Ми вже розглядали деякі закиди атеїстів проти Божого Провидіння і намагалися пояснити, в чому саме полягає Боже Провидіння. Між іншим ми говорили, що якийсь пасивний фаталізм, приречення чи доля, як його називають люди, – не тільки не має нічого спільного з релігією, а є якраз щось протилежне до правдивої релігії. Йдеться передусім про напасті, що походять ззовні, від атеїстів та тих, що в них дуже небагато знання релігії. Але може трапитися, що й віруючий матиме деякі сумніви, коли зустрінеться з якимись труднощами в світі. Одним із таких трудних моментів у світі є висловлене в цьому запитанні: «Якщо Боже Провидіння існує, то чому стільки зла та терпіння у світі? » Серйозне, як бачимо, питання, на яке люди шукають конкретної відповіді та розв’язки.
І саме релігія, майже єдина, допомагає відповісти розумно і задовільно на те питання. Всі інші теорії та спекулятивні відповіді питання не розв’язують, а ще більше його заплутують. Багато ж людей безсильно опускає руки та пускається на самоплив, силкуючись за допомогою різних засобів та спритності уникнути отих життєвих колючок, уважаючи, що те питання у своєму житті розв’язали успішно. Та це тільки здогади й уявлення. Для розв’язки тієї проблеми треба піти далеко глибше та розглянути усе детальніше. А на це дозволяє тільки віра в Бога, оформлена в релігію.
Це очевидний факт, що в світі є багато лиха та терпіння. Терплять не тільки винні, а й невинні, і то, може, більше, як перші. Маючи це на увазі, не можемо ухилитися від дилеми: «Або Бог не може зупинити це лихо, або не хоче». Якщо не може його зупинити, тоді підпадає сумніву Його всемогучість; якщо ж не хоче зупинити, тоді можна було б сумніватися в Його безконечній доброті.
Коли ми простежували деякі уявні недосконалості світу, що на підставі їх атеїсти «доводять», що Бога взагалі немає, то говорили своєчасно й про обмежену досконалість світу, що він аж ніяк не може виявити безконечної досконалости Творця, так як і жодна машина не може виразити вповні та досконало свого конструктора-інженера. Вона тільки частково віддзеркалює досконалість свого майстра, є виявом його умілости чи ґеніяльности, але ніколи не є повною та рівнозначною його копією-відбитком. Це просто та зрозуміло – у світі людських діл, у світі людських досконалостей. Ми також зауважили, що можливі браки у функціонуванні машини ніяк ще не вказують на недосконалість конструктора. Здебільшого вина є того, хто машину невміло або неправильно вживає, не зберігаючи певних приписів щодо її вжитку. Так само не повинні б і деякі «неполадки» в світі вказувати на якісь недосконалості Творця, бо вони в основному не порушують цілісного плану світу, не вчиняють фальшивими законів природи. Навіть ці недосконалості та браки вказують на існування Творця, і то розумного Творця. Винятки з правила, як кажемо не роблять правила недійсним, але якраз підтверджують його.
І ось проблема лиха та терпіння в світі, здавалось би, ставить знак питання про піклування Бога Творця про Свій твір, про людину. Мусимо відразу сказати, що з суто природного погляду не можна знайти задовільної відповіді на питання про зло в світі, не можна насправді негайно та зрозуміло відшукати в кожному терпінню якогось пояснення терпіння та лиха. В деяких випадках цей глузд очевидний та виразний. Коли, наприклад, відчуваємо пекучий біль, доторкнувшись до розжареного заліза, то це нам каже притьмом відсунути руку від джерела болю, і уникаємо важкого пошкодження нашого організму. Якби ми тут покладалися тільки на наше спостереження очима, то могли б, може, частково й згоріти, поки зауважили б небезпеку. Та такі однак випадки виняткові й надзвичайні. Про них ми не дискутуємо та, очевидно, за таке лихо не винуватимо Бога, але можемо Його хіба що благодарити, бо дав нам таку здатність відчуття. Та в багатьох інших випадках просто годі зрозуміти, чому маємо терпіти. Це є одна з великих проблем людини – невіруючої і віруючої також.
Природним людським бажанням і намаганням є збагнути глузд кожного людського терпіння, хоч за земного життя це наше бажання ніколи не буде вповні задоволене та заспокоєне. Головно ж ті, що визнають існування тільки видимого, матеріяльного світу, не в силі та майже у фізичній неспромозі дати відповідь на питання лиха. Для них терпіння – це лиш явище якогось сліпого фаталізму – випадкове нещастя. Віруючі, однак, усвідомлюють, що історія світу та людини є в руках Божих, у віданні Його Провидіння всемогутнього, всевідучого та предоброго. І знають віруючі, що існує щось інше, потойбічне життя та справедлива Божа відплата за все лихо та добро на цій землі. А це дозволяє нам заглибитися більше в проблему лиха та терпіння до тієї міри, що віруючий може жити розумно там, де невіруючий посилає собі кулю в лоб. Це практична розв’язка проблеми, життєва, хоч і залишає осторонь остаточну теоретичну розв’язку, не дає стовідсоткової відповіді на всі запитання нашого розуму. Божі шляхи залишаються для нас на цьому світі недослідимими. Інакше Він не був би Богом, якщо б нам, нашим розумом та нашими природними зусиллями можна було вичерпно і досконало дослідити Його шляхи. Не можемо також вимагати від Бога, щоб дав нам знання, рівне Собі, ані не можемо вимагати, щоб Бог звітував з кожного Свого вчинку й виправдовувався немовби перед нами, Своїм створінням, та ще й до того обмеженим. Однак віра в Божу силу та доброту дає віруючій людині стільки світла, що його вистачає на те, щоб у нас скріпити переконання, що Бог кінець-кінцем все обертає на добро тим, у кого є довір’я до Нього.
Може атеїсти й вважають це довір’я легкодушним. Проте вони, як завжди, помиляються. По-перше, не дають нічого кращого, по-друге, не усувають терпіння та лиха зі світу. А довір’я до Бога дає спокій, мир й охоту до життя і праці мільйонам людей, дарма що людський розум бажав би собі якогось кращого пояснення. Для більшого унаочнення цієї релігійної правди варто пригадати ще деякі інші істини.
Передусім треба пам’ятати, що Бог не хоче зла, тільки час від часу дозволяє, щоб воно діялося; не перешкоджає, щоб воно сталося, хоч має і силу, і знання, щоб його перепинити. Це передусім стосується того всього лиха та терпіння, що походить від людської свобідної волі: від гріхів людських та злочинів як причини лиха та терпіння. Цим можна пояснити й багато недуг – як наслідків гріха, багато смертельних випадків – як наслідків порушення законів публічної безпеки, багато біди та нужди, що походить з людської захланности та інших пожадливостей, що предстають у формі суперечок, воєн, убивств тощо. Але саме через різні катастрофи та катаклізми, що спадають зненацька на великі маси людей, багато хто запитує себе: «Чому Бог, добрий та справедливий, дозволяє, щоб і праведні та невинні терпіли рівною мірою з грішниками та винуватцями?» Це так звана теорія кари за гріхи та провини, про яку вже йшлося і в книзі Йова, де його приятелі пояснюють терпіння тільки якимись гріхами та провинами. Бог, однак, виправдовує Йова і виявляє його праведність. Це означає, що не все лихо й терпіння у світі можна і треба пояснювати лише карою за гріхи. Це було б велике спрощення проблеми, яка є далеко ширша та складніша. Терпіння – це не тільки кара. Можна сказати, що наш світ не мав би багато добрих і гарних речей, якби не було зла і терпіння. Золото очищується вогнем, а великі люди зростають та гартуються в труднощах. Без терпіння немає геройства, немає справді великих учинків, перед якими схиляють голову навіть атеїсти. Без мучеництва та жорстокости переслідувачів не було б і слави мучеників та їх тріюмфу. Та дехто скаже: «Терпіння робить людей не ліпшими, а гіршими; викликає зневіру та бунт проти Бога, проти людей та всього Божого». Це правда, але пригадаймо, що і добробут та успіхи також відводять сьогодні, як і колись, людей від Бога. Бог нікого не спокушає понад сили, а дає Свою ласку, щоб знести терпіння. Якщо людина не має успіху, то чому ж на Бога підносить Свою руку?
Та це тільки людські роздумування про терпіння і намагання збагнути їх простим розумом. Віра розкриває перед нами далеко ширші горизонти, ставлячи перед очі християн таїнство Хреста Христового, що освячує і дає глузд та зміст усякому терпінню. Христовий хрест – це найглибше пояснення терпіння, найбільша запорука його спасительного задуму.