ВІДЧУТТЯ ПУСТКИ – ПОВЕРНЕННЯ ДО ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТИ

Справді різні за цінністю досвіди, навіть протилежні між собою емоційні переживання пов’язані з відчуттям внутрішньої пустки. Жах перед відкритою пащею «нічого» або ж перед відчуттям нудьги – з одного боку. З іншого – досвід спокійної відкритости на Таємницю. Така порожнеча може бути метою духовного шляху, а також у різних культурах може мати різне значення.

Мета духовних пошуків у буддизмі – досягнути внутрішньої порожнечі, яка тут відіграє вельми позитивну роль. Ця пустка означає, що я вже звільнився від власних уявлень, що я вільний від образу, який створив про себе самого і про Бога. Ця пустка – обов’язкова умова того, що я можу повністю розчинитися в Бозі. Навіть Майстер Екхарт, християнський поет і містик, говорить про цю пустку як про особливе місце в нас, в якому Бог може бути Богом. Це той простір, в якому ми не використовуємо Бога як талісмана свого щастя, а лише дозволяємо Богові бути Богом. Це місце, вільне від нас самих, чисте від нашого еґо, місце, яке обрав собі сам Господь. У цій пустці ми нічого не тримаємо в руках. У цьому місці ми навіть вільні від свого уявлення про Бога, а отже, відкриті на Нього, а Він приходить до нас зі Своєї милості.

Однак якщо в повсякденній мові ми використовуємо термін «пустка», то маємо дещо інше на увазі. Цим словом ми позначаємо відчуття, що все пусто, що наше серце порожнє, що ми абсолютно нічого не можемо відчувати. У такому стані ми не можемо ні радіти, ні страждати. Здається, що всі почуття померли й немає жодного сенсу жити дальше. Нічого нас не зворушує, усе втрачає колір та смак, стає монотонним і нудним. Ми наче все ще живемо і функціонуємо, однак за зовнішніми ознаками активности відкрита паща глибокої порожнечі, яка так лякає, що ми бажаємо знищити її ще більшою активністю. Однак якщо відважитися глянути в тишу свого серця, то побачимо великий порожній простір. Ця порожнеча лякає. Ми бажали би втекти від неї світ за очі, бо витримати її просто неможливо.

Якщо ми вдаємося до активности лише заради активности, то пустка тільки збільшується. Багато людей переживає таку пустку навіть у молитві. Виявляється, що все, що вони досягнули в цій сфері, не має жодного значення. Молячись, вони більше нічого не відчувають. Один чоловік розповів мені, що він раптом втратив увесь позитивний досвід, який здобув – відчуття спокою під час молитви, радість від Служби Божої – усе зникло. Він почував себе таким порожнім перед Богом, і ця пустка завдавала йому великого болю.

У розмові з буддисткою дзен-майстринею про християнську та буддистську духовність я дискутував з нею про те, якого досвіду ми досягаємо в християнській та в буддистській молитві. Я розповів їй, що молюся Ісусовою молитвою. Як казали давні монахи, слово вводить мене в безсловесну таємницю Бога. Однак цей простір тиші є для мене простором любови. На що жінка мені відповіла: «Любов для мене – це занадто багато напруги». Я спитав, що ж вона переживає в молитві. Її відповідь була: «Пустку». На що я сказав: «Пустка для мене – це занадто холодно». Тоді ми розговорилися більш щиро. Виявляється, що вона плутала любов із зовсім іншими почуттями. Якщо в молитві я тільки прагну все більших і яскравіших відчуттів – це справді занадто багато напруги. Однак для мене любов є якістю буття, джерелом тієї любови, яка бурлить в основі моєї душі. Коли занурюють у це море любови, почуваюся захищеним, спокійним, по-домашньому прийнятим і любленим.

Як же нам поєднати між собою ці два досвіди пустоти? Якщо би я почувався внутрішньо спустошеним, я би не боровся з тією пусткою, а просто дозволив би їй бути. Вона показує мені, що цієї миті мене нічого не наповнює, ні праця, ні стосунки з дорогими людьми і справді важливими для мене. Все ж вони не заповнюють цієї внутрішньої пустки. Навіть людське визнання та їхня увага не можуть її прогнати з моєї душі. Я молюсь, та знову її відчуваю – цю пустоту. Дозволю цьому почуттю просто бути. Буду чесним із самим собою: нічого мене не задовольняє. Цієї миті не маю нічого, що могло би заповнити це провалля, на це не здатні ні любов, ні музика, ні успіх чи матеріяльні блага, ба навіть, ні молитва, ні Служба Божа. Усього мене поглинула велика пустка. Я нічого не відчуваю. Лише тоді, коли я дозволю цьому почуттю існувати, можу стати свідком справжнього чуда: обтяжлива пустка може в мить перетворитися на цю благодатну пустку, що відкриває мене на таємницю Бога. В цій пустці я нічого не тримаю в руках, і в такому стані можу відкрити незбагненного Бога.

Цей важкий стан показав мені, що ніщо земне не здатне заповнити в мені глибоку прірву, це під силу лише Богові. Та це не той Бог, Яким я володію і керую. Він не наповнює моєї душі лише приємними відчуттями. У цій цілющій пустці я звільняюся від фальшивого образу себе самого та мого Творця, довіряю всього себе Богові по той бік моєї пустки, Богові, про Якого я вже нічого не можу сказати, про Якого можу тільки мовчати. Відтак збагну, що та пустка, яку я ледь зміг перенести, стала тим благородним почуттям, яке сміливо ввело мене в глибші виміри мого буття, до моєї справжньої ідентичности, до мого існування по той бік усіх моїх уявлень про себе та про Бога, Який перевершує усі людські уявлення.

На жаль, більшість людей не доходить до такого розуміння своєї пустки. Вони намагаються закидати цю прірву надмірною діяльністю та активністю. В їхньому уявленні завжди має щось відбуватися, вони постійно мають бути чимось зайняті, лиш би не відчувати тієї страшної пустоти. Однак ця втеча від власного почуття колись призведе тільки до надмірних вимог. Людина заганяє себе в кут усе активнішою працею, все новими видами діяльности лише для того, щоб приглушити крик тієї пустки. Це давно зрозумів Блез Паскаль, який сказав: «Немає нічого більш нестерпного для людини, як жити без захоплення, без улюбленої справи, без завдання, бо тоді вона відчуває свою непотрібність, нікчемність, покинутість, невдоволення, залежність, безсилля, пустоту. Водночас десь глибоко в душі з’являються нудьга, темрява, смуток, хвилювання, відчай та розпач».

Справді не так легко заповнити цю пустку. Як тільки я залишаюся наодинці з самим собою, вона наче звідкись виринає знову. Як тільки ляжу спати, як тільки сяду в потяг. А все це тому, що почуття пустки має свій сенс. А все тому, що мушу з цим почуттям подружитися і детально його розпитати, що ж воно прийшло мені розповісти. У щирій розмові це почуття розповість мені про ідентичність мого життя. Я усвідомлю справжню пустоту окремих речей, коли крізь свою пустку я прямуватиму до правди свого життя. Досвід пустки допоможе мені відкрити справжній смак життя і навчить більш уважно до нього ставитися. І, зрештою, ця благодатна пустка приведе мене до незбагненної таємниці Бога, Яким я ніколи володіти не буду, а Він буде царювати в мені.

Попередній запис

НУДЬГА – СТИМУЛ ПРОКИНУТИСЯ

Наступний запис

ЛЮБОВ – ЧАРІВНА СИЛА