Однак є в Церкві ще дещо грандіозне й унікальне.
Євангеліє від Марка розповідає ще про одну надзвичайно важливу подію:
«І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі! Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога… Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого? І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми!» (Мр. 2:3-12).
Ісус проясняє одну річ: гріх міняє дещо фундаментальне в житті людей і світу. Гріх має неабиякий стосунок до Бога. Гріх – це аж ніяк не прості переживання в міжособистісному контексті типу «будьте взаємно ввічливі».
Звісно, як у першому, так і в другому випадку, тобто зцілення паралітика і прощення гріхів, ми маємо справу з дуже складними речами. У реальності обидва випадки може вирішити лише Бог. Проте відмінність полягає в тому, що успішне зцілення можна побачити, а от відпущення гріхів непомітне і його бачить лише віра. Чудо потрібне, щоб надати вірогідність відпущенню гріхів. І це прощення нагадує зцілення паралізованої людини. Справді, зцілення дозволяє частково побачити те, чим є відпущення гріхів, адже це також одужання, знищення якогось блоку, який заважає жити повноцінно, звільнення від чогось такого, що можна назвати частинкою смерти в тілі.
«Для євангелиста важливо передусім те, що обидві події нагадують про владу Христа. Вираз “Син Людський” тут використовується разом з “Господь” і “Бог”, а значення цього титулу засвідчує найвищий ранг, який чекає на Христа в Новому Заповіті. Справді, Син Людський є представником Бога перед усіма народами; саме тому Він має владу судді і, згідно з Матвієм (див. Мт. 25:31-46) та Іваном (див. Ів. 5:21-27), Йому буде довірено Страшний Суд. Влада прощати гріхи є головним завданням судді. Лише суддя може пробачити або покарати. У часи Своєї місії на землі Ісус прийшов не в ролі судді, який засуджує, а як Той, хто відпускає і пробачає гріхи» (Клаус Бергер, Ісус, 83).
Християни «вірять» не в гріх, а у «відпущення гріхів». Цей вислів означає, що все те, чому людина свідомо дозволила втрутитися в її стосунки з Богом, буде пробачено. Гріх віддаляє людину від Бога; він зачіпає видиму і невидиму цілісність людини. Як грішник людина відчуває дотик смерти. Коли завдяки божественній владі Ісус пробачає гріхи, то це віддалення від Бога зникає, і людина цілковито зцілюється.
Багато разів Ісус наголосив на тому, що ця влада в Церкві жива і дієва.
Сьогодні, на жаль, ми повинні констатувати суттєво занижену роль сповіді. Забагато людей не вважають доцільним ставати на коліна перед священиком і ділитися з ним конфіденційною інформацією. Сповідь вважають середньовічним анахронізмом.
Насправді ж у сповіді ми зустрічаємося з Кимсь, набагато величнішим за священика, і саме тому цей «трибунал» передбачає лише відпущення гріхів. Зовнішні форми цього суду лише допомагають усвідомити, наскільки великою є Божа ласка, адже йдеться заледве не про публічне видиме визнання повної реабілітації. Фізичний контакт є частиною зцілення.
Утім причина занепаду сповіді прихована набагато глибше. Ми її не розуміємо, адже в житті керуємося гаслом «що було, те минуло»: немає відповідальности, немає жодних наслідків, немає жертв, є лише фатальність. Натомість таїнство покаяння є можливістю довірити себе найпотужнішому світлу, яке може знищити навіть найменшу тінь гріха і смерти.
Покаяння – це не просто пробачення: воно означає можливість почати спочатку. Ми не можемо забути про образи навіть після того, як пробачимо їх. А от Бог може.