Повертаючись літаком до Флориди, розмірковувала, що не може бути простою випадковістю те, що так багато незнайомих між собою людей вважає, що в мене дар зцілення. Молилася требник і прочитала уривок про утихомирення бурі на морі (Лк. 8:22-25). Господь ніби говорив мені: «Знаєш, Я повністю контролюю стихії. Вони Мене слухаються. Але ти маєш свобідну волю. Ти можеш вибирати». Господь показав мені, що Він ніколи не буде мене примушувати.
Потім Він дав мені видіння будинку. Я маю багату уяву, яку, гадаю, Бог використовує, щоб говорити до мене. У цьому видінні я була всередині будинку, і якийсь чоловік постукав у двері. Я відчинила. Той чоловік видався дуже гарною людиною, отже, я запросила його ввійти і запропонувала йому:
«Огляньте будинок. Почувайтеся як удома, заходьте куди вам заманеться». Разом з ним ми обійшли всі кімнати. Їх було багато, і вони були дуже гарні. Раптом він натрапив на зачинені двері, на яких великим темним шрифтом було написано: «ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ – НЕ ВХОДИТИ». Чоловік повернувся, і тут я впізнала в ньому Ісуса. Він запитав: «Брідж, чому Мені не можна зайти в цю кімнату?»
«Ну ж бо, Ісусе, дивись на все, що я показала. Але я хочу залишити трохи для себе», – відповіла я. Далі Він сказав: «Знаєш, Брідж, якщо ти не відчиниш ті двері, то ніколи не дізнаєшся, що означає бути насправді вільною».
Пригадую, споглядаючи це видіння, подумки запитувала: «Тепер, отже, що там, у тій кімнаті?»
Господь відповів: «Я покажу тобі».
У тій кімнаті була моя репутація, тобто те, що інші думали про мене. Я не хотіла присутності Ісуса в тій кімнаті, тому що берегла своє добре ім’я та репутацію. Я хотіла слідувати за Ісусом і водночас самій контролювати своє життя. У мої плани не входило бути нерозумною. Усе, що стосувалося хреста, несення хреста, – про це не могло бути й мови.
Я почула, як Ісус говорить: «Я думав, що ти віддаєш Мені своє життя».
Чітко пригадала слова своїх обітниць. Я обіцяла віддати своє життя Господу, чого б Він не зажадав від мене в Конгрегації сестер св. Клари. Я побачила себе на колінах перед генеральною настоятелькою та єпископом і почула, як промовляю ті обітниці. Водночас почула слова Ісуса, Який вказував на зачинені двері: «На чиїх умовах ти взяла на себе те зобов’язання?»
Я усвідомила, що сказала тоді: «Ісусе, я люблю Тебе і віддаю Тобі своє життя – але на моїх умовах». Моє богопосвячене життя ніколи не зазнало б повноти радості, миру, сили і відваги – всього того, що Він хоче мені дати, – поки я не зреклася б себе в кожній сфері мого життя і не забажала бути нерозумною ради Нього.
Того дня в літаку я сказала Йому: «Ісусе, Ти знаєш, що я не можу повернутися до Флориди і повідомити людям, що маю дар зцілення. Я буду молитися, а Ти говори».
Я повернулася додому у Флориду, де, як і раніше, викладала в школі, відвідувала молитовні зібрання та виконувала свої звичні обов’язки.
За два тижні пішла на молитовну зустріч, і мене попросили поділитися враженнями від поїздки до Каліфорнії. Я не мала наміру говорити про зцілення, але, коли встала, одна жінка підхопилася і вигукнула: «Вибачте, сестро, я хочу дещо сказати. Ви маєте дар зцілення. Ви знаєте про це, але вас більше турбує схвалення людей, ніж Божа воля».
Здивовано я відказала: «Я ніколи не бачила вас раніше. Хто ви?» Це була позаштатна журналістка з Канади. Жінка розповіла, що коли прокинулася якось уранці, то побачила на стіні зображення мого обличчя. «Мені було відкрито, що Бог дав вам дар зцілення, але ви боїтеся цього», – провадила вона далі.
Жінка не знала, де я перебуваю, але, ведена Святим Духом, прибула до Францисканського центру в Тампі, де саме проходило це молитовне зібрання. Вона сказала одній із сестер у центрі: «Я приїхала сюди в пошуках молодої ірландської монахині, яка має дар зцілення». Та відповіла їй, що тут нема сестри з Ірландії». Але жінка наполягала: «Вона тут буде».
Я не пригадувала, щоби коли-небудь десь бачила цю жінку. Тому спитала: «Звідки ви знаєте, що я ірландка? Це вам сказав Святий Дух?» Я обертала все на жарт.
Вона відповіла: «Я була з вами на реколекціях в Орландо». Отже, вона була присутня, коли я отримала зцілення. Жінка сказала мені: «Знаєте, Бог хоче використовувати вас у служінні зцілення». Вона й далі говорила, але я вже нічого не чула. Мене охопила паніка, і я запитувала: «О Господи, що буде з моїми першокласниками? Що мені робити?»
І саме в цей час найпрекрасніша тиша зійшла на мене і знайомий внутрішній голос промовив: «Брідж, чому ти так хвилюєшся? Чи віриш ти у свою обітницю послуху? Ти знаєш, що Я не дав тобі дар обітниць, щоб поневолити тебе, але дав тобі його, щоб визволити для Мого Євангелія. Я був слухняний Марії і Йосипові. Я був слухняний Своєму Отцеві. Я прошу від тебе лише послуху своїм настоятелям і тим, хто при владі в Церкві, а Я буду працювати через них».
Я тут же сказала: «Дякувати Богу, тепер це проблема моєї настоятельки!» Це показує, як можна скористатися обітницею послуху в своїх цілях. Я продовжувала: «Ну, тепер я залагоджу це таким чином, що мати і головна настоятельна змушені будуть сказати «ні» моїй участі в служінні зцілення».
Тому звернулася до головної настоятельки: «Сестро, тут одна жінка хоче написати в журнал статтю про мене стосовно дару зцілення».
Вона вибухнула: «О Боже, Брідж! Не май нічого спільного зі зціленням. Це надто сенсаційно!»
Це було саме те, що я хотіла почути. «Не турбуйся, сестро, я не скажу нікому про це жодного слова».
Я подумала, що, якби колись хто-небудь запитав мене про дар зцілення, я б просто сказала, що я під обітницею послуху і моя настоятельна не хоче, щоб я про це говорила.
Минуло три тижні, і все йшло чудово. Я вдавала, що турбуюся про добро Конгрегації, але насправді мене хвилювала Брідж Маккенна.
Через два тижні мене запросили проповідувати в парафіяльній жіночій спільноті. Планувала говорити про молитву і вважала, що роблю добру справу. Отож я говорила цілу годину про молитву і жодного разу не згадала про зцілення.
Згодом мені зателефонувала жінка, яка була на цій молитовній зустрічі. Вона хотіла поговорити про зцілення. Я здивувалася, адже не згадувала про зцілення, але як би там не було, я пішла на зустріч. Жінка розповіла свою життєву історію, яка була дуже трагічною. Вона вирішила покінчити життя самогубством, але не дозволяли обставини.
Відтак вона почула про мою конференцію і зацікавилася. Коли побачила і почула мене, то нічого доброго в мені не знайшла. Вона подумала, що я надто молода, щоб знати все про молитву, тому встала і вийшла. Вона не повірила жодному моєму слову.
Удома жінка знову почала думати про самогубство. Тієї ночі вона побачила, як я увійшла до її кімнати і стала біля ліжка. Моєю реакцією було: «Я не приходила до вас. Я була вдома і спала».
«О ні, – відповіла вона, – ви були тут, у моїй кімнаті, минулої ночі. І я не могла вас позбутися». Очевидно, Господь використав мій образ, щоб дістати цю бідну жінку.
У видінні я начебто запитувала: «Чому ви не вірите в Ісуса?» Вона розповідала, що, незалежно від того, чи очі в неї розплющені чи заплющені, вона мене бачила, і якщо вона відверталася, то я з’являлася з другого боку ліжка.
У моїй голові зринуло: «О Ісусе, використовуй мене як завгодно протягом дня, але не примушуй мене блукати по будинках серед ночі».
І я почула, як Ісус відповів: «Але ж ти казала, що, коли б Я говорив, ти б молилася».
Ця жінка раніше впала в повний відчай. Тепер же її лице засвітилося, і вона з надією спитала: «Ви думаєте, це можливо, що Бог міг би мені допомогти?»
Невдовзі я захворіла на грип. Ця жінка зателефонувала мені. Вона радила довіритися Богові, а Він потурбується про мене. Лише два тижні тому вона обмірковувала самогубство, а тепер служила мені!
Господь справді торкнувся її життя. Вона повністю навернулася і повернулася в Церкву.
Саме тоді я постановила: «Брідж, усе, що ти повинна робити, – це шукати Господа і виконувати Його волю».
Отож я пішла до священика, великого інтелектуала, вченого-бібліїста. Я не зважилася йти до когось із Харизматичної віднови, бо побоювалася, що вони надто екзальтовані і просто скажуть щось подібне до цього: «Ну, просто іди слідом за Духом».
Я розповіла цьому священикові свою історію, і він порадив: «Знаєте, якби я був Богом, то наказав би вам припинити надокучати. Скільки ще разів ви хочете, щоб Ісус відкривав Свою волю?» Єдине, що Бог потребує і просить від вас, – це щоб ви, як Марія, сказали «так». Бог поважає Своїх дітей, і Він лише просить вас виконати Його волю. У вас немає сили, отже, це не має нічого спільного з тим, що ви можете зробити. Бог запитує вас, – чи хочете ви сказати Йому «так» і чи дозволите Йому використовувати вас як Його знаряддя».
«Але, отче, – продовжувала я скиглити, – як я можу знати, коли молитися? Я не можу просто так підійти до когось, хто хворий, і сказати, що можу помолитися за його фізичне зцілення».
Він усміхнувся і промовив: «Сестро, вам не потрібно говорити людям. Якщо Ісус покликав вас до цього служіння зцілення, то Він Сам поведе вас до людей і приведе їх до вас. Але слід добре усвідомлювати, що фізичне зцілення – це тільки один аспект зцілення. Існує також зцілення емоцій і зцілення пам’яті. Але духовне зцілення найважливіше».
Тоді він узяв мене за руку і порадив: «Сестро, ідіть додому у свою спільноту і живіть звичним спільнотним життям. Робіть те, що покликані робити, як сестра Згромадження св. Клари, і, якщо це покликання від Ісуса, Він покаже дорогу».