Безперечно, у Старому Заповіті живе та незмірна історично-моральна та інтелектуально-духовна сила, яка нічого не втратила за минулі часи. Те, що ця жива сила сягає аж до раціональної, реальної царини господарської відбудови країни, стало в тих часах сенсацією.
З 1948 р. “Книга книг”, віком більш, ніж три тисячі років, відіграє при відбудові сучасної держави Ізраїль роль випробуваного порадника. Як для сільського господарства, так і для промислової розробки її історично точні передання виявилися надзвичайно важливими.
У 1948 р. біблійні уявлення про Обіцяну Землю, наповнену “молоком і медом”, можна було віддалено застосувати лише до долини Єзреел та родючих низин на Генезаретському озері. Великі землі в Галілеї та майже вся гірська місцевість Юдеї мали зовсім инший вигляд, ніж у біблійні часи. Вікове господарське визискування знищило навіть траву. Грабіжницьке обнесення оливкових та фігових дерев на схилах гір призвело до їх всихання. Наслідком було збіднення ґрунтів та сильна ерозія.
Недосвідчені новопоселенці, для яких країна була цілком невідомою, знайшли в Старому Заповіті неоціненного порадника, який полегшив їм деякі рішення в питаннях обробки, заліснення та індустріялізації. Тож нічого дивного, що навіть експерти в непевних питаннях беруть її для поради.
“На щастя, Біблія повідомляє нам, – говорить д-р Уолтер Клей Лоудермілк, спеціяліст із господарських рослин та польових культур, – які культури можуть достигати на цих землях. Ми знаємо з книги Суддів, що филистимляни вирощували збіжжя, бо Самсон зв’язав лисиць по двоє за хвости, “і прив’язав одного смолоскипа всередині поміж два хвости. І запалив він огонь у тих смолоскипах, і пустив лисиць в филистимські жита”. У той сам спосіб він спалив також їхні оливкові сади, а коли він був у дорозі, щоб відвідати свою обраницю, то проходив теж повз виноградники (див. Суддів 14:5; 15:4-5). Всі ці культури добре там тепер ростуть”.
Будь-яка спроба поселитися в Негеві мала видаватися безнадійною. Бо на південь від Юдейських гір, від Хеврону аж до Єгипту простягається лише пустеля, порізана сухими долинами і позбавлена будь-якої рослинности. Метеорологічні вимірювання показали тут менше, ніж 150 міліметрів опадів на рік. Це знеохочувало.
При такій малій кількості опадів не може нічого рости. Але чи розповіді з часів патріярхів краще знали? “І вирушив звідти Авраам до краю Неґев поміж Кадешем і поміж Шуром, і оселився часово в (місцевості) Ґерарі” (Буття 20:1). Отець патріярхів був пастухом, він жив у безпосередньому сусідстві зі своєю великою отарою, а та потребувала пасовища та води.
Одна розвідувальна група тижнями прочісує пустельні піщані дюни та скелясті гори Негеву разом з геологами. І вони справді знайшли те, що шукали. Ізраїльтяни зробили тепер те саме, що робив уже колись Ісаак. “І пішов Ісак звідти, і в долині Ґерару розтаборився, та й осів там. І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама” (Буття 26:17-18). Засипані під масами піску, прадавні криниці ще існували і давали на дні, як і колись, прозору, чисту воду, “живої води”, як її називали слуги Ісаака (див. Буття 26:19). Вони розуміли під цим питну воду, бо в решті випадків у Негеві – і дослідження ґрунту це показали – ґрунтові води солонуваті і, відтак, непридатні для вживання. Знову, як і колись, стоять на тих самих місцях намети. Та криниця, при якій відпочивала відкинута слугиня Авраама Аґар зі своїм сином Ізмаїлом (див. Буття 21:14-19), сьогодні дає воду для шістдесяти родин поселенців. Румунські євреї поселилися на розташованому поблизу схилі гори, до біблійної Беер-Шеви звідси лише кілька кілометрів. Ці поселенці насадили саджанці, молоді, ніжні деревця, які чудово ростуть. “За його прикладом ми посадили їх у цій землі два мільйони. Авраам вчинив єдино правильне. Бо тамариск є одним з небагатьох дерев, які за нашими даними ростуть на півдні, де річні опади залишаються нижче 150 міліметрів”. Вирішальну підказку дала Біблія і тут: “А Авраам посадив тамариска в Беер-Шеві” (Буття 21:33).
Важливою передумовою для підвищення родючости бідної на воду землі є заліснення. Від початку повернення поселенці заклали в Палестині ліси. При виборі видів дерев вони могли покладатися на записи своїх прабатьків так само, як і при виборі відповідних земель. Коли постало питання, чи можна заліснити лисі гірські схили на півночі країни, відповідь дала книга Ісуса Навина: “І сказав Ісус до Йосипового дому, до Єфрема та до Манасії, говорячи: Ти численний народ, і в тебе сила велика, не буде тобі один жеребок, але буде тобі гористий край; а що там ліс, то викорчуй його” (Ісуса Навина 17:17-18). Обидва коліна, як було відомо, оселилися на північ від Єрусалиму, від гірських хребтів Бетелу, біблійний Сихем біля підніжжя гори Гарізім, аж до долини Єзреел. “Оскільки дерева, як відомо, краще ростуть на тих місцях, де вже росли якісь дерева, – аргументує проф. Зохарі з Єврейського Університету, – ми поклалися на Книгу книг”.
Головоломкою став натяк, якого до недавнього часу ніхто не міг зрозуміти: “(Господь) його садовив на висотах землі, і він їв польові врожаї, Він медом із скелі його годував, і оливою з скельного кременя” (Второзаконня 32:13). Розв’язка цієї загадки знайшлася в Негеві, де наштовхнулися на тисячі малих круглих кам’яних огорож. Води довкола не було в наявності, ані джерел, ні вартого уваги рівня ґрунтових вод. Коли відкинули пісок, з-під нього з’явилися прадавні корені оливкових дерев та виноградної лози. Ці кам’яні вали служили давнім першопрохідцям як збирачі роси.
Їхня будова дає можливість пізнати вражаючі досвід і знання про конденсаційні процеси. Стіни огорож покладені так нещільно, що пропускають вітер. У цей спосіб у них збирається вологість повітря. Цієї вологи вистачає для того, щоб забезпечити вологою одне оливкове дерево або одну виноградну лозу. Всередині кожної огорожі стояла лише одна рослина. Солодкий сік винограду в давні часи часто прославляли як “мед”. Оливкове дерево дає олію. Мед “із скелі його годував, і оливою з скельного кременя”. Тепер в Ізраїлі теж вміють цінувати ці маленькі накопичувачі роси для відбудови сільського господарства.
У другій половині 1953 р. в Ізраїлі вперше було видобуто 3000 тонн міді. Там, де три тисячі років тому стояли житла працівників та рабів царя Соломона, сьогодні розташовані помешкання гірників.
Видобуток міді все ще є прибутковою справою. Геолог д-р Вен Тор дав у 1949 р. завдання перевірити античні мідні копальні на наявність руди та їх рентабельність. Фахівці ствердили, що наявної руди вистачає для отримання 100 000 тонн міді. За їхніми підрахунками, подальша розробка копалень додасть ще 200 000 тонн. Біля “Ецйон-Ґевері, що при Елоті на березі Червоного моря в едомському краї” (1 Царів 9:26), з того часу панує пожвавлений рух. Проїжджають, здіймаючи стовп жовтої куряви, джипи та вантажівки, засмаглі на сонці чоловіки працюють відбійними молотками та лопатами. “Всюди, де руди особливо багато, – запевняє один з гірничих інженерів, – ми наштовхуємося на шлаки та печі гірників Соломона. Здається, ніби робітники щойно відійшли”.
У головному бюро цеху висить напис: “Бо Господь, Бог твій, уводить тебе до Краю хорошого… до Краю, що каміння його залізо, а з його гір добуватимеш мідь” (Второзаконня 8:7,9).
Заліза однак тоді ще не добували. Та його наявність вже було відмічено. Неподалік від Беер-Шеви, отже, саме там, де мешкали виплавлювачі заліза філістимляни, д-ру Бен Тору впали у вічі схили з червонясто-чорними жилами, ознакою наявности залізної руди. Розвідування принесло дані про наявність запасів приблизно 15 мільйонів тонн. Хоча йшлося про низьковартісну руду, та в міжчасі були відкриті також чудові руди з кількістю заліза 60 та 65 відсотків.
Инша дуже відома біблійна цитата крутилася в голові раціонального підприємця Ксіеля Федерманна. Речення, в якому описується зруйнування Содому та Гоморри: “Ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки” (Буття 19:28) – не давало йому спокою. Чи ті пожежі не вказують на природний газ? А там, де є газ, це всі давно знають, є й нафта. Було засновано товариство, і вислані до Мертвого моря експерти підтвердили припущення Федерманна повністю: 3 листопада 1953 р. було пробурено першу ізраїльську нафтову свердловину.
Між біблійними місцями Даном та Беер-Шевою виникло понад п’ятдесят селянських поселень. Майже кожне з них має невелику сучасну насосну станцію над джерелом або криницею з давніх часів. Поступово ландшафт у деяких місцях нагадує привітні картини Старого Заповіту.
Завдання, яке стоїть перед Ізраїлем, важке. Однак його мешканці переконані, що вони та їхні нащадки, не в останню чергу завдяки Біблії, з ним справляться і збудуться слова пророка Єзекіїля: “А спустошена земля буде оброблювана за те, що була спустошенням на очах кожного перехожого. І скажуть: Цей опустошілий Край став як той еденський садок” (Єзекіїля 36:34-35).
КІНЕЦЬ