ВІСІМ ПОГАНИХ ДУМОК_2

Чи можна намагатися перевищити чийсь успіх?

Не можна заперечувати, що життя в сучасному суспільстві є безнастанним змаганням задля підвищення свого професійного, економічного, спортивного чи якогось іншого рівня. Важливо, щоб усе це відбувалося чесно, без змішаної з обуренням антипатії до інших. Коли ж ідеться про змагання в тому, хто більше здобуде духовних дібр, то в цьому немає нічого поганого. Так, про св. Антонія кажуть, що він поступався всім у всьому і тільки в чеснотах прагнув усіх перевищити. Одначе, щоб змагання не зійшло нанівець, прагнути треба до справжніх, непідробних чеснот.

Гнів

Гнів бере початок із відчуття відрази до чогось, що насправді чи лишень в уяві постає як перепона на нашому шляху. У нас тут-таки з’являється бажання цю перепону усунути, і виникають ідеї, як це зробити. Так народжується гнів, який може бути справедливим і несправедливим.

Який гнів може вважатися справедливим?

Єдиною справжньою перепоною для добра є зло. Тож можна і треба розпалювати в собі гнів супроти зла. Проте це зло має бути справжнім, а не уявним. Отже, ми повинні в повному значенні слова будити в собі гнів супроти гріха, супроти диявола, супроти поганих думок. Гнів є виправданим тільки тоді, коли призводить до добра, до поразки зла, і приносить ближньому користь, а не завдає шкоди. Образом праведного гніву є, як ми вже зазначали вище, Христос, Який виганяє торговців із храму (див. Мр. 11:15 і наст.; Ів. 2:14 і наст.). Гнів не повинен переходити певні межі, він має бути контрольованим і помірним.

Який гнів уважається несправедливим?

Почуття невдоволення часто породжує ненависть і прагнення помсти. Тішимось, коли бачимо, що наш “недруг” потрапив у біду, принижуємо його словами і наговорюємо на нього. Потім переходимо до дій. Вельми часто гнів виявляється вибухом почуттів, сильніших за здоровий глузд. Тоді, за словами св. Івана Ліствичника, людина з власної волі перетворюється на божевільного, на епілептика. З нею неможливо говорити, доки спалах гніву не мине. Найкраще, що можна зробити в такому разі, це порадити їй “глибоко дихати”, “порахувати до десяти”, “нарубати дрів, але не на голові в іншого”.

Набагато небезпечнішим є гнів, що залишається в душі після того, як спалах почуттів уже минув. Тоді людина починає холоднокровно розмірковувати про помсту, відмовляючись простити винному. На переконання св. Григорія Ниського, той, хто так поводиться, відокремлюється від Божого Царства. Він не отримає прощення, бо сам не прощає іншим; Бог не заступиться за таку людину, бо вона хоче вершити справедливість сама.

Як подолати спалах гніву?

У “Житіях” святих із пустелі розповідається, як було зцілено одного дуже запального чоловіка. Йому звеліли повторювати таку молитву: “Дякуємо Тобі, Господи, за те, що Ти нам не потрібен, бо ми самі забезпечуємо справедливість”. Св. Доротей порівнює сердиту людину з собакою, яка кусає камінь, не помічаючи у своїй сліпоті того, хто його кинув. Тому слід завжди прагнути дотримуватися здорового глузду.

Гнівайтеся, та не грішіть” – читаємо слова апостола Павла (Еф. 4:26). Апостол народів відзначався вибуховим темпераментом. Із власного досвіду йому було відомо, до чого може призвести спалах гніву, коли зненацька сходяться разом зло, нечесність, складні обставини. Такий поштовх, одначе, не повинен довести нас до гріха; спроби подолати одне зло за допомогою іншого ще нікому не принесли добра. Апостол Павло встановлює час, до якого слід набратися розважливости і заспокоїтися – це захід сонця: “Сонце нехай не заходить у вашому гніві” (Еф. 4:26). Гнів остаточно зцілюється протилежними чеснотами: м’якістю, терпеливістю, вірою в провидіння.

Лінивство

Грецький термін акедія має ширше значення, ніж його латинський відповідник, піґріція. Він позначає загальний стан відрази, втоми, байдужости, “млявости”. Ще такий стан називають “заразою, що нищить опівдні” (див. Пс. 91:6): вона нападає на ченця ополудні, коли минає запал, бажання працювати. Справді, ченці зазвичай піднімалися спозаранку, тому біля полудня вони починали відчувати втому. Якщо говорити алегоріями, то це правило стосується і “полудня життя”, коли потроху зникає властивий молодим рокам ентузіязм. Євагрій переконаний, що це “надзвичайно небезпечний демон”, позаяк той, кого спіткало розчарування, і ледачий не мають бажання опиратися, тож легко стають жертвами підступів ворога.

Духовне лінивство

Так латинські автори називають лінощі. Людовико да Понте нараховує дев’ять проявів ліні: 1) надмірний страх перед перешкодами, які можуть зустрітися попереду; 2) відраза до всього, що потребує зусиль; 3) недбалість у дотриманні заповідей, порядку, правил; 4) несталість у добрі, у дотриманні намірів; 5) нездатність опиратися спокусам; 6) відраза до тих, хто відзначається ревністю і викликає неприязнь своєю сумлінністю та дотриманням правил; 7) марнування дорогоцінного часу; 8) свобода, що в основному зводиться до почуттів, цікавости, задоволення, яке приносять розваги і можливість користуватися всім; 9) занедбання основних обов’язків, які випливають із певного стану, неувага до кінцевої мети та релігійних мотивів у поведінці.

Млявість

За словами св. Бернарда, “млявість” є “тінню смерти”; млява людина подібна до недоглянутої лози, до хати без дверей і вікон. Млявість позбавляє людину духовної радости, загострює почуття втоми від повсякденних зусиль і водночас применшує їхні здобутки. Вона, мов черв’як, виїдає серцевину основних чеснот, хоч ззовні вони можуть виглядати такими, як завжди. Лінивий закопує свої таланти в землю (див. Мт. 25:25 і наст.). Він не прагне бути ні надто добрим, ні надто поганим, тому власне його стосуються такі слова: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…” (Об. 3:15-16).

Попередній запис

5. ВІСІМ ПОГАНИХ ДУМОК

Наступний запис

ВІСІМ ПОГАНИХ ДУМОК_3