Дивлячись угору

Біблія розповідає: якось Мойсей побачив, що єгиптянин жорстоко повівся з ізраїльтянином, і вирішив заступитися за свого одноплемінника. Мойсей подивився наліво, потім направо і, не побачивши нікого, вбив єгиптянина і закопав у пісок.

Чому Мойсей думав, що йому зійде з рук це вбивство? Він помилився, що довкола не було нікого. Він подивився всюди, тільки не нагору.

Ось що відбувається за життя без усвідомлення Божої присутности. Лицемірство народжується через самообман – ми залишаємо Бога в храмі і думаємо, що Він не супроводжує нас протягом тижня.

Схожа ситуація виникла в житті царя Давида, як описано в Другій книзі Самуїла. Під час перебування на війні чоловіка Вірсавії Давид збезчестив цю красиву жінку, що купалася. На якусь мить його моральний компас вийшов з-під контролю – і Давид поклав красуню у своє ліжко. Потім вона завагітніла і Давид, злякавшись, наказав убити її чоловіка під час битви.

Про що думав Давид? Ніхто не знає, що відбувається за зачиненими дверима. Неправда! Бог відправив пророка до Давида, щоб вивести його з омани, і, можливо, після цього Давид написав: «Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?»[1]

Кімната у віддаленому готелі? Бар при дорозі, коли Ви у відрядженні?

Це не те, що знайшов Давид.

«Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти!»[2]

Давид зрозумів, що немає місця, куди б він міг втекти від Божої присутности. А Ви це усвідомлюєте?

Ми за кермом наших автомобілів. Дозволена швидкість – лише 55 миль на годину. Ми знаємо, що апостол Павло в Посланні до Римлян (розділ 13) та інших місцях пише про те, що Бог наказав нам дотримуватися цивільних законів. Але важлива ділова зустріч починається через десять хвилин, а ми за двадцять хвилин до місця призначення.

І що ми робимо?

Дуже часто ми дивимося вліво, вправо, кидаємо швидкий погляд на антирадар, а тоді вирішуємо, що обмеження швидкости є вказівкою для когось іншого. Ми міркуємо: «Довкола нікого немає. Ніхто цього не бачить».

Бог бачить. «Тільки темрява вкриє мене, і ніч – світло для мене»[3].

Якщо ми живемо без усвідомлення Божої всюдисутности, то самі створюємо одну ілюзію за іншою. Ми починаємо думати: «Ніхто не бачить, як я приховую правду від клієнта у своєму офісі, – люди лише чують, як я співаю з іншими в неділю вранці під час богослуження». Або: «Ніхто не бачить, як я краду чи “позичаю” ручки і блокноти в компанії – вони лише бачать, як я випрошую пожертву на їжу. Ніхто не бачить, як я об’їдаюсь об 11-тій ночі – вони лише бачать принесені на обід скромні порції. Ніхто не чує, коли я підвищую голос на дружину, чоловіка чи дітей – усе, що вони чують, є те, як гарно я молюся в церкві. Ніхто не бачить, як я укладаю незаконні угоди – вони лише бачать загорнутий вкинутий у скриньку пожертв чек».

Дехто з Вас думає: «Я ненавиджу це! Бог є немов Великий Брат, Який уважно слідкує за мною і готовий накинутися на мене за один неправильний рух».

Це не так. Бог не слідкує за нами для звинувачень. Він хоче наше життя покращити. Він каже: «Будь уважним, я хочу, щоб ти був підзвітним мені. Знай, що ти ніколи не обдуриш мене, тому залишай ті безглузді ігри і давай дійдемо в цьому згоди».

Отже, першим висновком стосовно Божої всюдиприсутности є те, що ми ніколи не повинні грати в ігри самі з собою, вдаючи: довкола немає нікого. Саме цей висновок привернув увагу Давида. А наступний змусив його серце палати від радости.

Рука любови

Коли Давид змирився з тією думкою, що горизонт ніколи не є пустим, його переповнила радість. Псалом 139:7-12 можна підсумувати в такий спосіб: «Бог є надзвичайно чудовий, і я значу для Нього настільки багато, що якщо б з якоїсь нерозсудливої причини я б вирішив спробувати втекти від Нього, то це було б безглуздям, але, правду кажучи, я пробував і мені не вдалося цього зробити. Бог не дозволив мені. Я завжди в Нього на виду».

Перефразуємо 8 вірш, де Давид каже: «Уявімо, що я піднявся надзвичайно високо. Чи уявімо, що я спустився дуже низько. Бог є там.

Або уявимо, що я поплив у напрямку на схід і заплив надзвичайно далеко».

Бог там.

Але 9 та 10 вірші заспокоюють нас ще більше. Давид усвідомлює, що Божа присутність поруч із нами не є холодним розрахунком. Присутність Бога зігріває, приваблює і заспокоює. «Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря, то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя!»

Зі слів Давида зрозуміло: він відчуває Його руку всюди. Цей батьківський заспокоюючий дотик доступний для кожного, хто вірить.

Багато років тому наша сім’я поїхала в Дісней-парк. Нашому сину Тоду тоді було шість років. Це вік, коли хлопчики хочуть виглядати сміливішими. Коли ми стояли біля кімнати жахів, я запитав: «Тоде, хочеш тримати мене за руку, коли ми проходитимемо через неї?»

«Ні».

«Ти впевнений?»

«Звичайно, що так».

«Гаразд».

Для впевнености я тримав свою руку поруч із рукою сина. Ми зробили три кроки в кімнату – і упс! Обидві руки Тода обхопили мою і тримали її, відчайдушно стискаючи.

Я не відсмикував руку, і Бог також цього ніколи не зробить. Його рука завжди поряд. Він ніколи не забере її, і Ви можете хапатися за неї, коли страшно.

У Псалмі 34 Давид повертається до цієї теми, додатково пояснюючи: «Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає»[4].

Молода сім’я з нашої церкви переконалась у правильності такого твердження, переживаючи одну з найжахливіших подій, яку тільки можна уявити. Десятимісячна донька, перша дитина, знайшла полірувальний аерозоль для меблів і випадково розлила на себе, наповнивши легені токсичними газами.

Батьки кинулися щось робити. Батько схопив ключі, мати взяла дитину, і, швидко переодягнувши її, вони помчали до лікарні. Дорогою мати тримала дорогоцінну доньку на руках і відчувала, як дитина слабне. Ви можете уявити жахливіше відчуття?

Відразу після приїзду до лікарні медсестри та лікарі взялися за роботу з величезною, але жахливою активністю. Ледь живе тіло дитини забрали з рук матері і повезли у відділення інтенсивної терапії. Після такого стресу батькам залишалося лише чекати.

Пізніше ця молода пара розповіла мені: «Коли ми сиділи в кімнаті очікування, а наша єдина донька була в палаті інтенсивної терапії, ми знали, що Бог із нами. Ми просто відчували Його присутність».

Хвала Богу, що маленька дівчинка чудом одужала. Ви, як і її батьки, не повинні сумніватися: Бог у важкі хвилини також поруч. Якщо Ви прийдете до Христа, то завжди матимете надійного друга. Вам не потрібно долати довгу відстань. Він буде з Вами на кожному кроці вашого шляху.

«Але як? – запитаєте Ви. – Як я можу відчувати Його присутність, якщо часто відчуваю лише Його мовчання і віддаленість?» Це добре запитання, яке собі ставить кожен із нас, особливо під час нападу страху. Один психолог сказав: є лише дві групи людей, які не відчувають страху – мертві та божевільні, – тому з’ясуємо, як Бог допомагає Своєю присутністю в наших страхах.


[1] Псалом 139:7

[2] Псалом 139:8

[3] Псалом 139:11

[4] Псалом 34:19

Попередній запис

Бог не лише прощає, а є нашим другом

Наступний запис

Свобода від страху