Я відвідую клініку для пацієнтів у Карвіллі. Двоє терапевтів, медсестра і д-р Бренд сидять у кріслах, розташованих навколо монітора. Вони всі разом проводять огляд трьох пацієнтів, що мають проблеми із здоров’ям.
Заходить перший пацієнт, гаваєць середнього віку на ім’я Лу (ім’я вигадане). Я помітив, що в Лу більше видимих деформацій, між в інших місцевих пацієнтів. Він приїхав до Карвілля з запущеним випадком прокази. У нього немає брів і вій, що надавало його обличчю оголеного, неврівноваженого вигляду. Оскільки він має паралізовані повіки, у нього постійно течуть сльози, і складається враження, що він постійно плаче.
Д-р Бренд вже розповів мені, що Лу по суті осліп. Осліп через відсутність болю: маленькі больові клітини на поверхні його ока припинили сигналізувати про подразнення і дискомфорт, які спонукають до кліпання оком, а оскільки його ослаблені повіки кліпали рідше, очі Лу поступово висохли. Попередження сліпоти в Карвіллі – це справжня проблема. Кілька пацієнтів втратили зір через такий простий факт, як вмивання обличчя, коли їхні руки не мали достатньо чутливості, аби застерегти про занадто гарячу воду.
На додаток до сліпоти Лу страждав від багатьох інших побічних ефектів прокази. Його ноги – це рівні обрубки без пальців всі десять пальців він втратив через випадкові пошкодження і наступне інфікування. Його руки вкриті глибокими тріщинами і товстими шрамами. Але головна проблема Лу, причина, через яку він сюди приїхав, здебільшого психологічна, а не фізична.
Лу відчуває, що між ним і рештою світу зачинені двері. Він не може бачити людей. Втративши більшу частину больової чутливості, він не відчуває, коли йому тиснуть руку, чи будь-які інші дотики людей. Останнє непошкоджене його відчуття – це слух, і саме це стало джерелом його страхів. Нові експериментальні ліки спричиняють у нього втрату слуху.
В нього тремтить голос. Лу розповідає групі, як сильно він любить свій автохарп. На ньому він може грати гавайські мелодії свого дитинства і згадувати про молодечі часи. Відданий Християнин, він співає на славу Богові, а інколи за власним бажанням грає псалми хвали для своєї церкви. Аби грати, Лу мусить приклеювати до невеликої ділянки на великому пальці, де він ще має деяке відчуття, гостру скалку. Цим єдиним чутливим місцем він міг розрізнити силу тиску, достатню для того, аби знати як правильно торкатися струн.
Але палець Лу не настільки чутливий, аби розрізнити небезпечний тиск. Години тренувань на автохарпі залишили на великому пальці мозолі, і тепер на цьому місці з’явилась виразка. Аж до тепер він не наважувався прийти в клініку. «Ви не можете знайти якийсь спосіб, щоб я міг продовжити грати, не пошкоджуючи руку?» – запитав він з сильним акцентом, майже благаючи лікарів.
Консиліум лікарів і педіатрів оглядав руку Лу на моніторі. Вони використовують термографію, процес, коли спеціальний пристрій визначає різні температурні ділянки рук і візуально проектує їх, як яскраві кольори. У прогнозуванні погоди супутниками теж застосовується ця технологія.
На термограмі рука Лу виглядає як суміш різнобарвних рідин, жовтого, яскраво червоного і проміжних між ними відтінків. Найхолодніші частини руки відображені зеленим чи синім. Яскраво червоний колір – це колір небезпеки, який вказує на інфекцію: кров припливає до цієї ділянки, піднімаючи температуру тіла. Жовтий вказує на надзвичайну небезпеку. Неважко помітити єдину найбільш чутливу ділянку на великому пальці Лу, оскільки постійне користування цим пальцем призвело до запалення, і тепер він виглядає як жовта крапка надмірно високої температури.
Термографія стала революційним методом лікування в Карвіллі, бо вона вперше запропонувала хоч якусь застережну систему для людей з втраченим відчуттям болю. На жаль, на відміну від природної больової системи, ця технологія виявляє небезпеку після стресового періоду, а не під час його. Особа із здоровою больовою системою звернулася б за лікуванням значно раніше. У великому пальці такої людини увесь день відчувалася б пульсація, голосно вимагаючи до себе уваги і відпочинку. Але Лу не мав такої переваги. Він ніколи не відчував, що й далі продовжує завдавати шкоди тій невеличкій інфікованій ділянці свого пальця.
Консиліум розробив рукавичку за розміром руки Лу, яка б трохи зменшила тиск при грі на автохарпі. Д-р Бренд виголосив сувору лекцію про те, наскільки потрібно Лу дати своєму пальцю трохи відпочити, про необхідність постійно носити рукавичку і доповідати про свій стан кожні кілька днів. Але як тільки Лу пішов, лікар-терапевт висловився досить песимістично. «Лу ненавидить рукавиці. Вони привертають увагу до його руки, і без сумніву, він не зможе так відчувати і управляти шпичкою, як раніше. Може він і спробує поносити її один день, але потім викине геть».
Лу вже уникає людей, припиняє контакти, тоді як його зір, слух і відчуття на дотик поступово втрачаються. Тепер і його остання любов, його самовираження через музику, також опинилась під загрозою. Він може повернутися в клініку через кілька тижнів, але ще з більшою інфекцією, яку спричинить незворотна травма його великого пальця. Але в Карвіллі лікування добровільне. Без примусу до дії з боку його власної больової системи, Лу може зробити дуже ризикований вибір проігнорувати застереження термографа.