Бердяєв стверджував, що царство культури – це царство об’єктивації, її чекає Страшний Суд. Бубер, навпаки, доводив можливість Божественного одкровення в культурі, приміром, у Ґете, не лише в пророків. Як ви ставитеся до проблеми «релігія і культура»? Чи можливе Одкровення в культурі? Чи не суперечить це християнській позиції?
Тут одразу сто запитань в одному. Я мушу сказати, що будь-яка культура народжується з віри, з розуміння, вірніше, з відчуття людини, з її бачення вищого – Бога. І якщо ви подивитеся на витвори культури, то ви зауважите, що вони точно віддзеркалюють вірування…
Візьміть єгипетські піраміди: як прекрасно там передана віра в непорушність, у вічність.
Візьміть пишні двори Версалю […] – це вже цілком інший світогляд. Світогляд людини, її відчуття реальности – воно породжує всю культуру загалом. Тому в цьому є глибокий зв’язок.
Щодо Бердяєва (запитання трохи складне), то він вважав, що в культурі цей живий корінь поволі наче костеніє. І це так і є. Але потім, якщо корінь живий, він породжує нові форми. І тому тут погляди Бердяєва і Мартина Бубера[1] насправді значно ближчі, ніж ми думаємо. Справді, коли підірвані корені віри, починає руйнуватися і культура. Ми це чудово знаємо на прикладі цивілізації XX ст. У нашому столітті, коли виникає так багато фальшивої мітології, вона руйнується, і утворюється вакуум, культура (у тому числі мистецтво і поезія) зазнає жахливих збитків і переживає кризу. Отож, культура є мова віри, форма, в якій виражається віра.
Чому за християнським звичаєм хоронять 3-го дня, поминають 9-го і 40-го?
Ми маємо переконання, що коли людина помирає, то її тіло повертається в колообіг природи, а з її душею відбувається низка трансформацій, змін, які зумовлені станом людини за життя. Її думки, її особистість продовжують розвиватися. І як у кожному розвитку, тут є кілька етапів. Ці етапи – ми точно не знаємо, як вони збігаються з нашою хронологією, потойбічною, – ці етапи ми святкуємо чи відзначаємо молитвою і поминанням на 9-й і на 40-й день. 3-й день похорону до цього не стосується, це просто давнє правило, яке передбачало охорону людини в тому разі, якщо вона не мертва. Коли не було способів точно встановити, померла людина чи ні, – бо ж траплялися випадки клінічної смерти, і багато людей панічно боялися, що їх похоронять заживо, а такі сумні випадки були (Гоголь страждав такою нав’язливою ідеєю), – тому вважали, що три дні – це вже гарантія того, що людина померла.
Отож, для християнства смерть є лише підсумком одної фази розвитку людини. Так само, як в утробі матері людина розвивається дев’ять місяців, і там закладається її нервова система, різні органи, так і впродовж свого дорослого життя ми вже не спимо, як немовля в утробі матері, увесь час – ми спимо і не спимо, і тоді наше тіло поступово починає руйнуватися, але розвивається дух.
Коли немовля народжується, воно, очевидно, психологічно переживає агонію, бо воно задихається, до першого віддиху воно агонізує. Йому «здається», якщо так можна сказати про немовля, що воно в тупику, що немає виходу. Насправді ж воно виходить у великий світ. Так само людина помираюча: помирає її тіло, а далі це вже не тупик, а рух уперед. Дух незнищенний, як незнищенна в своїй основі матерія. Матерія незнищенна взагалі, а дух зберігає індивідуальність, бо в дусі не може бути чогось безособового, дух – це особистісне.
Наприкінці я скажу про це ще два слова. Говорячи про Творця, ми маємо на увазі надособу. Безособовий Бог – це абсурд, бо саме в особі все найпрекрасніше і досконале. Саме особи створювали філософські системи, великі симфонії, робили наукові відкриття; саме особа є носієм моральних основ. Людина – це особа, бо вона є образом і подобою надособи, Творця. Саме на цій підставі ми кажемо, що людина недоторкана, що вона є не засіб, а мета, не маса безлика, а щось безконечно неповторне, індивідуальне.
Вас, що тут сидите, два художники могли би зобразити по-різному. Один зобразив би однакові, рівні кульки голів і цятки очей – і все для нього було би масою, що подібна на купу розсипаної картоплі. Але, насправді, це зовсім не так. Насправді тут величезна кількість осіб, доль, переживань, неповторних поглядів на світ. І тоді ви зрозумієте, чому Христос каже, що якщо пропала одна вівця, то Він піде її шукати. Він, Божий Пастир, полишить дев’яносто дев’ять і піде шукати одну. Він не каже; «Ну, дев’яносто дев’ять – це хороший відсоток збережених». Ні, Він шукає загублену вівцю – кожна цінна для Нього, кожна!
На цьому, як на об’єктивному фундаменті, міцно стоїть християнський гуманізм. І з цієї позиції він здатний простягнути руку будь-якій іншій формі гуманізму, обґрунтована вона чи ні. Бездуховний гуманізм необґрунтований, бо для нього людина нічим не відрізняється від шимпанзе, хіба що більше розвинена. І життя її нічого не варте. І ось у ті трагічні моменти історії, коли відбуваються війни, терор, пригнічення, коли життя перестають цінувати, коли люди нищать одне одного, людство деградує, повертається до звіриного стану і навіть падає нижче, бо звір – він без сумління, а ми маємо відповідальність!
Ми маємо свобідну волю, ми пов’язані одне з одним. Ми відповідальні за своїх близьких і дальніх, і за своїх нащадків! Наші помилки нині – вони можуть датися взнаки і на наших нащадках. Тому Достоєвський казав, що всі перед усіма винні. Існує глибинний зв’язок між людьми. Ось це ми й називаємо християнським персоналізмом – те, про що так яскраво і незабутньо писав Микола Бердяєв.
Заледве чи хтось з письменників XX століття зумів так сказати про велич людини саме як про свобідну особу і про страшну втрату для неї, якщо вона губить свободу, свою особистість, стає лише гвинтиком якоїсь машини. Це жахлива хвороба, яка потім приносить найгіркіші плоди, причому в найнесподіваніших сферах. Це катастрофа – вона може позначитися у всьому, включаючи економіку, промисловість і техніку, бо і економіка, і промисловість, і техніка – це сфера застосування людських сил. Не роботи там працюють, а люди! І якщо людина деградована внутрішньо, то вона не може стати ні справжнім робітником, ні справжнім творцем, ні справжньою людиною.
КІНЕЦЬ
[1] Мартин Бубер (1878 – 1965) – єврейський релігійний філософ і письменник