Гомосексуалізм і шлюб (закінчення)

В очах Бога шлюб має бути знаком любові Христа до Його Нареченої – Церкви (див. Еф. 5). Як сьогодні добре знає молодь, шлюби досить часто розриваються. Нове визначення шлюбу сприятиме подальшій плутанині й буде спрямоване проти цього знаку Божої любові (вільної, всеохопної, вірної, яка дарує життя).

Ще однією темою, над якою слід замислитися, є питання дітей та їхнього добра. Той, хто позитивно ставиться до одностатевих шлюбів, обов’язково потребуватиме й схвалення генної інженерії дітей без матері та батька. До того ж одностатеві пари хочуть мати дітей з їхнього власного біологічного матеріалу. І через це використовують технології запліднення in vitro, штучного осіменіння та сурогатного материнства.

Свідоме створення дітей без матері чи без батька – соціальний експеримент, який наочно виявляє брак турботи про дитину. Підтримувати його – все одно, що сказати дитині: «Твоя біологічна мама не турбуватиметься про тебе краще, ніж партнер твого батька». Звичайно, не завжди дитина виростає з обома біологічними батьками. Деякі діти потребують усиновлення. Проте мами не можна замінити двома татами чи навіть двома сотнями татусів! Спитай тих, хто втратив матір через розлучення або смерть. Так само й тата неможливо замінити мамами. Обидва унікальні й неповторні.

Один чоловік, якого виростили дві мами, так розповідає про своє життя: «Я усвідомив це в дуже ранньому віці. Я жив за відсутності батька, відчуваючи це, як ампутацію»[1]. І в цьому він не один. Одна відома лесбійська знаменитість усиновила хлопця. Якось її запитали, що вона робитиме, якщо хлопчик захоче мати тата. Вона розповіла, що, коли йому було шість років, він сказав: «Я хочу тата». Її відповідь була такою: «Якщо ти хочеш тата, то я не буду твоєю мамою, бо я з тих мам, які живуть з іншими мамами. Це такою мама народилася». Хлопчик відповів: «Гаразд, тоді я буду з тобою»[2]. Син був змушений відчувати, що коли він хоче мати батька, то цим самим відкидає її. Вона також похвалилася, що тепер її син знає про «різні типи людей; що він виріс в іншому жіночому животику, а Бог зазирнув усередину, побачив, що це неправильно, і Бог приніс його до мене». Іншими словами, це Бог не хотів, щоб у хлопця був тато, а тому втрутився й виправив цю помилку. Інша історія про хлопчика, усиновленого гей-парою, була опублікована в «The American Journal of Orthopsychiatry». У статті «Відтворення мами» йдеться про те, як один із татусів наймав нянечок, аби опікувалися дитиною, та виганяв їх, коли бачив, що хлопчик занадто прив’язується до них. Так повторилося три рази, і малюкові в його чотири рочки довелося познайомитися з психотерапевтом, бо він хотів «купити» собі маму[3].

Одностатеві батьки, поза сумнівом, піклуються про своїх дітей. Вони підтримують їх під час вистав у дитячих садочках, потішають їх, коли їм сумно, багато чим жертвують заради них. Як і батьки-одинаки, як і прийомні батьки, як усиновлювачі. Але ніщо не може змінити того факту, що дітям краще живеться з рідними мамою й татом. Тому складається враження, що одностатеві шлюби підтримують лише ті, хто це заперечує.

Якщо необхідність співдії чоловіка та жінки для створення дітей закладена біологічно, то чому нам не вірити в те, що обоє батьків також однаково необхідні для правильного розвитку цих дітей як людських особистостей?

І хоча такий стан речей уважався нормальним та очевидним у цілому світі впродовж тисяч років, деякі сучасні соціологи спробували довести, що одностатеві батьки так само здатні виростити щасливих дітей, як і справжні – біологічні. Проте поміркуймо над такими фактами: якщо дівчина росла без батька, вона наражається на вищий ризик зазнати сексуального насильства й отримати досвід позашлюбної вагітності. А хлопець, що виріс без батька, більше ризикує вплутатися в кримінал і потрапити до в’язниці[4]. Нещодавно проведене широкомасштабне дослідження показало, що дітям, яких виростили одностатеві пари, загалом живеться аж ніяк не легше, ніж тим, яких виховували одружені біологічні батьки[5].

Деякі активісти гомосексуального руху заперечують ці дослідження, говорячи, що інші дослідження свідчать про протилежне. Вони забувають про те, чого їхні висновки пояснити не спроможні: задовго до початку дебатів про гомосексуальні шлюби десятки ґрунтовних досліджень показали, що дітям краще з їхніми біологічними батьками, ніж у будь-якому іншому оточенні (прийомні батьки, самотні батьки, гетеросексуальні пари, які живуть разом без шлюбу). Чи слід очікувати від одностатевих союзів, що саме в них діти матимуть таку батьківську турботу, якою їх не можуть оточити навіть звичайні прийомні батьки? Більше того, якщо двоє татусів здатні виростити дитину так само добре, як одна мати та один батько, то чому один батько та дві матері не зможуть виростити дитину краще за всіх?

Багато людей, які мають гомосексуальні бажання, також хочуть стати батьками й матерями. Це їхнє бажання є здоровим, добрим і зрозумілим. Проте, зрештою, право дитини на життя з її татом та мамою має пріоритет перед чиїмсь бажанням мати дитину. Скажу простіше: право дитини мусить бути вищим від прав на дитину.

Усі ці питання є дуже емоційними, та через них часто спалахують запеклі суперечки. Ті ж, хто виступає на захист одностатевих шлюбів, проголошують, що інші мусять навчитися цінувати різноманітність і бути більш толерантними. Але самі вони зовсім не мають толерантності до традиційного шлюбу й тих, хто в нього вірить.

Законодавство багатьох країн у наш час скеровується проти тих, хто не згоден з альтернативним стилем життя, а в медійному просторі одностатеві шлюби подають з погляду прав людини, так само, як шлюби між представниками різних рас. Проте якщо віру в традиційний шлюб прирівнювати до расизму, то й тих, хто їх підтримує, неважко виставити расистами. Тоді їх можна буде зневажати й принижувати як недолугих фанатиків-ненависників.

Молоді люди особливо остерігаються соціальної ізоляції та цькування, тому багато хто з них волів би триматися на відстані від учення Церкви про гомосексуалізм. Вони помилково вважають, що навчання Церкви сприяє зростанню ненависті та дискримінації. Багато в чому завдяки мас-медіа підлітки сьогодні перебувають під соціальним тиском – «не ненавидь геїв», ніби запрошення до чистоти передбачає щось інше, ніж глибоку любов та повагу. Молоді люди, мабуть, вразливіші від інших на те, що кожен відчуває біль і потребує задоволення найглибших бажань свого серця. Ми не лише маємо право на це сповнення, але Бог нас створив і призначив для нього. Ніхто не сміє перешкоджати іншим його віднаходити! Та, однак, цієї повноти не можна осягнути в жодних людських взаєминах. Якщо Бог створив нас для переживання цієї абсолютної повноти, то безперечно, що ми можемо вірити Йому, коли Він говорить, що осягнемо її лише йдучи за Ним.

І що так часто губиться серед запалу риторики та дискусій, – це те, що Церква закликає всіх людей, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, – до любові. Хай як дивно це не звучало б, але Церква не забороняє людям, які відчувають гомосексуальні прагнення, любити одне одного. Насправді складається враження, що сама лише Церква й запрошує їх до любові. Ми створені для любові – і наше життя не має сенсу, якщо ми її не відчули. Але ж ми часто потребуємо зростати в нашому розумінні того, чим є справжнє кохання. Якщо двоє людей однієї статі люблять одне одного, вони мають робити те, що буде для іншого найкращим. Вони мають підтримати одне одного в тому, щоб відчути себе любленими Божими дітьми, яким довелося пережити досвід гомосексуальних прагнень, а не тими, котрі визначили, хто вони, за своїми сексуальними потягами – а їм чомусь трапилося трохи вірити в Бога. Вони бажають союзу, тому що люблять одне одного, але справжня любов потребує того, що є більшим за фізичний та емоційний союз, – вона прагне добра дія іншого. Це прагнення Неба для іншого спонукатиме її або його обрати чесноту чистоти. І це не буде зреченням любові, а лише глибшим та мужнім її висловленням.


[1] Jean-Dominique Bunel, цит за: Wendy Wright. French homosexuals demonstrate against same-sex’marriage’, в: Lifesitenews.com.

[2] Rosie O’Donnell. ABC Primetime Thursday. Інтерв’ю з Діан Севйєр. 03.14, 2002.

[3] Eisold, В. К. Recreating Mother, в: The American Journal of Orthopsy­chiatry 68:3 (July 1998), 433-442.

[4] Kristen Anderson Moore та ін. Marriage from a Child’s Perspective: How Does Family Structure Affect Children, and What Can We Do about It? в: Child Trends Research Brief (June 2002), 1-2, 6.

[5] Mark Regenerus. How Different Are the Adult Children of Parents Who Have Same-Sex Relationships? Findings from the New Family Structures Study, в: Social Science Research 41 (2012), 752-70; Marriage and Public Good: Ten Principles. Princeton, N.J.: The Witherspoon Insti­tute, 2008.

Попередній запис

Гомосексуалізм і шлюб

Наступний запис

Природне планування сім'ї (ППС)