Я хочу повірити в Істину. Підкажіть, як прийти до віри в Творця.
Передовсім, віра ніколи не була чимось чужим для людини. Бо немає людини, яка взагалі була би позбавлена віри. У душі кожного Бог закодував відчуття Вічности, відчуття Вищого начала. І тому, щоб прийти до віри, треба прийти до самого себе. Ми живемо наче віддалені від себе. Ми працюємо, ходимо, бігаємо, трудимося, але ми зовсім не пам’ятаємо себе… А треба повернутися до себе, відчути в своєму нутрі тишу, усвідомити важливість свого духу.
Тут мені завжди пригадуються слова Мейстера Екхарта: «У мовчанні Бог проказує Своє слово». У мовчанні. Де наше мовчання? У нас постійно все тарахкотить! Тому для того, щоб прийти до духовних вартостей, треба створювати острівці тиші, острівці духовної зосереджености! Зупинитися на хвилину. А ми весь час біжимо, наче в нас попереду дуже велика дистанція. А дистанція коротка – пробігти її нічого не вартує. Отож, щоб усвідомити і поглибити віру в Творця, яка в нас живе, треба повернутися до себе самих загублених і віднайти те, що ми загубили. Це – перший крок. А вже потім іти далі.
В Євангелії від Івана Христос каже: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене». Отже, людина не винна і не може зазнати кари на Суді?
Ми мусимо вникнути в безпосередній смисл цих слів. Христос каже про те, що будь-яке звернення до Всевишнього, будь-яке відкриття в собі віри (бо ж людина не приймає віру і не губить її, вона в ній живе – людина її віднаходить у собі) відбувається не автономно, а за участи вищої сили, Божої благодаті. Нам здається, що ми самі відкрили в собі віру, але благодать нам допомагає – ось що означають ці слова. А коли людина її не відчуває, коли відмовляється її прийняти, то виходить, що благодать проходить крізь неї, як крізь решето.
Мені хотілося б запитати, як ви ставитеся до можливості безпосереднього чи непрямого доказу буття Божого науково. Бо ж доказ не означав би, що свобода вибору між добром і злом зникла?
У жодному разі. Я думаю, що те, що ми називаємо доказами буття Божого, є, передовсім, руйнуванням деяких забобонів, які пов’язувалися із запереченням буття Божого; по-друге, пов’язане з певним логічним рядом, який приводить нас до ідеї Бога. Але ідея – не доказ: можна світоглядно прийти до чого завгодно. Але коли людина відкриває в собі той орган, який будить у ній віру, вона відкриває віру в собі – людина ні від кого її не бере – для цього треба очистити джерело. І в цьому разі так звані докази буття Божого – вони працюють як очисні механізми.
Приміром, я бачив людей, які, прочитавши виклад елементарного тексту класичних доказів, цілковито змінилися – у них все змістилося, і цей орган відкрився. І потім, коли вони духовно виросли, вони почали розуміти, що ці докази не обов’язкові, нав’язані; вони все одно залишають свободу вибору. Але щось-таки для них у цьому було, ці докази послужили якимось поштовхом.
Як бачимо, саме зло і страждання, зазвичай, штовхають людей на пошуки добра і віри в Бога. І складається таке враження, що, загалом, страждання відіграє в цьому свою визначальну роль. Бо ж і страждання Христа мають відкупительний сенс. Чи означає це, Олександре Володимировичу, що в основі світу лежить страждання?
Я думаю, що на це запитання варто було б відповісти наступного разу, коли ми говоритимемо про саме зло. Це особлива тема. Але я вам скажу, що люди ж то різні. Багато хто від страждань втрачає віру – я таке зустрічав. .. А інші приходять до віри.
Але взагалі досвід якихось важких переживань все ж додає людині більше духовної зрілости. Це очевидно. Але я думаю, що людина віднаходить віру не тому, що страждає, а просто тому, що її душа мужніє. Щодо страждань Христа, то Він не міг не страждати в цьому світі. Він не міг не страждати там, де страждають усі прекрасні і шляхетні люди.
Щодо страждання можна сказати лише одне: зло людське Бог обертає на добро, як це бачимо з Книги Буття. Описана в ній історія Йосипа закінчується словами, що Бог навіть зло обертає на добро (див. Бут. 50:20). Але це не означає, що зло є добро. Зло є зло. Хвороба є зло, хоча вона й може послужити людині, привести її до покаяння чи взагалі до серйозних роздумів над своїм життям. Але дуже багато людей розпочинали свій шлях до Бога саме під час хвороби. Однак це не означає, що не треба лікувати людей.
Чи вважаєте ви припустимим насадження віри в єдиного Бога силовим шляхом? Чи не суперечить це християнським доктринам?
Це, поза сумнівом, суперечить і християнським, і буддійським, і в принципі мусульманським доктринам, якщо брати мусульманство в його ідеальному вимірі. Взагалі духовне несумісне з насиллям, бо тут царина особистості, царина дорогоцінного, недоторканного, тендітного! Людина, яку позбавляють свободи, – її позбавляють і творчости, і її гідности.
Бог – це абстракція чи конкретність?
Це цілковита конкретність. Я би сказав, що лише Він один конкретний, а ми отримуємо від Нього світло, як Місяць від Сонця і Земля від Сонця.
Чи не здається вам, що Бог став якимось символом?
Якоюсь мірою це так. Коли ми говоримо про Нього, то обов’язково вживаємо символи. Коли ми говоримо про любов, ми обов’язково вживаємо метафоричні слова. Коли ми кажемо, що в нас у грудях вогонь, полум’я, – це ж не вогонь там горить, а щось, що ми не можемо описати, але це – дуже сильна реальність. Причому не так з приводу любови чи ненависти, а й з приводу будь-яких інших почуттів ми часто вдаємося до символів. Бо людині бракує слів, щоб передати найостанніше, найважливіше, найглибинніше. І нічого страшного. Скажімо, у фізиці чи в хімії вживають безконечну кількість символів.
Дехто вважає, що Бог лише в душі.
Він не лише в душі, Він і у Всесвіті. Що казав Еммануїл Кант? Він казав: «Дві речі мене вражають: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені». І те, й інше є віддзеркаленням Бога…
Ви людина культурна, освічена і, звичайно, розумієте, що жодного Бога насправді немає.
Я зовсім не звинувачую людину, яка це писала, – вона, у цьому випадку є продуктом однобічної системи поглядів. Розумієте, якщо гнути постійно в один бік, то все стає кривим. Це кривий погляд. Якщо говорити про освічених людей, то величезна кількість освічених осіб в усіх країнах віруючі, причому у світі їх значно більше.
А в минулому історія науки знає численні приклади віруючих, і я навіть не буду їх називати, бо це вже стало тривіяльним. У кожному разі ті, хто дивився передачу на цю тему по телебаченні, бачили, як показували Чарльза Таунса, одного з творців лазера, який є релігійною людиною; Теяра де Шардена, знаменитого палеонтолога, він був учений, мандрівник, письменник, монах, філософ. Таких тисячі. Отож, тут я просто на другому плані стою…
Я глибоко переконаний, що всі люди мають віру, а ті, що вважають себе невіруючими, все одно смутно відчувають Бога. А може не лише люди, а й звірі. Але релігійна людина відрізняється тим, що вона це усвідомлює, роздумує про це. І різниця тут проста. Скажімо, людина вивчає Сонце за допомогою спектрального аналізу й інших способів; вона дізнається, які елементи з таблиці Менделєєва творять наше світило. А кіт – він гріється на сонці. Обоє користуються ним однаковою мірою. І котові однаково, гелій там, чи що, – він просто собі гріється.