ГНІВ І ЛЮТЬ – ОПАНУВАТИ, А НЕ ВІДДАТИСЬ У ПОЛОН

Гнів – це проста емоційна реакція і одна з форм агресії. Агресія притаманна усім людям і є важливою життєвою енергією. Спочатку в ній немає нічого негативного, бо це перше прагнення знайти правильне відношення між близькістю та дистанцією. Якщо я реагую агресивно, то це ознака того, що хтось переступив мої межі. У цьому випадку агресія спонукає захищати свої межі. Усе ж гнів – це дуже сильна емоція. Він охоплює мене, коли хтось порушує мої межі. До того ж, людина здатна вбити того, хто її розізлить. Таке бачимо в Ілліяді великого грецького поета Гомера: герой Ахілл шаленіє від злости на Гектора, який вбиває його друга Патрокла. Гнів робить героя шаленим і дає йому нелюдську силу.

Близьким почуттям до гніву є лють – також сильна людська емоція. Однак психологія називає лють «примітивним афектом». Лють сліпа, вибухова та неконтрольована. Вона може спрямувати агресію навіть проти неживих предметів. Дитина люто б’є кут стола, до якого щойно вдарилася. На противагу цій емоції, гнів може бути спрямований лише проти людини, він спонукає нас до дій проти особи, яка нас розгнівала. Однак гнів може дуже сильно опанувати людиною, і спонукає переступати будь-яку міру, щоб надмірно покарати свого винуватця, іноді навіть смертю.

Біблія говорить про «святий гнів». Бог розгнівався, що людина відступила від Нього і впала в гріх. Це почуття притаманне й Ісусові. Взявши в руки бич, Він розгнівано й обурено проганяє торговців із храму, можна сказати, що викидає їх геть. Ця подія пригадує учням слова з Псалма 69: «Ревність до дому Твого з’їдає Мене!» (див. Ів. 2:17). Інший випадок розповідає про те, як Ісус оздоровив сухорукого в суботу. Фарисеї хотіли Його звинуватити в цьому, а Він поглянув «із гнівом на них, засмучений закам’янілістю їхніх сердець» (Мр. 3:5). Ісус не кричить, не вибухає, не дозволяє, щоб гнів Його розірвав на шматки. Саме гнів стає тією силою, яка допомагає протистояти фарисеям, не заразитися від них «закам’янілістю серця» і не керуватися у своїй поведінці. Злість виступила тією силою, яка допомагає вчинити правильно: Ісус сказав до сухорукого: «Простягни свою руку!» (Мр. 3:5). Гнів тут є емоцією, яку Ісус знайомить із власною божественною силою.

Гнів робить людину шаленою і штовхає її до вчинків, про які вона пізніше шкодуватиме. Це сильна емоція, здатна затемнити розум і взагалі його вимкнути. Ось тоді вона шкодить не тільки нашим опонентам, тобто людям, які в страшній злості викрикують страшні слова, або ж беруть до рук зброю, використовують стріли та кулі, а й нам самим. Вона шкодить нам, бо ми робимо речі, які суперечать здоровому глузду. Гнів, який відчуває Ісус, допомагає Йому дистанціюватись від фарисеїв і все-таки зробити те, що Він вважав за потрібне. І ми можемо цього навчитися: якщо відчуваємо в собі сильний гнів, то це означає, що хтось переступив наші межі. Тут ми повинні не тільки витісняти свій гнів, а й не дозволити йому керувати нами і щоб він не позбавив нас здорового глузду. Окрім того гнів є ознакою того, що ми повинні належно керувати силою своєї агресії. Ось, що варто зробити: укріпити свої межі й відправити іншого за його межі. Певна річ, це варто робити відкрито та свобідно. Гнів має стати джерелом, з якого ми будемо черпати, а не неконтрольованою емоцією, яка здатна нас роздратувати. Використовувати гнів для сильних вчинків – це щось докорінно інше, аніж дозволити йому опанувати й керувати нами. Лише тоді наш гнів може стати святим і корисним для інших. Ісус подав нам чудовий приклад як поводитися зі своїм гнівом: ми повинні перетворити його на силу, яка охороняє життя і бореться за нього.

Попередній запис

РАДІСНЕ ПЕРЕДЧУТТЯ – ВІДКРИВАННЯ СЕРЦЯ

Наступний запис

ВПЕВНЕНІСТЬ – ДОВІРА З НАДІЄЮ В ПАРІ