Зло агресивніше і динамічніше за добро. Тому воно може перемогти. У нашій країні (йдеться про СРСР. – Прим. ред.) розкрилася небувала картина зла, яке діяло упродовж майже 70 років, під загальною назвою «сталінізм». Чи знає про це Бог, якщо Він усевидець? Як терпить зло? Якщо ми знаємо, то, напевно, Бог також!
Якщо формулювати питання таким чином, то ми, передовсім, маємо запитати самих себе: чи маємо ми право переносити на Творця властивості наглядача? Тоді ми були би не людьми, не образом і подобою Бога, а дитячим садком, маріонетками! Нам дуже хочеться, щоб нагорі сидів великий пан чи «старший брат», як в Оруела, який керував би нами і весь час спостерігав би за нами. А при щонайменшому порушенні одразу карав би винних і задобрював би невинних. Цього нема і цього не має бути.
Людина, згідно з вічним замислом, є співучасником Божественного творіння. Біблія називає це словом «заповіт»! «Заповіт» – це церковнослов’янське слово, яке означає «союз», древньоєврейською – берит. Союз може бути з якоюсь хоч трохи рівноправною істотою. Але якщо ця істота – лялька на батарейці, то який союз із нею може бути? Якщо її жорстко запрограмували на добро, якщо їй не дали можливости вибирати між добром і злом, то що ж це за вибір? Це щось таке, як вибори під час застою. Коли не буде можливости чинити зло, коли все буде запрограмоване в один бік, то людина не матиме ні досягнень, ні подвигів, ні свободи – нічого! Це буде просто ляльковий театр, де невидимі руки смикають персонажів за ниточки. Ви скажете: а так було би зручніше; як чудесно, якби нас смикали за ниточки, а ми б собі дрімали.
Але Бог цього не хоче! Тому ми і відповідальні. Свідомість людини – це особливий акт природи. Бо людина, за словами відомого німецького містика і письменника Новаліса, – месія природи. Людина – це спаситель природи, але замість цього вона її загиджує. Але вона може й по-іншому чинити, і це буде обов’язково, бо ми щойно розпочинаємо, ми троглодити[1] еволюції.
Один французький богослов сказав мені: «Найстрашніше, що було в наші дні, – це табори, але, хоча людина впала там страшенно низько, гірше за тварину (і це може прищепити нам мізантропію, ненависть до людини, зневагу), треба пам’ятати, що ті, хто мужньо йшли на смерть, боролися, йшли навіть у газові камери, повторюючи «Отче наш», – це ж так само були люди». Це були люди! Отже, людина і це здатна перемагати, отже, є в ній дух. «Невгасимий вогонь», про який говорить Герберт Велс, – це наш дух. Лише так ми можемо жити. Лише так! Нехай це трохи вище за наш дах, але ж ідеал не можна прирівняти до наших середніх мірок. Він тому ідеал, щоб нас спрямовувати вгору.
Який нам сенс проникати в метафізичні тайни зла?! Христос нам зовсім не пояснює, чому і звідки походить зло, бо ми цього не зрозуміємо, бо пояснення ірраціональної стихії зла і недосконалости в космосі – це абсурд!
Ірраціональне неможливо пояснити раціонально. Пояснити зло, дати логічно ясну теодицею – означає обґрунтувати зло. А воно необґрунтоване, як сліпа стихія бунту, як темне прагнення проти світла. Це те, що намагалися описати Достоєвський, Шарль Бодлер, це те, що ми знаходимо інколи в темних метаннях сучасного мистецтва, у нинішньому живописі. Темна стихія. І їй треба протистояти.
Христос навчає нас не тому, як відбулося зло у світі, – це філософія, а навчає тому, як жити у світі, де є зло. Він сказав: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ів. 16:33). Так, ми пережили жахливі роки, жахливі події, але не треба особливо пишатися своїми ранами: дуже важка була доля і німецького народу, і багатьох інших народів, що страждали під п’ятою тиранії.
Носячись зі своїми болячками, ми забуваємо, що наше століття – це століття диктаторів (йшлося про XX ст. – Прим. ред.), що при Франко нищили людей ні за що ні про що, що був Муссоліні (нехай він не Сталін, але все ж таки…). Світ бушував. Світ, що загубив Бога, що поклонився політичним бовванам, повною мірою пожав плоди свого ідолопоклонства. Ось у чому драма. Людина відвернулася від Бога і поклонилася боввану. І коли цей бовван на неї упав, ми хочемо, щоб Господь у цей час зайнявся сортуванням: хто правий, хто винен.
Ми всі пов’язані між собою. Якби не Гутенберг[2], ми не мали б друкування; якби не Шаляпін, ми не почули би цього прекрасного співу; якби не Бах, ми не знали би його божественної музики! Якби не моя мама, якби не ваша мама – ми б не отримали в спадок те, що маємо. Всі – діти, внуки, родичі, весь людський рід – це одна родина. Ми поєднані великою солідарністю. Передається все добре, все святе, все священне, все прекрасне!
Але ми маємо пам’ятати, що передається і зле. Якщо людина руйнує своє тіло наркотиками і потім у неї народжується дитина-каліка, то дитина, звичайно, не винна. Бо тут не кримінальний суд, це моральний світовий порядок, це закон, і в неї справді може народитися така дитина, бо всі ми тісно пов’язані. Ми – єдина система, і коли страждає один орган, це віддається у всьому організмі. І це ще сильніше підкреслює відповідальність матерів, батьків, відповідальність цілих груп, відповідальність учителів – усіх нас! Як казав Достоєвський: усі одне за одного відповідають. Це дуже правильні слова. Лише ми їх розуміємо наче якийсь утопічний лозунг, який не зрозуміло що означає. Ні, ми справді відповідальні. І це складова і доконечна частина відродження етичних принципів у нашому та й у будь-якому суспільстві.
Чому, бачачи страждання людей, особливо невинних дітей, Він не зупинить зло, даючи нам приклад справедливости?
У Альберта Камю в його романі «Чума» є така сцена: дитина хворіє, і герой каже, що Бог у ній страждає. Бо ж Він присутній у світі і страждає в кожному з нас. Страждання у світі – це і Його страждання. Бог розіп’ятий у людському роді. Це Його відповідь на наші страждання. Він страждає разом із нами для того, щоб і нас усіх вивести на світло з темряви. А малі діти, які страждають, – це заклик! Це Боже запитання: як ми вчинимо тут? І в цьому буде наша справжня відповідь.
Милосердя – це те, до чого ми покликані. Коли самарянин із Христової притчі проїхав по дорозі і побачив юдея, який лежав, він не почав філософувати над ним: звідки зло? Не почав розпитувати: «Якого ти роду-племени? Якої ти віри? Який у тебе п’ятий-шостий пункт?» – Він просто допоміг йому. І коли фарисей, що запитував Христа, погодився з Ним, Господь Ісус сказав йому: «Іди, і ти чини так само». Ось нам відповідь.
[1] Троглодит (грецьк.) – первісна людина.
[2] Йоган Гутенберг (1397 (?) – 1400) – німецький винахідник технології друкарства.