Відвідини «Пророка»

Група жінок збиралася поїхати до одного «пророка». Мені спало на думку, що, можливо, він мені допоможе. Може, щось скаже про моє майбутнє.

«Пророк» викликав у мене жахливе тривожне почуття. Перше його запитання було: «Ви одружені?» Він, напевно, мало знає про монахинь, подумала я. Далі він ставив дуже незвичні запитання, і я втратила до нього інтерес. Він не сказав нічого такого, чого б я не знала.

За два тижні знайома сестра приїхала до міста, і я розповіла їй про свою подорож до «пророка». «Хотіла б його побачити», – сказала вона у відповідь. Слід було мати достатньо глузду, щоб не їхати туди знову і щоб відговорити подругу від цієї поїздки. Однак я подумала, що навіть якщо мені це не принесло користі, то, можливо, він чимось допоможе їй. Тож ми поїхали.

Побачивши мене, він знову запитав: «Ви одружені?» Я відповіла, що він, мабуть, не надто великий пророк, якщо нічого не знає про католицьких монахинь і про те, що я віддала своє життя Ісусові.

«Вам треба відрізати голову», – відказав він і провів пальцем від потиличної частини до переду навколо шиї. На що я пожартувала: «Не так багато в ній, але без неї було б менше».

Він стверджував, що мені не слід бути монахинею, що треба якось інакше розпорядитися своїм молодим життям. Я заперечувала, а він далі пильно дивився мені в очі. За півгодини від моєї цілісності не залишилося й сліду, і я була цілковито збентежена. Мене переконали в тому, що люди погані і що я не можу їм допомогти. Я засумнівалася у своєму покликанні і навіть – в існуванні Бога; раніше таких сумнівів ніколи не було. За той короткий час прийшло переконання, що мені слід залишити богопосвячене життя. Я вийшла плачучи, у жахливому стані спустошення. Чого я не усвідомлювала, то це того факту, що моє протистояння було проти самого сатани.

Коли ми повернулися в монастир, моя супутниця сказала, що це не може бути від Бога, бо я надто засмутилася, і що якби це було від Бога, то я б відчувала глибокий мир.

Я не розповіла нікому з сестер про свою розгубленість і бажання залишити богопосвячене життя, бо подумала, що це їх прикро вразить. Я відчувалася самотньою, не було нікого, хто б мені послужив.

Тієї ночі я пережила жахливу боротьбу з сатаною. Сон утікав від мене. Відчувала, наче щось душить мене в тому місці, де «пророк» торкнувся шиї. Покликати на допомогу не могла. Це була наче якась сила, що намагалася змусити мене зректися Христа і припинити служити Йому. Молитися також не могла. Це було жахливо. Урешті-решт я, напевно, все-таки змогла покликати Ісуса, тому що душити перестало. Наступного дня сестри зауважили, що в мене жахливий колір обличчя. Я просто сказала, що погано почуваюся.

Того дня ми поїхали на короткі канікули до Сан-Франциско. Дорогою я не припиняла молитися: «Боже, будь ласка, допоможи мені». Я взивала до Ісуса, але в глибині душі було відчуття, що я повинна залишити богопосвячене життя.

Прибувши до Сан-Франциско, зайшла у свою кімнату, взяла Біблію і попросила: «Ісусе, я знаю, що це Твоє Живе Слово. Будь ласка, прошу Тебе, промов до мене. Особливо скажи мені про моє покликання. Чи це саме те місце, де я зобов’язана бути?»

Я розгорнула Писання, і слова побільшали – так, ніби хтось наклав на них збільшуване скло. Це був уривок із 1-го Послання св. Павла до коринтян 7:32-35 про цілковиту посвяту свого життя Господу: «А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові. А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа».

Коли я читала ті слова в Писанні, чудовий мир і радість зійшли на мене. Від того моменту я знала: те, що я пережила, було брехнею і нападом сатани. Однак я відчула, що є щось більше, чого Господь хоче навчити мене.

Згодом я поїхала на харизматичну конференцію в Анахейм, де проповідував Ральф Вількерсон, дуже відомий євангеліст. Підійшовши, щоб познайомитися з ним, почула від нього: «Сестро, ваші руки помазані для праці Господньої».

«Не хочу нічого знати про пророцтво», – відказала я.

Він перебив мене словами: «Сестро, ви ходили до лжепророка». І розповів, що той «пророк» зруйнував багатьох Божих людей і відвів багатьох від Церкви. Це вперше хтось говорив мені, що той чоловік – лжепророк.

На тій конференції я розповіла свою історію одному католицькому священику. «Сестро Брідж, – сказав він, – ви не потребуєте, щоб я ще щось вам говорив. Ви знайшли відповідь у Його Живому Слові».

І Господь знову повів мене до того самого англіканського священика, який повідомив, що я маю дар зцілення.

Якось увечері на молитовній зустрічі в його домі я розповіла йому про свій жахливий досвід. Виявляється, він чув, що я збиралася їхати до лжепророка, навіть хотів зупинити мене, щоб захистити, але Господь звелів не втручатися, бо я повинна була засвоїти з цього три уроки, і Господь Сам захистить мене. Дух надихнув його молитися за мене під час тої поїздки, і, можливо, саме його молитви врятували мене від стрімкого нападу.

І тут я усвідомила, що справді засвоїла три уроки.

По-перше, – мені не слід було їхати до «пророка». Я намагалася дізнатися про майбутнє. Це було як віщування, як пошуки неправдивого бога. Я робила те, що Бог забороняє робити в першій заповіді: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене». У центрі мого життя повинен бути Бог; я повинна довірити своє майбутнє повністю Йому. Він – Дорога, і мені необхідно посвятити себе Йому.

По-друге, мені довелося зрозуміти різницю між осудженням і розсудженням. Коли я вперше поїхала до «пророка», то знала, що щось не так, але подумала, що не повинна його осуджувати. Відчувала присутність зла, але не знала, у чому воно полягає. Подумала, що причина, можливо, у моєму особистому ставленні. Тож навчилася з цього досвіду, що повинна молитися за дар розрізнення духів.

По-третє, – дізналася, що моє покликання – не мій дар Богові, але Його дар мені. Він дав мені це покликання, щоб звільнити мене для Євангелія, а не поневолити. Я усвідомила, що кожного дня повинна ставати на коліна і дякувати Господу за цей дар.

Попередній запис

Зцілення силою Святого Духа

Наступний запис

Нерозумна Ісуса ради