Коли я служив капеланом у Форт-Беннінгу, Джорджія, молодий солдат привів до мого офісу свою дружину і попросив допомоги. Вона страждала від жахливих галюцинацій внаслідок вживання наркотиків, медики не могли її вилікувати. Страх і біль поробили глибокі зморшки на її колись гарненькому обличчі.
“Я не можу спати, – казала вона. – Як тільки на хвилину заплющую очі, бачу страшних тварюк, які біжать на мене”.
Її чоловік розповів, що як тільки дружина засинає від утоми, то починає кричати майже відразу.
“Я намагаюся розбудити її, але деколи потрібно хвилин десять, щоб повернути її до тями, і весь цей час вона так жахливо кричить, що це доводить до відчаю і мене”, – сказав він.
Я вислухав їхню трагічну історію і сказав: “Я маю тільки одну пораду. Будь ласка, станьте разом зі мною навколішки, щоб подякувати Богові за те, що відбувається тепер”.
Вони здивовано подивилися на мене, не вірячи, що кажу це серйозно. Я обережно пояснив їм, як дізнався, що Бог хоче від нас вдячности за все.
“Усе, що відбулося у вашому житті, призвело до того, що ви дійшли саме до цієї миті, – сказав я. – Я вірю, що Бог любить вас і що Він зробить для вас щось чудове. Тепер Він хоче, щоб ви подякували Йому за все, що привело вас до Нього”.
Я погортав сторінки своєї Біблії і показав їм вірші, які підкреслив раніше.
Вони обоє прийняли те, що почули, і стали навколішки, щоб подякувати Богові за все у своєму житті, і насамперед за галюцинації внаслідок вживання наркотиків. Я відчув присутність Бога в кімнаті.
“Це знак від Святого Духа, що Він оздоровлює вас тепер”, – сказав я, поклав руку на голову дівчини і помолився: “Дякую, Господи, за те, що Ти оздоровив цю дівчину”.
Вона з подивом розплющила очі.
“Зі мною щось сталося. Коли я заплющила очі для молитви, то не побачила нічого!”
“Ісус оздоровив тебе, – сказав я. – Тепер Він хоче прийти у ваше життя як Спаситель. Чи приймете ви Його?”
Дівчина і її чоловік радо відповіли: “Так!”
Стоячи навколішки, вони просили Ісуса прийти в їхнє життя. Після цього, радіючи, пішли з мого кабінету.
Одужання дівчини було цілковитим. Галюцинації більше ніколи не повторилися. Владу наркотиків над її свідомістю зламала сила Бога.
Медичні заклади визнають свою безпорадність у лікуванні хворих, які провели роки в наркотичному рабстві. Але дедалі частіше ми чуємо про наркоманів, які позбулися згубної залежности. Вони звільнилися завдяки надприродному втручанню Бога в їхнє життя.
Такий тип змін не можуть викликати нова постава чи рішучі вольові зусилля. Це може зробити сила Бога, яка діє в житті людей.
Будь-яка форма щирої молитви відчиняє двері для сили Бога, щоб наповнити наше життя. Але молитва хвали вивільняє більше Божої сили, аніж будь-яка інша форма прохання. Біблія містить безліч прикладів, які демонструють цей факт.
“Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах ізраїлевих!“, – читаємо в Псалмі 22:4. Не дивно, що Божа сила близько, коли ми хвалимо Його. Адже Він, фактично, живе, проживає, перебуває в нашій хвалі!
Чудовий приклад того, як діє Бог, коли ми хвалимо Його, читаємо в 2 Книзі Хронік 20.
Йосафат був царем Юдеї. Одного дня він побачив, що його маленьке царство оточили могутні армії ворогів – моавитяни й аммонії. Йосафат знав, що маленька Юдея не зможе перемогти самотужки, і тому він благав Бога: “Боже наш, чи ж Ти не осудиш їх? Нема бо в нас сили перед цією силою силенною, що приходить на нас, і ми не знаємо, що зробимо, бо наші очі на Тебе!” (2 Хр. 20:12).
Важливим в акті хвали Богові є те, що нам потрібно відвести очі від загрозливих обставин, а натомість звернути погляд до Бога. Зауважте, що Йосафат не просто заплющив очі на загрозу своєму царству чи вдавав, що ворогів поряд немає. Він уважно проаналізував ситуацію, визнав власну безпорадність і звернувся до Бога по допомогу.
Ми не маємо бути сліпими до реальних загроз чи зла у своєму житті. Побачивши їх такими, якими вони є насправді, ми зможемо отримати ще більше причин славити й хвалити Бога за повну владу й контроль над ними. Але ми не повинні надто хвилюватися через появу зла довкола нас. Побачте його, визнайте свою безпорадність самотужки впоратися з ним і після цього звертайтеся до Бога.
Бог сказав Йосафатові: “Не бійтеся та не жахайтеся перед цією силенною силою, бо не ваша ця війна, але Божа!” (2 Хр. 20:15).
І я гадаю, що це прекрасні слова. У нас немає сили впоратися з певними обставинами у своєму житті, і тому очевидно, що ця битва не наша, а Божа!
“Не вам воювати в цьому, поставтеся й станьте, і побачите, що Господнє спасіння з вами» (2 Хр. 20:17). Яка обітниця!
Що ж робив Йосафат, коли твердо стояв у вірі і стежив, як діє Бог?
Наступного ранку Йосафат дав наказ своїй армії. “І поставив співаків для Господа, і вони хвалили величність святости, коли йшли перед озброєними, і говорили: Дякуйте Господу, бо навіки Його милосердя!” (2Хр. 20:21).
Усе це відбувалося просто перед густими рядами ворожих армій, які були готові повбивати юдеїв. Чи можете ви уявити реакцію їхніх воєначальників, коли ті побачили невеличку групу співаків, які пішли проти них у бій?
Я служив в армії двадцять років і бачив, як солдати готуються до битви. Але я ніколи не бачив, щоб командувач дав наказ своїм військам непорушно стояти перед ворожими рядами, у той час як група співаків ішла попереду, співаючи хвалу Богові.
Це звучить як фантастична історія, чи не так? І це саме та ситуація, в якій наше розуміння найбільше нам перешкоджає.
“Це чудово прославляти Господа, опинившись у скруті, – скажете ви, – але не будьмо смішними. Бог допомагає тим, хто допомагає собі. Принаймні, ми можемо битися так хоробро, як тільки зможемо. А решту залишимо на Нього”.
Але що сталося з Йосафатом і його воїнами?
“Коли зачали вони співати та хвалити, дав Господь засідку на синів Аммонових і Моавових та на мешканців гори Сеїр, що прийшли були проти Юди, і були вони побиті” (2 Хр. 20:22).
Гадаю, цілком реальним є припущення, що якби Йосафат вирішив уникнути ризику і наказав своїм воякам боротися – результат був би протилежним.
Багатьох із нас постійно перемагають обставини, які нас оточують, тому що ми не готові визнати, що це Божа битва, а не наша. Навіть якщо ми й усвідомимо власне безсилля в боротьбі з ворогом, все ж боїмося наважитися довірити себе Божій силі. І саме тут ми дозволяємо своєму розумінню завдати нам шкоди. Ми кажемо: “Я не розумію, тому не наважуюся повірити”.
Святе Письмо чітко виявляє, що єдине вирішення цієї дилеми – це акт віри з нашого боку. Повіривши, що обітниці Бога правдиві, прийнявши їх і наважившись повірити в них, ми матимемо правдиве розуміння. Біблія зрозуміло говорить про цей принцип: прийняття випереджає розуміння.
Причина цьому проста. Наше людське розуміння таке обмежене, що ми не можемо усвідомити велич Божого задуму і мети щодо нас. Якби наше розуміння випереджало прийняття, ми ніколи не могли б прийняти надто багато.
Йосафат ніколи б не наважився слідувати Божому задуму щодо битви, якби намагався його зрозуміти. Безперечно, Божа обітниця викликала в Йосафата вагання. Але він, читаємо в цій історії, був людиною, яка вірила в Бога і покладалася на Нього. Саме тому Йосафат довірився Богові.