2 книга Самуїлова 18:19-33, 20:1-14
Під час усього бою Давид сидів біля воріт міста й не знаходив собі місця від переживань. Скільки разів він та його люди воювали проти ворогів, а це вперше пішли битися з його рідним сином.
Зазвичай на верху міської брами стояв вартівник і оповідав царю все, що бачив далеко перед собою. Аж раптом він крикнув: «Біжить один чоловік! Давид сказав: «Якщо він сам, це має бути вісник». За декілька хвилин знову почулося: «Ось біжить ще один!» Тоді цар сказав: «І це вісник».
Першим до Давида прибіг молодий священик і сказав: «Мир! Благословенний Господь, Який видав до рук наших людей, які повстали проти Божого ставленика». Чи зрадів цьому Давид? Серце батька найперше хотіло знати, чи все добре з його Авесаломом… «Чи живий мій син Авесалом?» – запитав Давид. Священик бачив на власні очі, як загинув Авесалом, але він не міг засмутити царя такою страшною звісткою, тому він ухилився від відповіді сказавши: «Я бачив там велике хвилювання, коли мене посилав Йоав, але я не знаю, що там було».
Не встиг договорити один вісник, як прибіг другий воїн. «Господь врятував тебе, царю, від усіх твоїх ворогів», – задихаючись від бігу, промовив він. І знов Давид наче й не чув цієї звістки, бо спитав про єдине, що його хвилювало: «Чи здоровий Авесалом?» Тоді вісник відповів правдиво: «Нехай буде з ворогами царя те саме, що сталося з Авесаломом».
Це означало загибель його сина. Мужній воїн Давид, на очах в якого гинули тисячі людей, швидко відійшов від юнаків, щоб вони не бачили й не чули його ридання. Як важко йому було почути таку новину! Давид піднявся на браму й гірко плачучи, вигукував: «Сину мій, Авесаломе! Сину мій, Авесаломе! О, якби я міг померти замість тебе!»
Повернувшись до міста, воїни Давида дізналися, що цар у жалобі, бо плаче за своїм сином. Із поваги до горя, яке спіткало їхнього любого Давида, всі тихо заходили до міста. Цього разу, як бувало раніше, цар не вийшов до них назустріч і не подякував їм за отриману перемогу, як бувало раніше. Він залишився на самоті, закривши обличчя руками й гірко плачучи: «Сину мій, Авесаломе! Сину мій, сину мій!»
Тоді Йоав, вірний друг і порадник Давида, прийшов до царя й мудро його засоромив, кажучи: «Ти любиш того, хто тебе ненавидів, і ненавидиш тих, хто тебе любить. Ось загинув твій син, який шукав тебе вбити, а ти навіть не вийшов привітати твоїх воїнів, які билися за тебе. А якби син залишився жити, а всі вірні друзі твої загинули, ти б не плакав за нами… Якщо ти зараз не вийдеш привітати твоїх воїнів, то назавтра всі покинуть тебе».
Хоч як це було боляче визнати, але Давид відчув, що його друг має рацію. Тоді цар вийшов до народу й привітав його з перемогою над тими, хто повстали проти справжнього царя й пішли за зрадником Авесаломом.
ЗАПИТАННЯ
- Що робив Давид, коли в лісі тривала битва?
- Що сказали Давиду обидва вісники?
- Як Давид відреагував на новину про перемогу?
- Як повівся Давид, коли почув про смерть сина?