Від Старого Заповіту до Нового_2

Коли ж являється Христос – Син Людський – у Ньому цей феномен досягає абсолютного рівня, в якому Божественне і людське майже неможливо відрізнити. Перед нами єдина Особа, а не просто посланець, – хоча Христос часто казав про Себе як про Посланця. Пророків пекло слово Боже – Христос казав: «Я й Отець – Ми одне» (Ів. 10:30). Пророки ніколи так не казали: пророк Ісая, побачивши перед собою Боже видіння, казав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустийа очі мої бачили Царя, Господа Саваота» (Іс. 6:5).

У Христа ніколи не було свідомости гріха: «Я – Світло для світу» (Ів. 8:12), – каже Він. Цілком інша свідомість: це Пророк, який повністю ототожнився з Богом, Пророк, в якому людська свідомість і Божественне злилися в одну феноменальну особу, – лише така Особа могла створити світову релігію для мільярдів людей на багато століть. І, як слушно каже більшість християн, основне, що приносить нам Євангеліє, – це не нова доктрина, а найвище, величне поєднання Бога з людиною. Христос каже: «Я – дорога» (Ів. 14:6). «Передав Мені все Мій Отець» (Мт. 11:27). Він відкриває Бога через Себе, бо Він сам у Собі Його носить в абсолютному сенсі.

І тут уже може говорити лише віра. Коли люди Його побачили, чому вони пішли за Ним? Чи тому що Він сказав їм: «Любіть Бога?» Але так казали і Закон, і пророки, і Гілел. Бо Він сказав їм про Боже милосердя? Та ж про це писав і пророк Осія. Бо Він сказав їм про Царство Небесне? Але про Боже Царство говорили пророк Даниїл, апокрифи, всі апокаліптики. Всі чекали на це Царство. То що ж привабило? – Те, що Він творив чуда? Але в Ізраїлі чудотворці були також. Були і провісники: Євсей Менахем напророчив Іроду, що він стане царем, коли той був ще хлопчиком. Євсей Юда біля 100 року приваблював усіх тим, що він чудово пророкував. Був в Ізраїлі такий дар, і зараз він, напевно, не вимер. Але жоден із них не створив нічого схожого на християнство.

Унікальна, феноменальна сила присутности Бога в цій Людині створила християнство. Коли критики Євангелія кажуть, що там немає вчення про Божественне начало Христа, що це не Богочоловік, а просто пророк, вони позбавляють Євангеліє автентичности. Христос, Який проповідував би толстовство, ніколи не зміг би зробити те, що зробив.

Таку Особу, як Христос, не зміг би зобразити навіть геній, а Євангеліє написали чотири звичайні людини. І все ж, як свідчать всі, що об’єктивно читали Євангеліє, навіть у поганих перекладах, у застарілих перекладах відчутна сила Христа. Звідки? Чи всі чотири євангелиста – генії? Ні. Їхнє світло – це світло місяця, яке відбиває сонце. Була така Особа.

Мало того, як казав один із сучасних богословів, для нас Ісус не просто був собі, а Він є. І є не лише в пам’яті. Звершивши Своє діло на землі, Він долучається до Боголюбського дійства. Він утілює той самий Заповіт, про який пророкував Єремія, – Заповіт між Богом і людьми.

Таким чином, ми знову повертаємося до центрального пункту. Християнство – це одкровення Бога через Особу Христа. Ми пізнаємо це одкровення у внутрішньому досвіді, який ґрунтується на Євангелії. Чи є це відхиленням від юдейського монотеїзму, його зрадою, «паганізацією»[1] юдейства? Аж ніяк. Річ у тім, що задовго до християнської ери в юдейському богослов’ї виникла думка про іпостасі в Божестві. Руах Елогім (Дух Божий) і Хохма (Премудрість), і Мемра (арамейське поняття про Слово) – всі ці іпостасі Бога діяли як сам Бог. Якщо ви візьмете найдавніші пласти Біблії, ви знайдете там вислів Малеах Елогім – «Ангел Бога», який був водночас Богом. Є певне само розрізнення всередині Божества, є певні лики всередині – це не означає, що це боги. Це не означає, що Премудрість Божа, Слово Боже і Дух Божий – це окремі боги. А це лише атрибути Бога. Якщо ви уважно читатимете Приповідки Соломона, то ви побачите, що Премудрість каже про себе, що вона була присутня під час сотворения світу, що вона була художниця тощо. Божественним Теофаніям, Богоявленням властивий певний особистісний аспект – вони іпостастизуються.

Коли ми говоримо про дію Божого слова в Христі, то ми продовжуємо, поглиблюємо, розвиваємо віру Старого Заповіту в могутню дію слова Божого. Коли ми говоримо про Дух, що горить у вогненних язиках над апостолами, витає над Ісусом на Йордані, коли ми говоримо про Дух, Якого Ісус обіцяє послати Своїм учням, і посилає, щоб вони потім ішли у світ проповідувати, ми, як і раніше, говоримо про Бога, про той самий Руах, який творить світ, який піднімає мертві кістки (див. Єз. 37:7), будує народ. Ми поглиблюємо віру Старого Заповіту в Премудрість, коли разом із апостолом Павлом визнаємо Христа, Божу Премудрість (див. 1 Кор. 1:24). «Премудрість» – це переклад єврейського слова Хохма. «Логос» – слово, яке вжите у Євангелії від Івана – це переклад на грецьку (і, звичайно, поглиблення) чисто старозавітних понять. Таким чином, Тринітарне богослов’я закорінене в старозавітному богослов’ї і жодного стосунку до багатобожжя, поганства не має.


[1] Паганізація (від латинського paganus) – поганський. – Прим. ред.

Попередній запис

Від Старого Заповіту до Нового

Наступний запис

Віра і чуда