Віра і чуда

Чуда хвилюють всіх нас. Не лише нас, нинішніх людей. У дні земного життя Господа Ісуса юрми народу прагнули чудес. Прагнули побачити щось незвичайне, що вражає уяву. Чи добре це?

З одного боку, це природно і навіть прекрасно, бо в людських серцях завжди живе почуття, що за цим звичним, видимим життям ховається велика тайна, що сила Божа, дочасно прихована від нас, часом проривається в наш світ і, спалахнувши як блискавка, розсуває морок. І в цьому сенсі кожен християнин має право щиро вірити в чудо, сподіватися на нього. Бо ж чудо є перемога Божа, перемога Царства Божого над цим віком, воплочення прийдешнього торжества світла істини.

Бог сотворив людину, щоб вона панувала над світом, наказувала природі – не просто лише силою свого розуму, а силою Духа! У Євангелії від Марка (див. 16:17) прямо сказано, що служіння вірних супроводжуватимуть знамення. Іншими словами, звичні нині для нас закони природи не будуть для людей Духа перепоною. Можна навіть сказати, що ця перемога Духа є одною з цілей Усесвіту, і ця мета вже нині може нас «досягнути», наче простягаючи нам руку з майбутнього. Господь Ісус, зцілюючи людей, казав, що Царство Боже є між ними.

Але зауважмо, що Його чуда ніколи не були просто демонстрацією Його сили – сили Бога і досконалої людини. Він називав їх знаменнями, тобто знаками дії Бога у світі. А ці знаки свідчать про любов. Його чуда спасають, зцілюють, втішають! Вони – видимі прояви не просто сили, а люблячого серця Христа Спасителя.

І все ж Його деколи засмучувало прагнення людей бачити чуда. Чому не сотворив Він у маловірному Назареті жодного чуда? (див. Мр. 6:5). Чому докоряв людям, які шукали Його, наситившись хлібами, і казав, що вони не зрозуміли знамення? Чому Він відмовився продемонструвати свою могутність перед Іродом Антипою, який зацікавлено чекав, що Ісус, дивовижний в’язень, вразить його якимось незвичайним феноменом? Книжники навіть вимагали, щоб Христос чудом підтвердив своє небесне післанництво.

І що ж Він їм відповів? «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки» (Мт. 12:39). Він добре знав, що вони сповнені таємним невірством і шукають очевидних доказів. Він також знав, що жодні чуда не переконають упертих! «Коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри» (Лк. 16:31).

Я сам був свідком, коли очевидні прояви таємного і надприродного змушували невіруючих лише здвигати плечима: мовляв, наука такого ще не пояснила, а потім пояснить. Якщо нема віри, чудо виявляється неплідним, як зернина, що впала на камінь.

І ще одне питання. Як ви гадаєте, чому воскреслий Господь не явився Своїм ворогам – Пилату, членам синедріону? Поза сумнівом, тому що Він не хотів змусити їх вірити. Вимушена віра – це рабство. «…А де Дух Господній, там воля» (2 Кор. 3:17). Він чекає віри, яка народжується в добрій волі і в свобідному, відкритому Богові серці. Якщо я довіряю Йому, я піду за Ним, не потребуючи чудес. Я не чекаю на них як на приманку, як на неспростовний доказ! Сміливість і сила віри полягає в тому, що вона провадить людину по важкій дорозі, часто в невідомість. Людина має покладатися на Спасителя так, як колись покладався на Бога Авраам. Лише тоді чудо буде для мене не лише дивовижним явленням чи доказом, а знаком люблячої руки мого Господа.

Подумайте ще про те, що би було, якби у світі віруючим завжди незвичайним чином у всьому щастило б, а невіруючі перебували б у постійних лихах? Кожен захотів би стати в наші ряди. Але заради чого? Заради користи, заради вигоди, заради привабливого чуда! Згадаймо, що сам Христос відкинув цю спокусу, коли в пустелі сатана намагався Його спокусити та штовхнути на шлях показових і ефектних чудес. Звичайно, якби Він на очах у сотень людей кинувся з покрівлі храму і залишився неушкоджений – це багатьох навернуло би. Але Він захотів бути упокореним серед людей, захотів бути гнаним і убитим, хоча міг призвати на поміч легіони ангелів. І нам Він сказав: «Страждання зазнаєте в світі» (Ів. 16:33).

Дорога християнина подібна на дорогу древніх християн у пустелі. Треба бути вірним Богові і серед випробувань дякувати Йому за чудесну поміч, але залишатися твердим навіть тоді, коли ця поміч, здавалось би, зволікає. Саме такої безвідмовної вірности чекає від нас Спаситель. У ній наша сила. Якщо ми не хочемо бути «родом лукавим і перелюбним», ми не маємо вимагати чуд, вимагати знамень. Молячись, ми завжди маємо додавати: «Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля» (Лк. 22:42).

Тим, хто надмірно захоплюється чудами, я би нагадав, що поганські літописи переповнені описами небувалих чудес, що зцілення відбуваються і поза християнством. В Одкровенні ми читаємо, що сподвижники звіра, антихриста, зсилають з неба вогонь і творять усілякі чудеса. Про них і зараз пишуть всесвітні газети: про різних телепатів, про сучасних магів, відьом, цілителів! Багато що не є вигадками. Я сам був свідком чогось схожого. Але який стосунок це має до істинної віри?

Коли старого італійського поета Данте запитали, яке найдивовижніше чудо християнства, він відповів: «Те, що воно завоювало численні народи і серця без чудес».

Істинне чудо – це знак Божої милости, одкровення Його любови. Але любови, друзі мої, не вимагають. На неї смиренно чекають, її приймають. І на неї відповідають.

Але, передовсім, ми маємо навчитися всеціло довіряти Богові, а не шукати доказів і чудес. І тоді все життя нам відкриється як чудо. І ми з вами побачимо його всюди довкола нас: у кожному листочку на дереві, у кожній квітці, у кожній живій істоті, у тайні зародження життя, у дивних законах Всесвіту; у золотих піщинках добра, розкиданих серед каміння вульгарного і жорстокого життя; у красі, у любові, у пізнанні. В усьому цьому очима віри відкривається чудо, незліченний рій таких звичних для нас чудес. І тоді ми можемо славити Господа у вільному служінні Його волі, а не в уярмленому і прив’язаному знаменнями стані.

Попередній запис

Від Старого Заповіту до Нового_2

Наступний запис

Відповіді на запитання