Високий рівень неврозу багатьох осіб зумовлений тим, що вони не змогли позитивно відділитися від родини своїх батьків.
Діти повинні віддалятися від батьків поступово, однак демонструвати при цьому ефективність.
Дітям одразу ж скажу, що перш ніж сперечатися з батьками, необхідно своїх батьків вивчити, проаналізувати і спостерігати за ними, не поспішаючи із судженнями.
Ті, що стають суддями власних батьків, це, безумовно, невпевнені в собі та незрілі особи. Вони так ідеалізували батьків, що вимагають від них, аби ті поводилися ідеально, забуваючи, що батьки – це передусім люди, які мають свої недоліки та обмеження.
Але я бачив дуже багато молодих осіб, які нищівно критикували своїх батьків протягом тривалого часу.
У таких випадках діти бояться взяти в руки своє життя і, деколи несвідомо (що їх аж ніяк не виправдовує), перекладають вину на батьків.
Така дитина, якщо вона не зміниться, ставши дорослою, завжди матиме труднощі з відповідальністю за власні емоції і критикуватиме інших, звинувачуючи їх у своїх проблемах.
Лише повноцінні людські взаємини, тобто такі, що враховують нюанси батьківських постатей, можуть привести до справжнього відділення від батьків.
Справжні батьки не бояться показати дітям негативні сторони своєї особистости, пояснюючи дітям, як їх долати і як їх не наслідувати.
Справжні батьки знають, що рано чи пізно дитина покине їх.
І тоді їхні недоліки допоможуть здоровому зросту дітей.
Добрими батьками стануть ті, хто, побачивши недоліки власних батьків, не судив їх, а просто спостерігав за ними, щоб не повторити певні помилки в майбутньому.
В один прекрасний момент діти більше не повинні втілювати в життя свої бажання через постаті батьків.
Ті, що залишаються прив’язаними до батьків, особливо, якщо син прив’язаний до матері, а донька – до батька, завжди матимуть у майбутніх подружніх стосунках невротичний тип поведінки.
З іншого боку, існують також і батьки, які не можуть відділитися від дітей.
Справжні батьки здійснюють своє покликання, коли бачать, що їхня дитина стала незалежною і власником свого життя.
* *
Бути чесними з дітьми означає сприяти їхньому зросту, без багатозначностей та плутанини.
Коли, наприклад, якась мама після того, як дала ляпас дитині, не приховує, що вона піддалася емоціям, зумовленим її особистим життям, а сама дитина тут ні до чого, то це дозволить дитині зростати спокійно та автентично.
З мінімальним рівнем руйнівного та непотрібного відчуття провини.
Без правди немає любови.
Окрім того, діти й так інтуїтивно відчувають до найменших деталей всю правду про батьків.
Для того, щоб вижити, не почуватися покинутими чи забутими, діти повинні пізнати, вивчити та спостерігати за своїми батьками.
Зазвичай діти знають батьків набагато краще, ніж батьки знають себе.
* *
Ми можемо звільнитися від зла і всього негативного тією мірою, якою нам дозволено пізнати себе в повноті нашої особистости, і ми не почуваємося зобов’язаними ідентифікуватися лише з нашими негативними рисами чи слабкостями.
Доки ми підтримуємо в собі здібність відчувати та розуміти страждання, які пережили самі або завдали іншим, зокрема дітям, доти можемо віднайти та розпізнати справжні причини і звільнитися від них.
Лише тією мірою, якою розуміємо нашу обмеженість, ми можемо зрозуміти іншого.
Дитина, яка прагнула любити, а натрапила на мур егоїзму, прагнула істини, а зіткнулася із фальшю, буде впевненою, що світ є саме таким.
Вона вважатиме, що всередині неї прихована не невинність, а наївність.
І вона, своєю чергою, збудує світ з егоїзму та фальші, вважаючи його нормальним.
Дозволити дітям висловитися
Ми не повинні боятися дозволяти дітям висловлювати те, що вони відчувають.
Навіть якщо йдеться про злість на батьків.
Злість, яку приховують, провокує тривалу злопам’ятність, прагнення помститися, а в слабких особистостях може спричинити катастрофічні прояви насильства.
На жаль, дуже часто все суспільство мовчить з приводу справжніх емоцій, які діти переживають по відношенню до батьків.
Важливим є те, щоб дитині дозволили використовувати її величезний потенціял, щоб вона могла захиститися від зловживань і свавілля.
І звільнитися від страху.
* *
Виховувати означає дарувати себе.
Безкорисливо.
Без сподівань отримати щось взамін.
Без задніх думок.
Невинні діти прагнуть бути прийнятими, бажаними і любленими.
Оціненими.
Гідними поваги.
Звичайно, якщо хтось з батьків не зріс психодуховно, то він не зможе передати дитині нічого, окрім цього свого невігластва та незнання.
Лише той батько, який не приховував у дитинстві біль та залікував дитячі рани, зможе передати іншим добро та життя.
Можливо, саме так ми зможемо вийти з проклятого кола поширення неврозів і браку психодуховної свідомости.