У той час, як Давид приголомшений думкою про Боже всевідання, я знаю, що дехто з Вас трішки заметушився на своєму сидінні. Можливо, це комірець видається Вам тіснуватим і Вас, імовірно, цікавить, хто збільшив рівень опалення.
Звідки я знаю?
Я відчув те саме.
Розумієте, якщо я усвідомив: Бог знає про мене все, – то я повинен визнати й інше: інколи така увага є трішки змішаним благословенням. Доброю новиною є те, що Він справді турбується про мене, якщо хоче пізнати настільки. Натомість є і погана новина: якщо Він так добре знає всі мої дії, то це означає, що Він добре знає і мої гріхи.
А це вже лякає.
Коли хлопчиком я виростав у Мічигані, компанія мого батька купила ферму неподалік Каламазу. Кожного дня я чекав на повернення батька з роботи і тільки-но помічав автомобіль, мчав, щоб привітатися. Причому я стояв так близько до дверцят автомобіля, що батько не міг їх відкрити, не стукнувши мене. Після відчинення дверцят я благав: «Батьку, дозволь мені приїхати на велосипеді зі школи до ферми і повчитися в тебе водити трактор. Будь ласка!»
Найбільше я хотів культивувати і боронувати поле трактором. Найбільшим блаженством для мене було сісти в трактор, завести двигун і їздити полем аж до заходу сонця.
«Ти ще маленький, хіба не так?» – відповідав мій батько.
«Татусю, я знаю, що зможу зробити це. Дай мені шанс, будь ласка!»
Зрештою, батько погодився зустрітися зі мною на фермі. Батько пояснив, як завести мотор, показав зчеплення і коробку передач, як ввімкнути устаткування і працювати з гідравлікою.
Я не міг дочекатися. Цей трактор був для мене уособленням найбільшого щастя, і незабаром я водитиму машину.
Після першого уроку батько повів мене до газового насосу. «Одне головне правило – і ніколи його не порушуй – не заправляй газу в гарячий трактор. Коли газ закінчився і тобі потрібно дозаправитися, принеси газовий балон до насосу і закрий його. Тоді погуляй, поспи на сіні, роби, що хочеш, але ніколи не заправляй газу в гарячий трактор. Він може загорітися».
«Без проблем», – погодився я, кивнувши головою. З моїми приватними уроками було покінчено, і я поринув у сільські пригоди.
Тижнями я застрибував на свій велосипед після уроків і мчав на ферму, прагнучи поводити трактор. Я отримував величезне задоволення, культивуючи і боронуючи поле. І навіть навчився вимикати устаткування наприкінці дня, розганяти трактор, а тоді тиснути на гальма так, щоб трактор декілька раз закрутило. Брат із гордістю показав мені, як давати газ, а потім різко витискати зчеплення так, щоб передні шини відривалися від землі. Кращого життя, ніж це, просто не існувало!
Одного дня я закінчував польові роботи, та, коли подивився на датчик пального, то помітив, що газу практично немає. Я прагнув закінчити і бачити, як батько мною пишається. Однак, якби я чекав на остигання трактора, щоб заправити його, то нічого би не встиг. Я попрямував до газового насосу, зігнорувавши батькове попередження: «Ніколи не заправляй розігрітого трактора».
«Він ніколи не дізнається», – подумав я. Насправді, щоб швидше рушити, я навіть не заглушив трактора! Натомість я піднявся на невелику драбину і почав заправляти бак, розміщений саме над гарячим мотором.
А тоді сталася катастрофа. Моя нога послизнулася на драбині. Газ розлився над мотором, і раптом із трактора спалахнув вогонь та цей спалах штовхнув мене назад. Я впав на землю, шокований і наляканий накоєним. Я піднявся і з жахом спостерігав, як полум’я поглинало трактор, а згодом на моїх очах розплавилися шини.
«Я покійник», – сказав я собі.
Дорога додому видавалася настільки довгою, ніби була п’ятсот миль завдовжки. Я з пересторогою подивився на під’їзну доріжку і заспокоєно видихнув, коли не помітив там батькового автомобіля. У будинку я трохи розпитав про батька і з’ясував, що його не буде декілька днів.
Спочатку спало на думку, що я найщасливіша дитина в Мічигані. Але за деякий час очікування стало просто нестерпним. «Мені потрібно буде розповісти все, коли батько повернеться додому», – повсякчас роздумував я, і очікуване мною покарання здавалося з часом все гіршим і гіршим.
Нарешті батько повернувся, але страх настільки посилився, що я не зміг сказати нічого. Раніше я не міг говорити ні про що, окрім того дурного трактора, а зараз не міг видавити з себе ні слова.
Зрештою, я вирішив поставитися до цієї проблеми дипломатично, ігноруючи її. «Я почекаю, доки батько сам не порушить цього питання, – подумав я. – Хто знає. Можливо, він ніколи ні про що не довідається».
За декілька днів після вечері батько витягнув із холодильника відерце морозива. Почав ділити його на нас. Дав два черпачки мамі, по два черпачки – братові та сестрам, і тоді дійшла черга до мене.
Один черпачок.
Я подивився на батька і подумав: «Він обділив мене… Він знає!»
Коли я їв морозиво, то відчув появу краплинок поту на чолі. «Мені слід розповісти батькові, – подумав я. – У будь-якому разі він уже все знає. Кожна хвилина мого приховування є нічим іншим, як зрадою».
Після того закінчення десерту я одразу пішов до вітальні. «Тату, я підпалив його. Я заправляв газовий балон, не вимкнувши мотора, і спалив шини. Якщо ти захочеш, щоб решту свого життя я відшкодовував витрати на трактор, я робитиму це. І обіцяю, що більше такого не повториться».
«Підійди сюди, сину».
Я повільно підійшов до батька, і він ніжно обійняв мене. «Я давав ці поради, тому що боявся за тебе. Наступного разу краще прислухайся до мене, гаразд? А зараз не турбуйся через це. Трактор був застрахований, і ми вже його замінили. Все добре. У понеділок приїжджай і берися до роботи».
Коли я вийшов із цієї кімнати, я по-новому зрозумів, що таке визнання провин і прощення. Дехто з Вас робить речі, які Богу не подобаються. Ви винні. Ви знаєте, що засмутили Бога, порушивши те, чого навчає нас Господь на сторінках Писання. Можливо, Ви єдина людина на землі, яка знає про цей гріх, але дозвольте повідомити новину, що є одночасно і хорошою і заспокійливою.
Вам не потрібно проводити тривожні ночі, гадаючи, коли Бог дізнається. Він уже знає. Ви можете вдавати, що Він нічого не знає, але це не так. Навіть не намагайтеся приховувати обман.
Це зайве. Він усе знає.
«Гаразд, – можете сказати Ви, – тоді, що Бог хоче від мене?»
Лише, щоб Ви припинили приховувати брехню. Зізнайтеся і пообіцяйте змінитися. Він не засуджуватиме Вас; Він просто хоче звільнити від провини, якою Ви переймаєтеся, і спрямувати Вас на новий курс. Оскільки Він усе і так знає, то що Вас стримує від щирого зізнання у своєму гріху і прохання про прощення?
Декому з Вас слід просто піти до вітальні, як зробив це я, і сказати: «Тату, я підпалив його. Я справді зробив це», а тоді чекати на Його відповідь.
Дехто буде приголомшеним, тому що побачить, що, знаючи всі ваші гріхи, Він усе ще любить Вас. Його відповідь не дуже відрізнятиметься від відповіді мого батька: «Все гаразд. Почни все по-новому, а я тобі допоможу».
Це те, що Бог говорить мені. Це добра новина.
Є більше добрих новин, які стосуються Божого всевідання: Він не лише знає про всі ваші гріхи, а й про всі ваші шрами. Інакше кажучи, Він не лише знає, що зробили Ви, а й що зробили стосовно Вас.