Божим гаслом є слова «Ніхто з вас не пропаде!» і «Не бійтеся!».
*
В одному гірському селі є прекрасна традиція. Щовесни між мешканцями відбувається змагання. Кожен намагається знайти першу весняну квітку. Того, кому це вдається, оголошують переможцем і вважають, що йому щаститиме протягом цілого року. Тому в цих змаганнях беруть участь усі: і старі, і молоді.
Якось на початку весни, коли сніг почав танути і звільняти великі ділянки вологої землі, всі жителі цього села вирушили на пошуки першої квітки. Протягом годин вони прочісували всі можливі місця, вилазячи на всі можливі гірські схили. Дехто вже втратив надію, коли почувся крик.
«Вона тут! Я її знайшов!». Це був голос однієї дитини. Чоловіки, жінки і діти поквапилися до неї і побачили, як вона плескає в долоні і радісно стрибає. Вона знайшла першу квітку.
Проте ця квітка зійшла серед каміння, на кілька метрів нижче краю однієї скелі. Дитина вказувала на неї вниз простягнутою рукою, проте не могла дістатися до неї, адже боялася зірватися і впасти в яр. І все ж ця дитина прагнула отримати цю квітку будь-якою ціною. Вона прагнула виграти ці змагання. Решта людей щиро хотіла допомогти. П’ять кремезних чоловіків принесли мотузку. Вони хотіли прив’язати до неї дитину і спустити її вниз, щоб вона змогла зірвати цю квітку. Проте дитині було дуже страшно. Вона боялася безодні й того, що мотузка не витримає.
Вона казала плачучи: «Ні, ні, я боюся!»
Їй показали більш міцну мотузку. Її спускали б не п’ять, а п’ятнадцять чоловіків. Усі підбадьорювали дитину, як могли.
В одну прекрасну мить вона перестала плакати і витерла сльози. Всі замовкли, щоб почути, яке рішення вона прийняла.
«Гаразд, – сказав малюк, – я спускаюся, але тільки за умови, що мій батько триматиме мотузку!».
*
Є мотузка, яка прив’язує нас до Бога в кожен момент нашого життя. Бог міцно тримає нас за руку: Він робить це, даруючи Себе в особі Святого Духа, Який став подарунком, про який усі забули і який уже ніхто не розуміє, адже наші слова не можуть описати те, що є божественним.
Саме тому християни часто використовують захопливі й визначні символи, щоб хоч щось розповісти про надзвичайну реальність, яка перетворює спільноту християн на дещо неймовірне: Його називають вогнем, світлом, вітром, а також утішителем, відпочинком, силою і захисником. Святий Дух – це Бог, Який постійно діє в Церкві: миє, зрошує, зцілює, складає, гріє, вирівнює та дарує.
*
Чоловік, який переніс операцію на серці, ділився своїми враженнями.
У переддень хірургічного втручання до зали ввійшла прегарна медична сестра. Взяла його за руку, потисла долоню й попрохала, щоб він відповів їй потиском. «Послухайте мене уважно, – далі мовила жінка, – під час завтрашньої операції ви будете відділені від свого серця, і ваше життя підтримуватиме лише машина. Коли операцію на серці буде завершено, свідомість повернеться до вас. Прокинетеся в залі реанімації, де вам слід перебувати без руху ще шість годин. Упродовж усього цього часу вам не можна поворухнутись, заговорити чи навіть розплющити очі. Це буде важко, бо коли опритомнієте, чутимете і розумітимете все, що відбувається навколо. Усі ці шість годин я сидітиму біля вас і триматиму вашу долоню так, як оце роблю зараз. Перебуватиму біля вас, аж поки ви цілковито не повернетеся до свого нормального стану. Навіть коли беззахисність скує ваше серце, ви відчуєте мою долоню, і знатимете, що я не покинула вас».
«Усе відбулось так, як й обіцяла сестра, – розповідав чоловік. – Я прокинувся в повній свідомості, але робити нічого не міг, отоді сповна відчув, що таке цілковита безпомічність. З усім цим світом мене єднала лише жіноча долоня, що довгі години підбадьорливо стискала мою».
Саме Святий Дух є причиною того, що Церква – це зовсім інша річ.
Присутність
Церква, яку змінив і веде Святий Дух, є гарантом присутности Бога серед людей.
Він пообіцяв: «Я поселюся в них». Єврейською мовою одне з імен Бога звучить так: «Я тут».
*
Бабуся за руку з онуком увійшла до церкви.
Старенька відшукала поглядом червону лампадку перед іконою, опустилась навколішки і стала молитися.
Дитина водила очима від бабусі до лампадки і навпаки. За якусь хвилину, втрачаючи терпіння, хлопчик вимовив: «Бабусю, коли з’явиться зелене, ми підемо, добре?».
*
Ця лампадка ніколи не стане зеленою. Вона невпинно повторює: «Зупинися!».
Це – скеля. Єдина скеля, на яку можуть опертися люди. Єдина павза, яка гарантує справжній відпочинок. «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою».
У першій проповіді Ісус Христос сказав: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне». Так, воно між нами. Але хто це усвідомлює? Ісус чекає в церквах, які стають пустими, проте ця лампадка ніколи не горітиме зеленим.
Одне місце
Для людей поняття дому є одним з найвагоміших. Глибоко вкорінена віра збудувала багато домів для Бога та спільноти віруючих.
*
– Навіщо щодня йдеш у ліс?
– Щоб молитися.
– Хіба Бог не всюди?
– Звичайно, Бог усюди!
– І Бог той самий у кожному місці?
– Так. Бог у кожному місці той самий.
– То чому ж на молитву свою ти вирушаєш у ліс?
– Бо в лісі я не той самий.
*
На тлі людських споруд величні церкви, збудовані християнами, тепер здаються рештками почуттів, які поступово згасають.
У багатьох європейських містах куполи і дзвіниці здіймаються до небес, але це не зворушує натовпи байдужих людей.
Коли натовп в Єрусалимі вибухнув оплесками і похвальними словами, адресованими Ісусу, деякі роздратовані фарисеї сказали Йому: «Учителю, заборони Своїм учням!». Він же відповів: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Лк. 19:39-40).
Кричатиме каміння!
Може, воно вже почало?