Він знає все

Біблія вчить, що Бог є всезнаючий – тобто Він має абсолютне знання, – але там не сказано, що Бог є розумний. Біблія також не каже про Його дотепність. У Біблії навіть не сказано, що Він геній. Ці вирази описують людей, які сильно обмежені часом і простором.

Насправді в Біблії йдеться про те, що Бог знає все. Жодне питання не може збентежити Його. Жодна дилема не може спантеличити Його. Жодна подія не може здивувати Його. Він має вічне, велике, всеосяжне й абсолютно досконале знання.

Ніщо не є новиною для Бога.

Це знання простягається навіть далі, ніж сьогоднішні події. Бог знає, як усе працює. Тільки подумайте. Він знає абсолютно всі таємниці біології, фізіології, зоології, хімії, психології, геології, фізики, медицини та генетики. Він знає «небес закони», так само як призначення і курс сонця, місяця та хмар[1].

І на відміну від будь-чого, це Боже знання не обмежене часом. Він бачить наше майбутнє так само чітко, як і наше минуле. Ким ми будемо через п’ятдесят років, є не менш відомим для Бога, ніж ким ми були десять років тому.

Бог знає не лише, чому і як усе працює, а й щохвилинні деталі щоденного існування. На відміну від комп’ютера, Він не має жодних проблем із пам’яттю, коли потрібно постійно щось стирати з метою отримання місця для запису нової інформації. Крім того, що Він знає все про місяць та зорі, жодна пташка на землю не впаде без Його волі[2]. Він знає навіть найменші дрібниці, такі, як скільки у вас волосся на голові[3]. У Посланні до Євреїв (4:13) це описано так: «Все наге та відкрите перед очима Його…».

Отже, те, що є правдивим для природи, виконується і у вашому випадку. Жодні ваші мотив, думка, дія чи слово не може вислизнути і втекти від абсолютної Божої уваги.

Коли ми змагалися за потрапляння до баскетбольної команди і часом здійснювали перехват м’яча чи перетримували його, то найперше дивилися на очі тренера. Інколи ми припускалися помилки, через яку ставало соромно. Однак часом ми сердилися, бо тренер не помітив нашого успіху.

Бог би так вчинити не міг. І краса цієї правди є такою вражаючою, що вона приголомшила одного з найяскравіших авторів Святого Письма (Книги Псалмів), чоловіка, який жив три тисячі років тому і знав того самого Бога, Якого я знаю і Якого Ви, напевно, шукаєте: самого царя Давида.

Вражений

Хоча багато Псалмів починаються із заклику «Хваліте Господа», «Благословіте Господа» чи «Радуйтеся у Господі», у Псалмі 139 знання Давида про Боже всевідання є настільки вражаючими, що він спромігся лише здивовано прошепотіти: «Господи».

Ще на початку Давид ніби визнає те, що слова не здатні передати навіть найменшої сили цієї правди. Його «Господи» є невербальним знизуванням плечима: «Як мені виразити це?» Давид міг радіти цій силі Божій, він міг прославляти Божу красу, захоплюватися Божою підтримкою, але коли дійшло до того, що Бог забажав пізнати Давида більш близько і зсередини і ззовні (це той вид близькости, якого прагне кожен із нас, але байдужіє, коли стосунки за стосунками розриваються), коли дійшло до такого хвилюючого моменту, Давиду забракло слів. Великий воїн зазнав поразки. Ліричний поет онімів. Величний цар втратив самовладання. Він приголомшений.

«Господи».

Тут немає барвистої мови. Жодних складних метафор. Тут достатньо лише прямого опису дивовижно могутньої правди, бо її немає з чим порівняти. Правда сама по собі здається надто чудовою для передачі словами, тому Давид просто каже: «Господи, випробував Ти мене та й пізнав».

Давида найбільше вразило проникливе розуміння того, що Боже всевідання ґрунтується і спеціялізується на знанні саме його. Так, Бог розуміє заплутані таємниці атома і складні зв’язки нашої планетарної системи, але все це марніє порівняно з Давидовим усвідомленням того, що Бог знає його. «Господи, випробував Ти мене та й пізнав».

Це знання поширюється навіть на банальні дрібниці нашого повсякденного життя, такі як сидіння і вставання: «Ти знаєш сидіння моє та вставання моє»[4]. Бог не пропускає цього. Його цікавить це. Покладіть ногу на ногу, і Бог помітить це, тому що ми є об’єктом Його знання.

«Думку мою розумієш здалека». Бог знає всі наші думки. Всі наші нічні роздумування, кожну продуману стратегію, кожен наш час поклоніння, кожен добрий вчинок. Бог бачить усе це. Нам не потрібно дивитися за бокову лінію, щоб побачити, чи Бог дивиться на нас чи Його очі спрямовані на щось інше. Вони завжди спрямовані на нас, і Бог ніколи не моргає. Ви ніколи не чули, що Бог чогось не знає.

У Псалмі 139:3 Давид визнає, що Бог іде слідом за нами: «Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш». Бог знає наш маршрут ще до того, як ми його обрали. Жодна наша подорож не залишилася поза Його увагою. Якщо ми на вершині Сірс-Тауер (хмарочос у США, 110 поверхів, висота – 443 м) чи серед натовпу людей у нью-йоркському метро, Бог продовжує дивитися за нами.

Бог також знає кожне наше слово: «Бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (вірш 4). Навіть перш ніж ми щось скажемо, Бог знає наперед наші слова і почуття, якими ми тоді керувалися. Задумайтеся над цим – Бог контролює наш емоційний стан! Бог відчуває, коли зростає злість, Він помічає, коли нас охоплює страх, і бачить, як послаблюється довіра. Погане чи добре, Бог бачить усе.

Але що дивовижніше, Давид вказує: Бог знає, що нам потрібно. У 5 вірші він говорить: «Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав». Це ідеальний вид захисту, коли відомі всі наші потреби. Якщо я спраглий, Бог знає про це. Якщо мені самотньо, Бог відчуває це. Він не схожий на переможця лотереї, який уникає своїх друзів у той момент, коли їм найбільше потрібна допомога. Навпаки, у розпалі моїх потреб «руку Свою надо мною поклав». Як Вам подобається це? Бог, Який обіцяє бути поряд ще до виникнення потреби!

А зараз, гадаю, Давид є настільки приголомшеним, що змушений відкласти перо. Його рука тремтить, на очах сльози, а душа розривається. Зрештою, він спромігся написати 6 вірш: «Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю!»

«Якби я написав ще щось, – здається, саме це каже собі Давид, – то це було б богохульством. Я не можу передати словами, що я відчуваю через стосунки з Богом, Який так добре знає усе моє життя. Це надто дивовижно для мене».

Найбільший ізраїльський завойовник визнає поразку. «Я краще відкладу ручку, зніму взуття і смиренно постою на святій землі».

Інколи я відчуваю те саме. А ви? Чи хотіли б почуватися так само? Для цього потрібні поклоніння, покора і любов. Саме це було в Давида. Поклоніння. Його розхвилювала ця підбадьорлива правда, яку, я сподіваюся, кожен читач цієї книги усвідомить. Якщо я є об’єктом такого уважного спостереження, то є лише один висновок, який я можу зробити: Я є важливим для Бога. І Бог, Який виявляє таку сильну турботу, є Богом, Якого я шукаю.

Цей Бог не спостерігає за деревами так, як за мною. Він не надто переймається камінням чи кущами. Він глибоко зацікавлений мною, бо Його хвилює, хто я.

Ця думка повинна спонукати нас стати на коліна.

Одного разу в неділю після богослуження мене зупинила жінка. Вже на початку розмови вона втратила самовладання, не втрималася й обняла мене. «Не припиняйте говорити про нашу важливість для Бога, бо це змінило моє життя».

«Звичайно, – сказав я, – бо це змінило також моє життя і все ще змінює його сьогодні».


[1] Див. Йов 38:33, Псалом 104:19, Йов 37:16

[2] Див. Матвія 10:29

[3] Див. Матвія 10:30

[4] Псалом 139:2

Попередній запис

Відбір у команду

Наступний запис

Погана новина: Він знає наші секрети