Оаза в пустелі
Сумно, коли розумієш, що так багато людей вірять у присутність Ісуса у Святому Причасті, проте так рідко відвідують Його. Люди перетинають океани, щоб побачити давні руїни, красиві місця і знаменитостей, але їм на думку не спадає відвідати Творця всієї краси у звичайному храмі поблизу.
Люди скаржаться на свої напруженість, роздратованість і пригніченість, намагаються подавити ці недуги та слабкості різноманітними ліками. Вони витрачають час і гроші в намаганні зрозуміти себе та причини такого стану. Їх терзає минуле, вони тішаться величчю майбутнього чи, навпаки, втрачають надію на нього.
Настав час пізнати себе, прийняти себе, подолати слабкості, звільнитися від негативу.
Потреба полягає не так у зміні себе, як у тому, щоб якнайдосконаліше змінитися. Як темрява переходить у світло? Як крига стає полум’ям? Як обмежений розум осягає таємницю життя, смерті й того, що повинно статися?
До кого звернутися, якщо ніхто не хоче вислухати нас або коли до наших проблем байдуже? Хто прикличе наше розбите серце чи дасть змогу поплакати і не соромитися цього?
«Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує» (Ів. 15:5). Ці слова Ісуса на Тайній вечері вказують нам шлях досягнення святості, що є простим і легким. Пресвята Євхаристія означає присутність Бога в нас і з нами, це присутність Бога в нас і нас у Богові.
Щоб підтримувати близькі стосунки з Богом, Який є любов, нам потрібно перебувати в Його святій присутності. Як промені сонця переображають усе, що освітлюють, так само Предвічний Син, що завжди приявний у Святому Причасті, змінює кожного, хто віддає себе Йому.
Син Божий наявний у Євхаристії, щоб показати нам глибину Своєї любові, показати, на що Він готовий, щоб бути з нами, засвідчити бажання Свого серця постійно бути поруч.
Немає значення, що ми будемо говорити в Його присутності. Важливо тільки те, щоб ми були з Ним, щоб Він міг охопити наші душі та зцілити нас, просвітити наш розум, зміцнити нашу волю, упорядкувати наш хаос. Ми повинні прагнути бути поряд із Господом, щоб Він творив дивні речі в нашій душі, щоб мовчки всотувати в себе красу Його жертвенної любові, щоб Його світло проникло вглиб нашого єства і перемінило кам’яні серця на серця чуйні, нашу зухвалість – на доброту, а гнів – на лагідність.
Якби ж ми мали досить смирення, щоб усвідомити, що тільки Він є доброта і тільки Він може змінити нас на краще! Варто лише ввійти в Його присутність, і наші душі потягнуться до Його сили, наче соняшники до сонця.
Утаєний у дарохранильниці, Він промовляє до кожного з нас: «Я люблю тебе», «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Прийдіть до джерела життя і напийтеся. Розкажіть Мені про свої проблеми. Прислухайтеся до Мого голосу. Я сколихну твою душу, наставлю на правильну дорогу і вирівняю її для тебе».
Зустріч Євхаристійного Серця Ісуса і душі – це тихий обмін любов’ю, спільне переживання болю, мовчазний діалог тих, хто чудово знає і сильно любить одне одного.
Це як душа розглядає себе в ідеальному дзеркалі і виразно бачить недоліки й слабкості. Дивні речі відбуваються, коли душа вдивляється в Ісуса: її власне відображення стає більш ясним, її недоліки поступово зникають, і одного дня ця душа «переобразиться у Його образ» (Пор. 2Кор. 3:18).
Якщо це правда, тоді чому ми дозволяємо своїм душам помирати від спраги, коли джерело живої води зовсім поруч?
Потреба
Глибоко в серці кожна людина таїть прагнення Неба і страх перед смертю, який, власне, і породжує бажану ціль.
Незрозуміло, як ми можемо триматися дочасного, пориватися до вічного і хотіти якимось чином мати і одне, і друге.
У серце кожної людини вкладено бажання любити і бути любленою, потребу в присутності тих, кого ми любимо, бо ми створені для любові Богом, Який є сама Любов. Коли людина ухиляється від свого покликання до любові, вона скликає пекельні муки на себе і ближніх.
Любов – це полум’я, яке треба постійно стерегти, щоб воно не згасло. Одним зі складників любові є бажання бути потрібним. Натовпи грішників збиралися біля Ісуса, тому що мали потребу. Тоді як у самовдоволених фарисеїв Його присутність викликала тільки ворожість.
Ісус знав, що коли Він відійде, ми потребуватимемо рушійної сили, яка дозволить нам стати дітьми Отця і залишатися ними. Він зіслав Свого Духа, Який мав оволодіти нашими душами, просвітити наш розум, скерувати нашу волю й обдарувати нас необхідними для принесення плодів чеснотами.
Він зробив це задля нашого добра, але як Богочоловік, Який поєднував природу людську і Божу, Який воскрес і прославився, хотів довершити Свою любов до нас і підкріпити нашу любов до Нього, віддавши Себе цілком і повністю.
Живучи на землі як людина, Він витерпів усе, що у Своїй премудрості завжди знав: людині потрібно побачити, щоб повірити. Чи може людина жити вірою і в той же час бачити Бога? Як міг Він відійти, щоб зіслати нам Духа і все ж продовжувати супроводжувати нас у дорозі життя? Хіба можливо засвідчити любов і втамувати спрагу, не обмеживши вільну волю людини і її потребу в самостійному виборі?
Бог не втомлюється виявляти Свою любов до нас усілякими способами. Ісус знайшов шлях, щоб дати поживу нашим душам, наситити наші тіла небесною їжею, втішити наші душі відчуттям безмежної любові – залишитися з нами після того, як Він повернувся до Небесного Отця.
Готуючи нас до прийняття таємниці віри, Він здійснював чудеса, щоб зобразити дійсність символічно, а пізніше в той величний момент перед смертю Він відкрив, в який спосіб залишатиметься з нами до кінця віку. Божественна любов, що затріумфувала ще перш ніж прийшла смерть, проклала шлях до воскресіння. Він говорив до натовпу, що стане для них їжею і питтям, наголошуючи, що коли вони не споживатимуть Його Тіло й не питимуть Його Кров, не матимуть життя в собі.
Йому достатньо тільки забажати
Важливо зазначити, що перше чудо, яке вчинив Ісус, не був вияв співчуття до хворих та одержимих злими духами. Впродовж тридцяти років Він жив у праці та молитві, і лише коли почав виявляти Свою Божественну натуру, здійснив чудо, що знаменувало початок ще більш дивовижних речей.
На весіллі в Кані Ісус просто звелів слугам зачерпнути води і дати старості весільному. Він не промовляв жодної молитви над водою і не торкався її. Він просто забажав, щоб вода стала вином. Тільки Богу, щоб щось створити чи змінити, досить просто забажати. Схожі чуда робили Божі пророки. Приміром, Ілля молився – і олія не зменшувалась, аж поки не закінчилася посуха. Однак Ісусові не потрібно молитися, бо Його сила не залежить від волі Бога. Він сам – Бог, і за Своєю волею Він може створювати чи змінювати Свої творіння.
Саме так було, коли понад чотири тисячі людей йшли за Ним і три дні нічого не їли. Так було й на весіллі в Кані. Ці чуда нагадування великої кількості людей мали неабияке значення: Ісус здійснив їх, щоб упевнити натовп у тому, що Його сила є силою від Бога. Ці конкретні вияви співчуття свідчили про початок ще більших див. Серця людей були готові сприйняти величну тайну, яку Він відкриє їм перед Своєю смертю, – Таїнство Євхаристії. Ця тайна настільки є великим даром Божим, що людський розум ніколи не буде в змозі осягнути таку силу любові без належної підготовки.