Познайомтеся з Армідою. Вона народилася 1936 року, одружена, має сина. Вона вихована в католицькій родині, яка належить до так званих «непрактикуючих»: такі католики ходять до церкви на хрестини, шлюб, похорони, Великдень і Різдво. Арміда йшла цим шляхом, але відчувала глибоке прагнення духовного зростання, життя, яке б не обмежувалося формальністю. До посереднього католицького виховання вона намагалася додати ревну любов до Господа. Вона намагалася повсюди бачити Його присутність: у насінні, яке стає рослиною, у зміні пір року, у дивовижній гармонії людського тіла і в усій красі творіння.
У 1957 році вона вийшла заміж за одного інженера і спокійно жила аж до 1978 року, коли на сцену вийшло щось незрозуміле, що одразу ж отримало від Арміди чітке ім’я: сатана. Перші ознаки були незначними. Лампочки, які самі вмикались і вимикались, незрозумілий скрип меблів, картини, які падали зі стіни. Згодом почалися проблеми з електроприладами, після чого виникли серйозніші проблеми.
Подружжя більше не могло спокійно спати; втома довела їх до роздратування, яке завжди закінчувалося сварками, чого ніколи не траплялося раніше. Спочатку ці сварки вкладалися в рамки ввічливости та взаємної поваги, але згодом тон ставав дедалі вищим, а від докірливих слів перейшлося на образи, від поштовхів – до кидання предметами. Агресія та насильство стали звичними явищами.
Арміда звернулася до одного священика-католика і розповіла йому про свої проблеми, додавши, що потребувала екзорцизму… Відповідь була досить різкою: «Церква такими речами не займається». Він порадив просто більше молитися. Даремними були спроби пояснити, що вона намагалася, але навіть слова «Отче наш» плуталися в її голові, і вона не могла ані вимовити слова молитви, ані думати про неї.
Іноді Арміда ходила до церкви і намагалася причаститися, але на голову спадали різноманітні думки на зразок: «Священик може мати якусь заразну хворобу і може заразити мене через частицю». Тож вона обережно покидала чергу людей і виходила з церкви. Згодом вона взагалі перестала ходити до церкви, оскільки була переконана, що стала огидною для Бога. Окрім того вона вважала, що архангел Михаїл зрадив Господа і заважав її молитвам дійти до Нього.
Вдома ситуація ставала дедалі гіршою, оскільки сварки перетворювалися на бійки, і навіть присутність сина, в якого почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, не зупиняла їх. Ночами він бачив дивні жахливі видіння, які не давали йому спати. Згодом ці «галюцинації» почалися і в Арміди. Особливо частим було видіння одного чоловіка, що постійно висміював її. У відчаї вона почала думати про самогубство, як про єдиний можливий вихід. Лише любов до сина стримувала її від цього вчинку.
Щоліта мати з сином проводили місяць у Лондоні – вивчали англійську. Так вони вчинили і 1980 року. Одного дня, коли вона роздумувала про конфлікт із чоловіком, то зустріла англіканського священика. Арміда подумала: «Якщо католицькі священики не повірили мені, то цей точно пошле мене під три чорти. Та неважливо, принаймні я скажу йому все, що думаю про християнство…». Вона розповіла йому про своє горе і про всі абсурдні речі, які переслідували її родину. На превеликий подив, священик не розізлився, а уважно вислухав її і пообіцяв, що зробить все можливе, щоб допомогти. Він попросив її повернутися наступного дня разом із сином, а він проведе обряд екзорцизму. Також він сказав, що покличе ще одного священика-екзорциста на допомогу.
Екзорцизм було здійснено після закінчення Служби Божої. Під час обряду Арміда не мала жодної особливої реакції, вона тільки відчула неймовірну втому. Таку ж втому відчув і її син. Вони вирішили не йти на курс вивчення мови, а просто повернутися до готелю і відпочити. Вона заснула щойно лягла в ліжко. Їй приснився араб із раною на носі. Його було вбито, але тепер стояв перед нею із здивованим обличчям. Коли вона прокинулася, то побачила, що цей чоловік стоїть біля її ліжка. Вона не злякалася, а просто вигнала його.
Від тієї миті мати й син відчули неймовірний спокій, їм здавалося, що в них виросли крила. Вони сміялися й раділи, як колись. Вони повернулися до церкви, щоб подякувати священикові. Він також зрадів, але чітко застеріг, щоб вони не впадали в ілюзії, а сконтактували зі священиком-екзорцистом одразу ж після повернення додому.
Вони почувалися настільки добре, що навіть не звернули уваги на це застереження, вважаючи його проявом надмірної обережности. Утім, повернувшись додому, проблеми розпочалися знову. Арміда хотіла повернутися до Лондона, але це було неможливо. Також вона подумувала про візит до психіятра, оскільки вважала, що з’їхала з глузду. Краще б вона цього не робила, оскільки лікар виявився обмеженим матеріялістом, який не зміг нічим їй допомогти.
Одна подруга розповіла їй про жінку, яку вважали «ясновидицею». Ця жінка подивилася на неї зі страхом і сказала, що ще ніколи не бачила такої кількости страждаючих душ, які когось переслідують. Вона порадила їй звернутися до церкви Антоністів (протестантів), де за неї помолилися б. Арміду там прийняли із зацікавленням і співчуттям. Результати молитви були позитивними, але полегшення не означало повного зцілення.
Шукаючи допомогу, Арміді здавалося, що хтось керує нею. Вона знайшла самозвану православну церкву, в якій молодий священик порадив їй спалювати трави раз на тиждень у той самий час. Вона дорого заплатила за цей візит, але згодом поверталася туди щотижня. Ціна постійно зростала, але зал очікування завжди був переповнений «клієнтами», тож вона повірила, що результати будуть позитивними. Коли Арміду запросили на недільну Службу Божу, вона познайомилася із власником цього «закладу»: нервовий чоловік, якого всі називали «монсеньйор», але який справляв негативне враження. Арміда вирішила, що цей шлях не для неї, хоча й зустріла тут багато осіб із подібними проблемами.
У той час родина зазнала ще більших нещасть. Фірма, яка проводила ремонти в їхньому будинку, виявилася організацією шахраїв із серйозними зв’язками в суді, тож подружжю довелося виплатити чималу компенсацію. Згодом чоловіка раптово звільнили після сорока років праці на одному місці. Арміду пограбували, а невдовзі вона зламала ногу. Це була серія бід, яка не пожаліла навіть домашніх тварин: канарки, за якими добре доглядали, померли всі в один день; кіт зник, а молодий і енергійний пес потрапив під машину. Навіть їхній син, який завжди прекрасно вчився, провалив іспити.
Нарешті вони віднайшли правильний шлях. Вони дізнались, що в єпархії є екзорцист, який діє за дорученням єпископа. Це був старенький і завалений роботою священик, який порекомендував їм свого молодшого друга екзорциста, який, дізнавшись деталі історії Арміди та її родини, одразу ж перейнявся цим випадком і почав діяти.
Під час першого екзорцизму Арміда відчувала поперемінно то холод, то жар, після чого їй почав докучати неймовірний сморід. Наприкінці вона відчула страшну втому, як це сталося і в Лондоні. Її син не мав особливої реакції на екзорцизм, окрім загальної втоми. Але незабаром у подружжі відновилися прекрасні взаємини: на зміну сваркам знову прийшли повага і любов. Продовжуючи екзорцизми, родина мала враження, що все зле закінчилось, навіть якщо їх не покидав страх, що все почнеться знову. Першим кроком було повне примирення із Господом, що повернуло відчуття миру та спокою, які несе Боже прощення. Згодом поступово обривалися всі можливі зв’язки з дияволом: це нагадувало поступове спадання ланцюгів, якими вони були сковані дотепер.
Тепер ця родина живе спокійно, насолоджуючись красою природи, прогулянками та музикою… Це все може здаватися банальним, але не для тих, хто це пережив на собі. Арміда дотепер безмежно вдячна всім тим, хто долучився до теперішнього добробуту: від англіканського священика до католицького екзорциста. Я описав її досвід, не уникаючи помилкових кроків, щоб це могло стати в нагоді тим, хто опиниться в подібній ситуації.