Нерозумна Ісуса ради

Повертаючись літаком до Флориди, розмірковувала, що не може бути простою випадковістю те, що так багато незнайомих між собою людей вважає, що в мене дар зцілення. Молилася требник і прочитала уривок про утихомирення бурі на морі (Лк. 8:22-25). Господь ніби говорив мені: «Знаєш, Я повністю контролюю стихії. Вони Мене слухаються. Але ти маєш свобідну волю. Ти можеш вибирати». Господь показав мені, що Він ніколи не буде мене примушувати.

Потім Він дав мені видіння будинку. Я маю багату уяву, яку, гадаю, Бог використовує, щоб говорити до мене. У цьому видінні я була всередині будинку, і якийсь чоловік постукав у двері. Я відчинила. Той чоловік видався дуже гарною людиною, отже, я запросила його ввійти і запропонувала йому:

«Огляньте будинок. Почувайтеся як удома, заходьте куди вам заманеться». Разом з ним ми обійшли всі кімнати. Їх було багато, і вони були дуже гарні. Раптом він натрапив на зачинені двері, на яких великим темним шрифтом було написано: «ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ – НЕ ВХОДИТИ». Чоловік повернувся, і тут я впізнала в ньому Ісуса. Він запитав: «Брідж, чому Мені не можна зайти в цю кімнату?»

«Ну ж бо, Ісусе, дивись на все, що я показала. Але я хочу залишити трохи для себе», – відповіла я. Далі Він сказав: «Знаєш, Брідж, якщо ти не відчиниш ті двері, то ніколи не дізнаєшся, що означає бути насправді вільною».

Пригадую, споглядаючи це видіння, подумки запитувала: «Тепер, отже, що там, у тій кімнаті?»

Господь відповів: «Я покажу тобі».

У тій кімнаті була моя репутація, тобто те, що інші думали про мене. Я не хотіла присутності Ісуса в тій кімнаті, тому що берегла своє добре ім’я та репутацію. Я хотіла слідувати за Ісусом і водночас самій контролювати своє життя. У мої плани не входило бути нерозумною. Усе, що стосувалося хреста, несення хреста, – про це не могло бути й мови.

Я почула, як Ісус говорить: «Я думав, що ти віддаєш Мені своє життя».

Чітко пригадала слова своїх обітниць. Я обіцяла віддати своє життя Господу, чого б Він не зажадав від мене в Конгрегації сестер св. Клари. Я побачила себе на колінах перед генеральною настоятелькою та єпископом і почула, як промовляю ті обітниці. Водночас почула слова Ісуса, Який вказував на зачинені двері: «На чиїх умовах ти взяла на себе те зобов’язання?»

Я усвідомила, що сказала тоді: «Ісусе, я люблю Тебе і віддаю Тобі своє життя – але на моїх умовах». Моє богопосвячене життя ніколи не зазнало б повноти радості, миру, сили і відваги – всього того, що Він хоче мені дати, – поки я не зреклася б себе в кожній сфері мого життя і не забажала бути нерозумною ради Нього.

Того дня в літаку я сказала Йому: «Ісусе, Ти знаєш, що я не можу повернутися до Флориди і повідомити людям, що маю дар зцілення. Я буду молитися, а Ти говори».

Я повернулася додому у Флориду, де, як і раніше, викладала в школі, відвідувала молитовні зібрання та виконувала свої звичні обов’язки.

За два тижні пішла на молитовну зустріч, і мене попросили поділитися враженнями від поїздки до Каліфорнії. Я не мала наміру говорити про зцілення, але, коли встала, одна жінка підхопилася і вигукнула: «Вибачте, сестро, я хочу дещо сказати. Ви маєте дар зцілення. Ви знаєте про це, але вас більше турбує схвалення людей, ніж Божа воля».

Здивовано я відказала: «Я ніколи не бачила вас раніше. Хто ви?» Це була позаштатна журналістка з Канади. Жінка розповіла, що коли прокинулася якось уранці, то побачила на стіні зображення мого обличчя. «Мені було відкрито, що Бог дав вам дар зцілення, але ви боїтеся цього», – провадила вона далі.

Жінка не знала, де я перебуваю, але, ведена Святим Духом, прибула до Францисканського центру в Тампі, де саме проходило це молитовне зібрання. Вона сказала одній із сестер у центрі: «Я приїхала сюди в пошуках молодої ірландської монахині, яка має дар зцілення». Та відповіла їй, що тут нема сестри з Ірландії». Але жінка наполягала: «Вона тут буде».

Я не пригадувала, щоби коли-небудь десь бачила цю жінку. Тому спитала: «Звідки ви знаєте, що я ірландка? Це вам сказав Святий Дух?» Я обертала все на жарт.

Вона відповіла: «Я була з вами на реколекціях в Орландо». Отже, вона була присутня, коли я отримала зцілення. Жінка сказала мені: «Знаєте, Бог хоче використовувати вас у служінні зцілення». Вона й далі говорила, але я вже нічого не чула. Мене охопила паніка, і я запитувала: «О Господи, що буде з моїми першокласниками? Що мені робити?»

І саме в цей час найпрекрасніша тиша зійшла на мене і знайомий внутрішній голос промовив: «Брідж, чому ти так хвилюєшся? Чи віриш ти у свою обітницю послуху? Ти знаєш, що Я не дав тобі дар обітниць, щоб поневолити тебе, але дав тобі його, щоб визволити для Мого Євангелія. Я був слухняний Марії і Йосипові. Я був слухняний Своєму Отцеві. Я прошу від тебе лише послуху своїм настоятелям і тим, хто при владі в Церкві, а Я буду працювати через них».

Я тут же сказала: «Дякувати Богу, тепер це проблема моєї настоятельки!» Це показує, як можна скористатися обітницею послуху в своїх цілях. Я продовжувала: «Ну, тепер я залагоджу це таким чином, що мати і головна настоятельна змушені будуть сказати «ні» моїй участі в служінні зцілення».

Тому звернулася до головної настоятельки: «Сестро, тут одна жінка хоче написати в журнал статтю про мене стосовно дару зцілення».

Вона вибухнула: «О Боже, Брідж! Не май нічого спільного зі зціленням. Це надто сенсаційно!»

Це було саме те, що я хотіла почути. «Не турбуйся, сестро, я не скажу нікому про це жодного слова».

Я подумала, що, якби колись хто-небудь запитав мене про дар зцілення, я б просто сказала, що я під обітницею послуху і моя настоятельна не хоче, щоб я про це говорила.

Минуло три тижні, і все йшло чудово. Я вдавала, що турбуюся про добро Конгрегації, але насправді мене хвилювала Брідж Маккенна.

Через два тижні мене запросили проповідувати в парафіяльній жіночій спільноті. Планувала говорити про молитву і вважала, що роблю добру справу. Отож я говорила цілу годину про молитву і жодного разу не згадала про зцілення.

Згодом мені зателефонувала жінка, яка була на цій молитовній зустрічі. Вона хотіла поговорити про зцілення. Я здивувалася, адже не згадувала про зцілення, але як би там не було, я пішла на зустріч. Жінка розповіла свою життєву історію, яка була дуже трагічною. Вона вирішила покінчити життя самогубством, але не дозволяли обставини.

Відтак вона почула про мою конференцію і зацікавилася. Коли побачила і почула мене, то нічого доброго в мені не знайшла. Вона подумала, що я надто молода, щоб знати все про молитву, тому встала і вийшла. Вона не повірила жодному моєму слову.

Удома жінка знову почала думати про самогубство. Тієї ночі вона побачила, як я увійшла до її кімнати і стала біля ліжка. Моєю реакцією було: «Я не приходила до вас. Я була вдома і спала».

«О ні, – відповіла вона, – ви були тут, у моїй кімнаті, минулої ночі. І я не могла вас позбутися». Очевидно, Господь використав мій образ, щоб дістати цю бідну жінку.

У видінні я начебто запитувала: «Чому ви не вірите в Ісуса?» Вона розповідала, що, незалежно від того, чи очі в неї розплющені чи заплющені, вона мене бачила, і якщо вона відверталася, то я з’являлася з другого боку ліжка.

У моїй голові зринуло: «О Ісусе, використовуй мене як завгодно протягом дня, але не примушуй мене блукати по будинках серед ночі».

І я почула, як Ісус відповів: «Але ж ти казала, що, коли б Я говорив, ти б молилася».

Ця жінка раніше впала в повний відчай. Тепер же її лице засвітилося, і вона з надією спитала: «Ви думаєте, це можливо, що Бог міг би мені допомогти?»

Невдовзі я захворіла на грип. Ця жінка зателефонувала мені. Вона радила довіритися Богові, а Він потурбується про мене. Лише два тижні тому вона обмірковувала самогубство, а тепер служила мені!

Господь справді торкнувся її життя. Вона повністю навернулася і повернулася в Церкву.

Саме тоді я постановила: «Брідж, усе, що ти повинна робити, – це шукати Господа і виконувати Його волю».

Отож я пішла до священика, великого інтелектуала, вченого-бібліїста. Я не зважилася йти до когось із Харизматичної віднови, бо побоювалася, що вони надто екзальтовані і просто скажуть щось подібне до цього: «Ну, просто іди слідом за Духом».

Я розповіла цьому священикові свою історію, і він порадив: «Знаєте, якби я був Богом, то наказав би вам припинити надокучати. Скільки ще разів ви хочете, щоб Ісус відкривав Свою волю?» Єдине, що Бог потребує і просить від вас, – це щоб ви, як Марія, сказали «так». Бог поважає Своїх дітей, і Він лише просить вас виконати Його волю. У вас немає сили, отже, це не має нічого спільного з тим, що ви можете зробити. Бог запитує вас, – чи хочете ви сказати Йому «так» і чи дозволите Йому використовувати вас як Його знаряддя».

«Але, отче, – продовжувала я скиглити, – як я можу знати, коли молитися? Я не можу просто так підійти до когось, хто хворий, і сказати, що можу помолитися за його фізичне зцілення».

Він усміхнувся і промовив: «Сестро, вам не потрібно говорити людям. Якщо Ісус покликав вас до цього служіння зцілення, то Він Сам поведе вас до людей і приведе їх до вас. Але слід добре усвідомлювати, що фізичне зцілення – це тільки один аспект зцілення. Існує також зцілення емоцій і зцілення пам’яті. Але духовне зцілення найважливіше».

Тоді він узяв мене за руку і порадив: «Сестро, ідіть додому у свою спільноту і живіть звичним спільнотним життям. Робіть те, що покликані робити, як сестра Згромадження св. Клари, і, якщо це покликання від Ісуса, Він покаже дорогу».

Попередній запис

Відвідини «Пророка»

Наступний запис

Духовне зцілення