Якою не повинна бути старість
Але з іншого боку, відверто кажучи, є певні межі цієї допомоги, перевищення яких порушує природний порядок речей, порушує Закон Божий.
Якось я відвідав з йорданським благословенням одну старшу жінку. У квартирі, крім неї, був ще маленький хлопчик – онук, здогадався я. Під час розмови я поцікавився:
– Чи онучок приїхав ненадовго, чи побуде довше, бо якраз розпочалися шкільні канікули?
– Та ні, – заперечила бабуся, – Патрик мешкає зі мною постійно. Його батьки – дочка з чоловіком – живуть недалеко, за кілька вулиць звідси. Але обоє працюють за спеціальністю, мають багато справ, зять пише докторську дисертацію, тому забирають Патрика до себе тільки на суботу і неділю. Ми вже кілька років живемо разом. Добре тобі з бабусею, Патрику? – звернулася до хлопчика з усмішкою.
– Ага, – підтвердив Патрик на радість бабусі.
Ну що ж, виглядає, наче всі задоволені: і батьки, і бабця, і онучок. Можливо, але це лише до певного часу. Порушення природного закону, яким чітко визначено, що батьки повинні виховувати дітей, рано чи пізно викличе помсту. Історії таких онучків, яких виховували дідусь і бабуся, і тільки дідусь і бабуся, часто закінчуються драматично. Бабусине виховання не може тривати вічно. Навіть не хочу думати про ситуацію, коли бабуся відійде з цього світу. Проблема полягає в чомусь іншому, здавалося б, банальному. Доки онучок ходить до дитсадка і тримається за бабусину спідницю, доти все виглядає зовсім безпроблемно. Коли ж онучок дорослий вісімнадцятилітній парубок, а його опікун і вихователь – бабуся, якій сімдесят і більше років, то зв’язок між ними може бути втрачений назавжди. А без такого зв’язку не може бути й мови про виховання молодої людини. Це не проблема, скажете ви, адже є батьки. І тут розпочинається згадана драма, тому що син чи дочка вже не можуть відновити контакту зі своїми батьками. Вступають у доросле життя ніби подвійно скалічені. По-перше, тому що роками, коли формувалася їхня особистість, вони були позбавлені природних зразків стосунків і поведінки, які дають дитині батьки. Адже син вчиться бути чоловіком від батька, а дочка жінкою – від матері. Дідусь і бабуся можуть дати багато, але вони не спроможні замінити батьків. По-друге, і це теж драма, молода людина стає начебто самотньою, оскільки не може знайти взаєморозуміння і спільну мову з найближчими людьми. Отож, контакти і спільну мову, приклади й авторитети вона починає шукати поза домом і поза сім’єю.
Знаємо, чим закінчуються такі пошуки. Пошуки, на які вирушає неповнолітній хлопець чи дівчина в підлітковому віці. Все це, що ми тут обговорюємо, нелегко зрозуміти багатьом дідусям і бабусям, яким ще так сильно хочеться щось вирішувати. Тим паче, що у своїх внуках вони бачать своїх дітей і, доглядаючи їх, вони неначе ще раз можуть переживати цей прекрасний період, коли самі були батьками. Таким чином на їхніх очах повертається час, вони знову стають молодими, коли схиляються над маленьким хлопчиком чи дівчинкою. Однак це повернення часу оманливе. Те, що ти знову молодий батько чи молода мама є лише ілюзією. Кожна старша людина, відверто кажучи, покликана до того, щоб у певний момент свого життя пережити цю, без сумніву, важку хвилину, коли дорослі діти вирушають з дому у світ, коли створюють свій власний, окремий дім, свою нову сім’ю, – незалежну сім’ю, яка радіє із власної автономности. Знаю, що багато людей старшого віку не погодяться зі мною і запитають: отче, а що ж я маю робити на тій пенсії? Те, що я виховую онука, добре і для мене, і для нього. Маю принаймні якесь заняття, бо в іншому разі буду лише сидіти, нарікати, дивитися бездумно телевізор або пліткувати із сусідкою. То що ж робити на пенсії? Чим повинен бути заповнений той час, крім пожвавленого релігійного життя, про яке я вже згадував?
Якою повинна бути старість
Окрім звернення до Господа Бога, адже на це теж потрібен час. Зрозуміти, чим повинна бути, якою повинна бути та осінь життя, допомогла мені історія одного чоловіка, яку він розповідав мені з усмішкою:
«Наступного дня після виходу на пенсію, після урочистого прощання на роботі, я почув від дорослих дітей:
– Татусю, ми дуже раді, що маємо такого молодого, вправного пенсіонера. Тепер допоможеш нам водити внуків до дитсадка, може, й трохи робити закупи, в якійсь домашній роботі. Може, доглянеш дітей у суботу, коли кудись виходимо.
Тоді цей молодий пенсіонер, тобто я, відповів:
– Звичайно, дорогі діти, я буду вам допомагати, бо я ваш батько. Загалом не розраховуйте на мене забагато, бо я і на пенсії маю дуже багато роботи. Здивування дітей було безмежним:
– Як це, татусю, як це багато роботи? Адже ж ти не маєш що робити. Ти вже не працюєш, будеш тільки чекати на листоношу, який приноситиме тобі гроші.
– Але ж, дорогі мої! Скільки разів, ідучи парком на роботу, я обіцяв собі, що прийду сюди, щоб посидіти з книжкою на лавочці. Мене завжди так спокушали ці лавочки в алеях, а я ніколи не мав часу, щоб сісти хоч на хвильку. Скільки разів, беручи до рук газету, я читав, що є нова виставка в музеї Польської армії. Мені завжди так кортіло піти, подивитися на ту форму, зброю, позгадувати давні історичні часи, але я ніколи не мав на це часу. Саме зараз збираюся до музею Польської армії. У моєму старому записнику стільки адрес друзів ще з армії, з парубоцьких часів. Не раз ми телефонували один одному на свята і завжди говорили, що мусимо зустрітися та попліткувати про довоєнні часи. Ось саме зараз маю намір зателефонувати і домовитися з приятелем про зустріч за кавою. Так що, дорогі мої, тепер я матиму багато справ, бо хочу повернутися до своїх улюблених шахів, і «тисячу» зіграти, навіть вже маю запрошення. Не гнівайтеся, але зараз відчуваю себе підлітком».
На мою думку, цей чоловік прекрасно зрозумів, якою повинна бути пенсія – як друга молодість. Молодість духовна, коли входимо в молитву, у міцніший зв’язок з Богом, Який завжди є джерелом нашого життя. А також, якщо здоров’я й умови дозволять (часто так і є), молодістю упродовж всього життя. Це час для того, щоб нарешті, після стількох літ праці і самопожертви, подбати трохи про себе, про зустрічі зі знайомими, трішки про розваги. Може, саме тепер вдасться піти до театру, випити кави з приятелем у кав’ярні. Навіть скромна пенсія зазвичай дозволяє час від часу такі «шаленства». Не всім, на жаль, але, напевно, багатьом вдасться замінити пенсію на таку другу молодість, поки Господь дозволяє і дає сили.