Якщо Церква не схвалює контрацепції, то вона, напевно, хоче, щоб кожна заміжня жінка мала п’ятнадцятеро дітей?
Хоч Церква й не схвалює контрацепцію, вона не заперечує відповідального регулювання зачать. Подружжя можуть користуватися методами природного планування сім’ї (ППС), щоб уникнути вагітності, якщо для цього є поважні причини.
Оскільки зачаття можливе лише під час декількох певних днів кожного циклу, подружжя, що користується ППС, стримується від інтимних стосунків, коли зачаття є можливим. Цей метод часто плутають із застарілим методом «подружнього календарика», але його суть зовсім інша. Надійність ППС перевищує 99% – тому цей метод набагато кращий від методу «календарика». ППС також може точно вказати момент, сприятливий для зачаття, оскільки подружжя має повне розуміння циклів, пов’язаних із плідністю жінки, а за уважного спостереження за відповідними фізіологічними проявами також легше зауважити проблеми в цій сфері, що могли б потребувати лікування.
Один одружений чоловік казав, що подружжя може мати поважні причини, щоб відкладати вагітність «на потім», але «Господь уже про це подбав. Він настільки глибоко вписав у нас Свої наміри, що жіноче тіло не лише приносить плід, але й переживає наче різні пори року […], завдяки чому не просто з’являються на світ діти, а й відбувається це через певні проміжки часу. Немає жодної потреби втручатися в ці плани й штучно заважати плідності в час, котрий на неї призначений. Треба лише кілька днів почекати. Якщо ж це нам занадто важко, то щось з нами не так»[1].
Знайдеться багато таких, хто вважатиме, що неприйняття Церквою контрацепції – це зазіхання на свободу жінок щодо влади над власним тілом. Більшої брехні годі вигадати. Церква стверджує, що саме нам і належить влада над нашими тілами (див. ККЦ 2339). Саме завдяки цій владі людина має таку важливу для християнина здатність до самопожертви.
Ділки від контрацепції дуже прагнуть, щоб їхні клієнти увірували, що протизаплідні засоби надають їм контроль над їхніми тілами, стосунками і статевим життям. Хоча контрацепція дає людині можливість жити без справжньої відповідальності, але це не є свободою. Свободи можна досягти лише повністю пануючи над собою. Дехто користується методами контролю запліднення як рятівним колом за нездатності до самоконтролю. Такі ніколи не спізнають справжньої свободи.
Контрацепція ніколи не вчинить жінки вільною. Сприйняття вагітності як хвороби провадить до переконання про неповноцінність жінки як створіння Божого – а її плідність починають сприймати як прокляття. Коли жінка усвідомлює подібні речі, це зовсім не схоже на визволення. Протягом багатьох років певні сили, пов’язані з контрацептивною промисловістю, намагаються переконати жінок, що вони, аби досягти жаданої сексуальної свободи, мусять ковтати таблетки чи то приладнувати до свого тіла якісь пристрої. ППС насправді дивовижним способом заперечує подібний менталітет, оскільки не трактує жіноче тіло як щось таке, що мало б потребувати приборкання фармацевтичними засобами та обгороджування бар’єрами для свого правильного функціонування, – воно лише потребує, щоб його зрозуміли. Це запрошення для чоловіка, щоб він шанував, а не зневажав жіночу плідність. Він мусить запам’ятати, що тіло його дружини створене досконалим. Саме це й буде справжнім сексуальним визволенням.
Якщо пара користується ППС, аби відтермінувати зачаття, то чим це відрізняється від контрацепції?
Між ППС та контрацепцією є принаймні чотири великі відмінності. Першою є моральність учинку; друга пов’язана з тим, що дія деяких протизаплідних засобів базується на спричиненні раннього аборту; третє питання пов’язане зі шкідливими побічними ефектами контрацептивних засобів, а останній пункт стосується впливу ППС на життя подружжя й родини.
Припустимо, що певне подружжя користується контрацептивами з тих самих причин, з яких певна інша пара застосовує ППС. В обох родинах уже є діти, й обидві родини сподіваються трохи згодом іще народити дітей. При цьому серйозні проблеми змушують їх кілька років почекати із зачаттям наступної дитини. Мотивація в обох пар однакова – контроль зачаття, а відповідальне батьківство дозволяє парам відмовлятися мати більше дітей, ніж вони в змозі виростити. Але самих лише добрих намірів замало для вирішення, чи є моральним їхній учинок. Наприклад, якщо дві жінки прагнуть схуднути, то одна з них могла б сісти на дієту, а друга – чергувати об’їдання зі штучно викликаним блюванням. Можливо, вони обидві стануть худорлявими, але одна з них вчиться стриманості, а друга робить із себе ненажеру й практикує нездорову та неприродну поведінку.
Так само засудження Церквою контрацепції не значить, що подружжя має неморальні наміри, але що вживає неморальних засобів. Чоловік та дружина можуть мати подружню близькість (або за згодою утримуватися від інтимних стосунків) у будь-який день незалежно від плідності чи неплідності дружини. Коли ж вони все-таки стають одним тілом, то не мають знецінювати мети, котрою Бог благословив цей акт. Лише Господь має силу сотворити безсмертну людську душу під час виникнення нового людського життя внаслідок подружнього акту, а протидіяти зачаттю – це те саме, що оголосити Божу присутність небажаною. Безперечно, не можна порівнювати пари, яка з поважної причини стримується від близькості, із такою, що стерилізує власну любовну близькість, аби лише натішитися її приємними відчуттями, – всупереч Божому планові.
Причиною церковного осуду контрацепції не є її штучність. Загалом Церква дозволяє користуватися безліччю синтетичних ліків та інших технічних досягнень, які пропонує людині сучасна медицина. Їх, проте, слід застосовувати для лікування тих чи інших дисфункцій та підтримання нормальної роботи людського організму як він був спроектований Богом. Дія контрацепції є протилежною: вона перешкоджає нормальному функціонуванню організму.
Із цього також виникає моральна відмінність між ППС та контрацепцією, а саме: остання від початку призначена чинити статевий акт безплідним, перешкоджати – тобто діяти проти (contra) зачаття, тимчасом як ППС має в собі повагу до Божої волі щодо зачаття та способу, яким вона реалізується. ППС жодним чином не порушує статевого акту й не робить його неплідним. Пари, що застосовують ППС, нічим не заперечують Божого задуму щодо плідності людини, а чинять відповідно до Його плану.
Інша важлива відмінність між ППС та протизаплідними засобами полягає в тому, що дія деяких із них спричиняє аборт. Наприклад звичайні протизаплідні піґулки, так звані протизаплідні пігулки «наступного ранку», гормональні пластирі, маткові спіралі та інші подібні пристрої, а також ін’єкції «Depo-Provera» за механізмом своєї дії можуть перешкоджати імплантації зачатої дитини в матці. Це призводить до загибелі дитини внаслідок раннього аборту, про що його матінка навіть і гадки не матиме.
Усі протизаплідні засоби мають потенційні небажані побічні ефекти, переважна більшість яких справляє негативний вплив на здоров’я жінки: залежно від використовуваного засобу це може бути підвищений ризик раку грудей, значно підвищений ризик зараження венеричними хворобами, мігрені, підвищений тиск, тромбофлебіт із летальними наслідками, підвищений ризик аномалій розвитку ембріона, а також інфекційно-токсичний шок.
Нарешті, слід замислитися над тим, що в тих пар, котрі користуються ППС, розлучення трапляються не частіше ніж в 1-3% випадків[2]. В одному з досліджень не було зафіксовано жодного розлучення на 1400 таких подружжів[3]. Пам’ятаймо, що розлучаються близько половини подружніх пар. Гідний подиву зв’язок між ППС та міцним подружнім союзом є важливою ознакою тісного зв’язку між ППС та Божим задумом про життя подружньої пари та роль і місце сексу в її житті.
Окрім того, ППС дає те, чого контрацепція дати не може, – розуміння, як допасувати час подружньої близькості до моменту, оптимального для зачаття. Також подружжя, що застосовують ППС, перебуватимуть у незрівнянно зручнішому становищі, коли дійде до виховання дітей підліткового віку, як належить панувати над собою у сфері сексуальності. Чоловікові та жінці не варто сподіватися, що їхні діти будуть слухатися того, чого вчить Церква в справі сексуальних стосунків поза шлюбом, якщо вони самі – як батьки – не збираються дотримуватися навчання Церкви, живучи в шлюбі. Це те саме, що казати підліткові: «Мусиш слухатися Бога й стримуватися від сексу наступні десять років, а ми не будемо Його слухати, бо не можемо обійтися без сексу й тиждень».
Незважаючи на всі відмінності між контрацепцією та ППС, зловживати останнім не варто. Оскільки цей метод дозволяє дуже ефективно контролювати зачаття, подружжя може зовсім перейти на контрацептивний менталітет і замкнутися на дар життя. Тому ППС слід застосовувати відповідально й лише тоді, коли на це є поважна причина.
Якщо візьмемо до уваги вплив ППС на подружнє життя та потенційні небезпеки контрацепції, стане очевидною відповідь на запитання, який саме вибір найбільш суголосний з любов’ю.
[1] J. Budziszewski, Foreword, S., B. Torode. Open Embrace. Grand Rapids, Mich.: Eerdmans, 2002, c. xvi.
[2] What’s Wrong with Contraception? The Couple to Couple League International, Cincinnati, Ohio; M. A. Wilson. The Practice of Natural Family Planning Versus the Use of Artificial Birth Control. Family, Sexual, and Moral Issues, в: Catholic Social Science Review 7,11.2002.
[3] West. Good News About Sex and Marriage, 179.