійне значення, яке допоможе трансформувати біль.
[1] Донн. С. 109.