Мені дуже подобається наведена нижче історія про одного виняткового чоловіка, який визнав Бога Господом свого життя. Певний професор семінарії поїхав разом з родиною на відпочинок у гори штату Теннессі. Дорогою зупинилися в невеличкому містечку в східній частині штату, щоб пообідати в місцевому ресторанчику. Сіли за столик і зробили замовлення.
Коли їм подали страви, вони помітили літнього чоловіка, який ходив між столиками й розмовляв з клієнтами. Професор скривився на саму думку про те, що чоловік може підійти й до них. Волів, щоб їх ніхто не турбував. Однак за якусь хвилю літній чоловік уже стояв біля їхнього столика.
– Що у вас чувати? – запитав. І, не чекаючи на відповідь, додав: – Ви, здається, не місцеві.
– Ні.
– Звідки ж ви? І ким працюєте?
– Ми приїхали з Оклахоми, а я – професор семінарії.
– Невже? Навчаєте пасторів виголошувати проповіді, так? Знаєте, я колись був знайомий з одним пастором, який так сильно вплинув на мене, що це назавжди змінило моє життя.
Було помітно, що ці спогади викликали в нього приємні почуття.
– Яким чином? – запитав професор, стараючись бути ввічливим, але водночас не перестаючи їсти.
– Що ж, я ціле життя живу на сході Теннессі. Це дуже маленька громада. Усі про всіх усе знають. Тож усім відомо, що я не знав свого батька. Я – байстрюк. І всюди, куди б я не подався, завжди був хтось, хто дошкуляв мені запитанням: «А хто твій батько?».
Подумавши хвильку, старший чоловік продовжив:
– Я все життя почувався гіршим від інших. Коли ми грали матч, батьки інших хлопців приходили вболівати за них, а мій – ні. На мої ігри приходили лише мама й бабуся. Я соромився цього. Коли тільки міг, сідав у кутку. Втікав від інших. Почувався гіршим, бо не мав батька.
Його очі налилися сльозами.
– Бабуся почала мене брати із собою до церкви. Ніколи не забуду цього. Я завжди уважно слухав, що говорив пастор. І от однієї неділі, коли пастор стояв біля дверей і вітався зі всіма, він потиснув мою долоню, нахилився й прошепотів мені щось на вухо.
Старший чоловік замовк і витер сльози, зовсім не соромлячись того, що плаче, а потім продовжив свою розповідь:
– Він прошепотів мені: «Синку, я знаю, хто твій батько. Це Бог. Він – найліпший Батько, якого лише можна мати. І не дозволь нікому переконати себе в протилежному».
Літній чоловік подивився професорові у вічі й сказав:
– Не можу цього пояснити, але того дня в мені щось наче зламалося. Мене осяяло світло. Я почав думати про Бога як про свого Батька. І знаєте що? Бог був до мене дуже добрий.
Після тих слів старший чоловік відійшов від нашого столика й вийшов з ресторанчика. Коли ми закінчили їсти, професор підійшов до каси й запитав:
– Чи Ви знаєте, ким був отой чоловік, який ходив рестораном і зі всіма розмовляв?
– О, так!
– Хто ж це? І чого він хотів? – допитувався професор, стараючись приховати свій сарказм.
– Ви не знаєте? – недовірливо запитав касир. – Адже це Бен Гупер, колишній губернатор штату Теннессі (1910-1914). Він зробив для цієї місцевости й цілого штату більше, ніж будь-хто інший. То справді незвичайна людина!
* *
Ось що відбувається, коли зрозумієш, що ти не п’ятий горобець. Не мусиш ціле життя соромитися того, що зробила твоя мати чи батько, або того, що вчинив сам. Хтось мав сказати Бенові Гуперові, що в Божих очах він становить неабияку цінність і що Бог є його небесним Батьком. Бен Гупер мусив зрозуміти, що хоча інші з погордою називають його байстрюком, це жодним чином не впливає на його вартість. Ба більше, Біблія каже, що Бог є батьком сиріт (Пс. 68:6).
Псалміст написав: «Бо мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене» (Пс. 27:10). Якщо Бог дозволив, щоб твій біологічний батько пішов геть, можливо, Він просто знав, що в протилежному разі ти не зміг би реалізувати у своєму житті Його плану. Визнавши Христа Господом свого життя, зазнаєш тієї самої любови й турботи, яку пізнав Бен Гупер.
Того дня пасторові Бена Гупера було відомо, що розмовляє з малим хлопцем, який страждає, однак повинен знати, ким є його батько. Мав довідатися, що Бог – найліпший Батько, якого лише можемо мати. Бог показав Бенові Гуперові, як сильно любить його, яку велику цінність становить для Нього, якою особливою людиною є. Цей хлопець не був жодним п’ятим горобцем. Мав для свого Отця велику вартість. І завдяки цьому досягнув того, що запланував для нього Бог, і став благословенням для тисяч людей.
Тобі не слід боятися самотности, бо ти ніколи не є сам. І не треба боятися стосунків з людьми, бо Бог дарує тобі благодать любити інших і прощати їм. Він учить тебе, як виявляти милосердя та втішатися Його любов’ю і єдністю з Ним.
Можливо, почуваєшся як п’ятий горобець, якого продають за кілька шагів. Життя настромило тебе на паличку й спекло над вогнем. Тобі здається, що не маєш жодної цінности. Усе це – обман диявола. У Божій ікономії не існує жодних п’ятих горобців. Він любить тебе й має план для твого життя. Бог приготував для тебе місце на світі й мету, яка дасть тобі змогу реалізувати себе й досягти в житті щастя.
Мусиш лише відповісти на запитання: «Він – твій Господь чи талісман? Чи саме Він сидить на троні твого серця?». І тільки прояснивши для себе цю ситуацію, зрозумієш Його любов і почнеш почуватися вільним від страху бути відкинутим і залишитися самотнім.
Цілу теорію викорінення страху Ісус побудував на основі вартости одного горобця. І сказав: «Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!» (Лк. 12:7). Якщо хочеш попросити Бога звільнити тебе від страху бути відкинутим і залишитися самотнім, а також від почуття сорому, прокажи разом зі мною цю молитву:
Любий Господи Ісусе, хочу, щоб Ти став Господом мого життя. Прагну підпорядкуватися Твоєму пануванню та зрозуміти Твій задум щодо мого життя. В ім’я Ісуса не коритимусь більше страхові бути відкинутим і залишитися самотнім. Заявляю також, що, як дитя Боже, я вільний від сорому. І дякую Тобі, Господи, за те, що Твоя сила діє в моєму житті, даючи мені надію та майбутнє. Дякую Тобі за стосунки, які Ти для мене приготував. Ти сам подбаєш, щоб я мав таку сім’ю й друзів, яких потребую. Визнаю, що ніколи не буду самотній, бо Ти завжди зі мною. І Твоя любов звільняє мене від страху й сорому. Дякую Тобі, Ісусе. Люблю Тебе.